Сьогодні багато прикарпатців зберуться за столом на Святий вечір, а завтра святкуватимуть Різдво. Святкові традиції різняться, це залежить від регіону чи певної родини.
А останнім часом їх доповнили ще й звичаї людей з інших областей України, які через війну тепер мешкають на Прикарпатті, пише Репортер.
Кіндер-сюрприз під подушку
Ірина Хорий – киянка, з початку повномасштабної війни переїхала у Чехію, а понад пів року мешкає в Івано-Франківську. Розповідає, що з дитинства в її сім’ї більше святкували Новий рік. Для малої Іри це був магічний день.
Я дуже чекала цю ніч з 31 грудня на 1 січня. Взагалі, 1 січня – це мій улюблений день у році, коли весь світ ніби завмирає, – розповідає Ірина Хорий. – Ялинку ми вбирали переважно перед самим Новим роком. Завжди хотіли швидше, але ніколи не виходило, тому добре, що тепер Різдво 25 січня, тож є стимул зробити все раніше. Головні подарунки теж дарували на Новий рік. А на Миколая мама завжди клала мені під подушку шоколадку або кіндер-сюрприз. Зараз цього дуже не вистачає.
Різдво у сім’ї Ірини святкували з меншим розмахом, як на заході України. Це було сімейне свято, домашній день.
Читайте: Пампухи з картоплею, пляцок з маком. Найкращі різдвяні рецепти від ґаздинь з Прикарпаття
Тут Різдво дуже святкують, усі ходять у церкву. У мене сім’я віруюча, але до церкви ми зазвичай не йшли, – говорить Ірина Хорий. – Мама готувала кутю й пісні страви – може, не 12, але близько до того. До речі, про пампухи я дізналася аж в Івано-Франківську. Тобто, знала, що це щось як пончики, але спробувала уже тут.
Цьогоріч Іра святкуватиме Різдво з друзями в Івано-Франківську. Готуватимуть традиційні страви, зокрема кутю, уже прикрасили ялинку. Головне – планує спробувати «місцеву класику» – пампухи з ружею.
Читайте: Про любов, музику і свято. Підбірка різдвяних фільмів на будь-який смак
Родинне свято
Наталія Ольхова працює фахівчинею з культурних проєктів івано-франківського центру «ЯМаріуполь». В її сім’ї теж з більшим розмахом святкували Новий рік, а Різдво було родинним святом.
Різдво ми святкували в родині, готували кутю, узвар, 12 пісних страв. Кутю я робила з цукатами, так дітям більше подобалося, – розповідає Наталія Ольхова. – На Різдво ми з дітьми ходили до хрещених і похресників. Дарували гроші, подарунки, смаколики.
Маріуполь завжди був святково прикрашений до свят, пригадує Наталія. У місті проводили різдвяні ярмарки, вертепи.
До приїзду на захід України я не знала такої традиції – ставити у кутах столу на Святвечір часник, горіхи та інші символи, – каже Наталія Ольхова. – Цього року у Франківську святкуватиму традиційно, ми підемо на вечерю до мами мого друга – за традицією усі збираються у найстаршого в сім’ї.
Також різдвяні події організовують у центрі «ЯМаріуполь». Напередодні Різдва тут влаштували культурну програму, де виступав гурт «ЯМаріуполь», у складі якого – учасниці з Маріуполя, Франківська та інших міст, співали колядки. А 24 грудня Наталія Ольхова планує пригостити своїх колег по центру домашньою кутею.
Читайте: «Віримо, що повернемось додому». Як у Франківську центр «ЯМаріуполь» допомагає своїм
Головне Різдво – на передовій
Ольга Ширшикова родом з Луганська. Після початку війни на Донбасі вона переїхала до Сєверодонецька, а після повномасштабного вторгнення – до Івано-Франківська.
Вдома ми святкували і Різдво, і Новий рік. А зараз більше любимо Різдво, бо Новий рік асоціюється із СРСР, а ми хочемо відходити від усього радянського, – розповідає Ольга Ширшикова. – Цього року теж плануємо накривати стіл, на Різдво готуємо качку. А на Святвечір кутю я не роблю – до нас її приносять друзі. У результаті вдома – по п’ять-шість видів куті. Для мене взагалі головне у святі – це друзі, а не гощення.
Ольга Ширшикова займається волонтерством, зокрема є координаторкою організації “Восток-SOS” на Івано-Франківщині з облаштування терцентрів і прихистків для маломобільних ВПО, які залишилися через вторгнення без житла й родичів. У першу чергу, допомагає 111 окремій бригаді ТрО, в якій воювали її брат і чоловік. Обидвоє загинули на війні.
Читайте: Голоси війни. Ольга Жидкова: “Війна забрала багато, але дала ще більше – сили продовжувати”
Тож головне для жінки зараз – не святкування, а допомога тим, хто захищає нас на передовій.
Ми готуємо відправляти бус на фронт. Зараз саме на цьому я зосереджена, – каже Ольга. – Відправляємо хлопцям ліки, обігрівачі, газові балони з пальником. Для мене свято тоді, коли ми хлопцям назбираємо гроші на щось потрібне. А страви – це не про свято.
До важливих речей у посилки військовим Ольга Ширшикова завжди додає печиво, яке пече сама. Ця різдвяна традиція з’явилася у жінки ще чотири роки тому і з того часу вона випікає дуже багато – як для близьких тут, так і для тих, хто у шанцях.
Авторка: Ольга Романська
