Верховинець Василь Германюк шість років їздив на Схід з колядою до наших військових як волонтер. Нині він і сам воїн – бойовий медик 201 окремого батальйону територіальної оборони. І цьогоріч зібрав колядницьку партію з гуцулів. Воїни на передовій прославляти народження Христа, пише Репортер.
Аби воїни відчули свято
Я останні шість років возив колядників на Донбас. Та, оскільки я «береза» (провідник колядників, – авт.), я не міг це упустити, щоб ми це не зробили, будучи тут, але вже самі воїни, – розповідає Василь Германюк. – 25 грудня пішли з колядою в усі підрозділи нашого батальйону, аби усіх зустріти з колядою. Їхали до кожних по можливості. До когось одної днини, до других – другої, бо хтось на позиціях, на нулі, хтось несе службу. Нема, аби всі були разом. Але ми коректували час і день, аби до кожного завітала коляда.
До теми: Як у Криворівні колядували зі всім світом 25 грудня (ФОТО)
Усі колядники – воїни, усі ще й гуцули. Як каже пан Василь, в їхньому 201 батальйоні понад 60% – гуцули, тому батальйон ще називають верховинським. Хоча є й хлопці з Франківська, Косова, Снятина.
Василь Германюк розказує, що запропонував хлопцям, мовляв, хто б мав бажання, бо ж місія не проста й треба виїжджати на позиції. Зголосилися вісім бійців.
Колядували у гуцульській убирі. Це все напередодні свята привезли гуцули-волонтери. А ще завезли всяких різдвяних подарунків і смакоти.
Це хлопців і здивувало, що ми були не у формі, а повністю у гуцульському. Саме так, якби колядували на Верховинщині, – із захватом розказує Германюк. – Я зрозумів, що ми зробили добру справу, бо годину було дійство, і хлопці трохи забулися. Хоча вибухи були й під час коляди, але нам Бог допомагав. І все таки хлопці згадали про домівку, про народження Ісуса Христа і щось святе й добре. Це була така наша місія і моя – донести це до хлопців.
Усе видно по очах
За словами Василя Германюка, вони й далі продовжують коляду. От, вчора колядували у запорізьких козаків-воїнів, нині несуть службу, а завтра знову поїдуть колядувати. Аби обійти усіх.
Ясно, що воно не так святково, як удома, бо всі ми розуміємо, де та й що, – говорить Германюк. – Але відчувалося, коли їхали від хлопців, що ми їм дали свято. Це факт. По очах було видно, як прощалися, як обіймалися. Вони цього чекали.
Читайте також: Дві прикарпатки з подругами у Нью-Йорку організували «Штаб Бандери» і допомагають ЗСУ
Також розказує, що виступ тривав близько години. Крім гуцульських колядок, виконували і співанки, а також повстанські пісні – «Гей браття опришки», «Браття з Прикарпаття», «Молитву за Україну».
Вдома ми колядуємо повністю гуцульське, а тут є хлопці з різних регіонів, не кожен розуміє гуцульський діалект. Тому, аби було для всіх зрозуміло, дали трошки того, трошки того, – каже Василь Германюк. – Патріотичного, повстанського, гуцульського й сучасного. Є пісні авторські, їх тут в окопах хлопці самі склали.
Будемо до перемоги
Також з 2015 року пан Василь їздив на Схід волонтером-будівельником. Вони разом з іншими верховинцями побудували там 16 капличок. Нині, каже, частина з них – знищені.
Знаю, що у Гірському, Красногорівці, бо мені фотографії кидали, – каже Германюк. – Одну в Сєвєродонецьку танком розмісили. Повернуся з фронту і ми з побратимами нові відбудуємо. Така у мене є мрія. Буду жити і буду в цьому напрямку працювати, а поки працюємо на передовій.
Розказує, разом з ним зараз є багато тих, з ким їздив будувати каплички та возив волонтерку.
Половина тут зі мною, а половина в тилу, – каже Германюк. – Вони мають не менш потрібну службу, як ми тут. Без них нам було б дуже тяжко, бо всякого треба на передову. Вони все привозять. І Слава Богу, що ніхто не дав задньої.
Тепло згадує про посилки, які готують земляки. Особливо про малюнки й листи дітей. Каже, це дуже підтримує дух воїнів.
Коли їздив волонтером, то ніколи не думав, чого то хлопцям так прийшлося до душі, – говорить чоловік. – А тепер я так само горнуся до цих малюнків. У мене в хаті є школярик, і мені то важливо. То сприймається з любов’ю, але водночас і важко, бо я тут, а не вдома. Різне діти пишуть. А як вони дякують! Навіть є такі моменти, що можна сльозу пустити. Але ця сльоза така… чоловіча. Це сльоза радості, що настільки тут потрібна наша праця для майбутнього цих дітей. Що б там з нами не було, але нема сумніву, що ми робимо щось неправильно, або що ми не там, де мусимо бути.
Нині воїни також будуть готувати Святу Вечерю. Пан Василь каже, буде видно, чи ворог дасть її скуштувати, бо постійні прильоти – як вдень, так і вночі.
Але ми готуємо усе повністю, – твердо каже Германюк. – Нічого, будемо до перемоги. Будемо просити Бога, щоб у цьому році ця перемога настала. Так ми й у коляді усім бажаємо.
Авторка: Світлана Лелик
