Плагіат, себто навмисне привласнення авторства чужого твору, існував завжди. Вергілій, д’Ареццо, Альціоно, Шекспір, Мольєр, Стендаль та багато інших відомих та увінчаних лаврами не гребували присвоювати уривки та навіть цілі твори, написані чужою рукою. Доходило не лише до знищення плагіаторами рукописів-«першоджерел», але й до вбивств справжніх авторів.
У тому плані голові обласної організації «Молода Просвіта», громадській активістці та блогеру Євгенії Бардяк пощастило. Вона народилася за гуманної доби. Не пощастило в іншому – її публікації без авторської згоди використали не вергілії-стендалі, а лише обласний відділ пошуково-видавничої агенції «Книга Пам’яті України». А там ніхто не скаже про вкрадений текст, як Шекспір: «Я знайшов у бруді і вивів у вищий світ!» Не шекспіри вони, не шекспіри…
Там, натомість (якщо вірити журналістці Наталії Кушніренко, а ми їй віримо), кажуть про поспіх, редакторські помилки та інтернет. Тобто про те, що знайшли текст в інтернеті. Можливо, вони вважають інтернет чимось на штиб колгоспного поля, з якого у радянські часи можна було практично безкарно тирити моркву й кукурудзу? Можливо, раніше таке комусь з їхніх знайомих сходило з рук?
Я далекий від моралізаторства. Усім усе зрозуміло. Є гроші з обласного бюджету, які мають бути «освоєні» згідно з обласною ж програмою книговидання. Можна видати на них щось цікаве і популярне, а можна підтримати молодих авторів, які поки що не мають літературної репутації і потребують підтримки.
Але обирається третій шлях, питомо провінційний. Створюється «прохідний» видавничий проект. Стовідсотково патріотичний, місцевий, пафосний. Прикрашається прізвищами обласних номенклатурних достойників і просто «обласних шанованих» (за їхньою згодою, звичайно). І грошовий потік спрямовується до підготовленого русла.
Одна біда – програма є книговидавничою. Себто, як певний (побічний?) продукт захоплюючого процесу «освоєння» грошей має вийти книжка. А її ще треба написати.
Далі не продовжуватиму, розумному досить. Лише процитую одного з тих, кого Вікіпедія називає «теоретиками плагіату» – Ла Мота Ле Вайє: «Запозичувати у древніх – рівнозначно піратському набігові, але торбичити у сучасників – все одно, що чинити розбій на великій дорозі».
Comments are closed.