У Франківську організували різдвяну трапезу просто неба. Минулого тижня, на Різдво, у палаці Потоцьких зібралися під сотню нужденних франківців.
Їх намагалися трохи розвеселити колядками, теплими словами й подарунками волонтери спільноти Святого Егідія, пише Репортер.
Сумні й нетерплячі
Біля ринку у великій калюжі якийсь безхатько миє подерті черевики. Притупує, стрясає воду й болото. Бере пакет, який поставив поруч на тротуар, і прямує до палацу Потоцьких, бо саме тут волонтери організували святковий різдвяний обід. Такий захід щороку вже понад 15 років влаштовує спільнота Святого Егідія.
Перед зачиненою брамою вже чимало людей. Чоловіки, жінки дуже різного віку. Хтось одягнений у чисте й нове, хтось в не дуже охайному одязі. Але всі всіх знають. Якийсь чоловік взагалі прийшов лише у штанях. Його знайомі повитягали одяг зі своїх пакетів і таки вбрали людину.
Через браму на всіх насторожено дивиться охоронець, але відчиняти не поспішає – чекає на волонтерів. А ті завершують останні приготування у підвалі дзвіниці на площі Шептицького.
Читайте також: Партизанська Коляда. Як на Прикарпатті повстанці святкували Різдво (ФОТО)
Там, у невеличкій кімнатці, з десяток хлопців і дівчат сортують в пакети їжу, розливають борщ у банки, чай у термоси, пакують у контейнери кутю, голубці, салат, пампухи і хліб. Усе це складають у блакитні пакети. Ще хтось загортає подарунки у святкову обгортку. Їх роблять у вигляді цукерки. Готове поскладене й запаковане інші волонтери носять до палацу. Хтось із безпритульних проситься допомогти, але волонтери лиш посміхаються, мовляв, не треба, бо у них нині свято, тож хай відпочивають і колядують.
А коляда розноситься на всю Шпитальну. Волонтери колядують з баяном і хором. З людей хтось підспівує, інші посміхаються мовчки, у декого на очах сльози. Є й такі, що демонстративно байдуже чекають, аби вже отримати подарунка й піти геть. Особливо три жіночки, які кричать, що з ранку зайняли чергу. Волонтери просять всіх дотримуватися дистанції і запевняють, що подарунків вистачить всім. Але ті жінки дуже нетерплячі.
Двісті благодійників
Загалом волонтери підготували з сотню харчових наборів і подарунків. Саме стільки прийшло людей. Кажуть, після карантину їхніх безпритульних друзів побільшало.
За словами волонтерки спільноти Святого Егідія Марії Пронюк, не всі ці люди є безхатьками. Тут багато самотніх стареньких, сиріт, просто нужденних, яким не вистачає на прожиття. Багато таких, у кого вдома прикуті до ліжка рідні, то прийшли взяти пайок святкової трапези для себе й близьких.
Якось окремо від усіх, спершись на коштур і дерево стоїть дідусь у довгому сірому пальто. Пан В’ячеслав каже, що прийшов сюди вперше і це все йому трохи дивно. Про подію переказали знайомі. Зізнається, що ніколи не ходив на благодійні обіди, ще давав собі раду сам. Дружина померла кілька років тому, дітей у них не було. Він прихворів, більшість пенсії нині йде на ліки, тож наважився прийти подивитись.
До теми: Різдво збирає родину. Чим відрізняється свято на Гуцульщині, Бойківщині та Покутті
Після молитви й вітального слова волонтери виносять з великого білого намету блакитні пакети, подарунки, а хлопці збоку розклали три термоси й розливають чай. І все це під співи колядок.
«Ми цього року думали, що можна подарувати нашим друзям, і виникла ідея закупити теплі пледи, – розказує Марія Пронюк. – Це їм пригодиться, бо є такі, що ночують надворі чи у холодних приміщеннях».
Дівчина каже, що це все вдалося закупили за продані сертифікати, які підготували заздалегідь. Один вартував 150 гривень. Сертифікати розкупили приблизно 200 благодійників.
Тебе приймають за людину
«О, це якийсь шарф? – говорить 31-річний Святослав, який вже розпакував свій подарунок. – Це добре, бо мій порвався. Я ще для мами взяв. Вона хвора вдома
Молодий чоловік багато колядує і після кожної колядки виголошує одну й ту саму віншованку про маленького Ісуса. Святослава тут знають усі – і волонтери, і гості.
До теми: Володимир Війтишин: «З часу пандемії більше людей заговорило про Бога»
«Я дуже люблю це свято, – говорить чоловік. – Святкую день народження Христа, а от своє не люблю. Кожного року приходжу, лиш минулого не був, бо сидів у тюрмі. Ну, було таке».
Хор «Осанна» якраз завершив колядку, і Святослав знову починає віншувати. Бере гарячий чай, цокається ним з приятелями зі словами: «Христос народився». Ще трошки колядує і йде геть.
Мила усміхнена бабуся, здається, колядує найбільше за всіх. Вона знає всі колядки, не відводить погляду від хористів і дуже вирізняється від усіх, найперше – гарним вбранням. Пані Богдана прийшла вперше. Їй зателефонували з територіального центру й повідомили, що таке буде. Задоволена, каже, хоч трохи відчула свята, що не сама. Бо вона вже багато років святкує Різдво одна.
«Тут аж на душі стало веселіше, – говорить бабуся. – Разом з людьми поколядували. Неважливо, як вони вбрані. А подарунок буду дивитися вже вдома».
Біля дерев’яної ялинки присів пан Яків. Каже, стояти не може, бо ноги болять. Він родом з Черкащини, у Франківську живе з 1979 року. Мав роботу, родину, але зараз сам. Дівчата вручають йому подарунок і пакет з їжею.
«Смачного і веселих свят! А тут теплий плед, аби ви грілися», – говорить одна з волонтерок. Чоловік ніяково бере пакунок, ледь посміхається і каже, що в нього донька схожа на цю дівчину. Але дочка з ним не спілкується, живе десь на Львівщині.
Колядує і пританцьовує пані Світлана. У жінки аж світяться очі. Не може добрати слів, аби виразити все, що відчуває.
«Те, що роблять ці люди – це таке… І тут діло не в подарунках, це другорядне, – посміхається Світлана. – Тебе приймають за людину! Знаєте, душа так відкривається, як бутон квітки. Аж приємно жити. Не передати. Я працювала на роботі, все було ніби добре до карантину, а далі з роботи поперли. І прийшлося просити допомоги. Трохи встидно, бо ніби здорова жінка, але життя б’є».
Також волонтери роздавали усім вітальні листівки з теплими побажаннями. Кожна була підписана – іменна.
Марія Пронюк каже, що це також дуже багато значить для їхніх нужденних друзів. «Від них не завжди добре пахне, вони у не надто охайному одязі, вони просять на вулиці, хтось може бути п’яний, тому часто їх оминають, а тут знають їхнє ім’я», – говорить Марія.
Далі волонтери знову пішли готуватися, бо зібралися на коляду до геріатричного пансіонату. Мають для його мешканців багато фруктів.
Посміхаються, що будуть, як справжні колядники, ввечері співати під вікнами, бо карантин і відвідувачам туди зась.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.