З 2017 року Україна бере участь у міжнародних змаганнях для військових і ветеранів, які отримали поранення Invictus Games «(Ігри Нескорених»). Цьогоріч українці вперше змагатимуться у найпрестижнішому подібному турнірі у світі – Warrior Games (Ігри Воїнів).
Хто потрапить у збірну, днями визначали у Києві на національному відборі. Попробували свої сили й четверо прикарпатців. Кажуть, хоч до фіналу й не потрапили, але задніх не пасли, пише Репортер.
Шлях до Америки
Історія Warrior Games почалася у 2010 році, коли Міністерство оборони США започаткувало мультиспортивні змагання для поранених і травмованих ветеранів.
У перші роки участь у них брали лише команди американської армії. З 2013 року долучились і спортсмени з Великої Британії. У 2017 приєдналися австралійці. А ще через два роки «Ігри Воїнів» розширились і до участі запросили також Збройні сили Канади, Данську оборону та Збройні сили Нідерландів. Цьогоріч вперше отримали запрошення до участі Україна та Грузія.
Читайте також: «Ураган» – люди тижня за версією «Репортера»
У 2013 році Warrior Games відвідав принц Гаррі й настільки надихнувся побаченим, що через рік започаткував свої подібні змагання – Invictus Games. Україна вперше взяла в них участь у 2017 році в Торонто (Канада).
І тепер українці мають можливість позмагатися в одинадцятих «Іграх Воїнів», які відбудуться 12-22 вересня в американському місті Орландо.
Наших більшає
«Це, напевно, найпрестижніші паралімпійські змагання для ветеранів у світі, – розказує Тарас Шпук, який є членом організаційного комітету змагань. – Це дуже престижно, й ми довго прагнули цього. І це велика заслуга оргкомітету, що ми туди потрапили».
За словами Шпука, у національному відборі взяли участь 255 ветеранів і ветеранок. З них майже 70 % нових учасників, що дуже позитивно. Каже, це поки найбільші ветеранські змагання, які проходили в Україні.
До теми: Нескорені не здаються. Як франківець допомагає тренувати збірну ветеранів до світових змагань
Упродовж двох днів учасники відбору пробували себе у таких дисциплінах: стрільба з лука, гольф, кульова стрільба, легка атлетика, велоспорт, плавання, веслування на тренажерах, баскетбол на візках, регбі на візках, пауерліфтинг і волейбол сидячи.
Тарас Шпук пояснює, що на Warrior Games учасники відбираються більше за спортивним принципом.
«Якщо найбільший показник на «Іграх Нескорених» – реабілітація – була 50 %, а спортивний результат тільки 10 %, то на Warrior Games спортивний результат найбільший – 50 %, реабілітація – 30 %, 10 % – ставлення учасника до змагань і стільки ж спортивна етика, – розповідає він. – Нам виділили квоту на 40 спортсменів і це надзвичайно круто. Цих людей зараз буде відбирати комісія. Після цього учасники мають пройти ще як мінімум два тренувальні збори і 10 вересня ми летимо до США».
Також Тарас Шпук говорить, що було приємно бачити від Прикарпаття не один-два учасники, а чотирьох. Випробувати свої сили приїхали до Києва Андріан Волгін (батальйон «Айдар»), Руслан Косенко (полк «Азов»), Володимир Глизнер (128 бригада) та Богдан Михайлов (79 бригада).
Максимум греблі
З Русланом Косенком говоримо просто після тренування. Каже, щойно повернувся зі столиці та одразу в спортзал.
Він уже брав участь у відборі на Invictus Games у 2018 році. Тоді був єдиний з Прикарпаття. Пробував себе у вело та греблі на тренажері. Сміється, що посів майже останнє місце.
У Руслана третя група інвалідності. Служив в «Азові». Поранення отримав під Іловайськом. За кілька метрів від нього вибухнула міна 82 калібру. Пощастило, що був у бронежилеті та касці. Нині знову продовжує службу.
«Цього разу зайняв четверте місце, – говорить Косенко. – Результатом дуже задоволений, бо сподівався на менше, адже готувався всього два тижні. Пробував себе ще у стрільбі з лука і пневматики, але то так, для інтересу. Наступного року знову спробую себе у греблі, а також у пауерліфтингу. Мені ще тренуватися і тренуватися. Дуже сподобалася гребля, буду займатися по максимуму. Бігати я не можу через травму, а тут теж навантаження, але не таке сильне і корисне для серця».
Єдина проблема, що у Франківську, за словами Руслана, нема тренерів. Тренажери є, але в дорогих залах. Але йому допомогли зі спортзалом, він там займається безкоштовно.
«Такі змагання важливі, бо, по-перше, ветерану допомагає повернутися додому психологічно. По-друге, спорт – це завжди здоров’я, – говорить Косенко. – Краще спортом займатися, ніж пити чи вживати наркотики. Радий був у Києві бачити побратима, з яким разом отримали поранення під Іловайськом. Він, до речі, з плавання перше місце зайняв. І він також продовжує службу».
Неможливо передати словами
Також не вперше бере участь у подібних змаганнях Володимир Глизнер. Він починав службу у п’ятому батальйоні територіальної оборони «Прикарпаття», далі продовжив у 128 гірсько-штурмовій бригаді. В лютому 2015 Володимир біля Дебальцева отримав осколкове поранення плеча. Вони прикривали вихід колони. Попри поранення, продовжив тримати оборону. Нині очолює відділ соціальної підтримки ветеранів і внутрішньо переселених осіб в обласному департаменті соціальної політики.
«Нас було четверо від області. Чомусь, на жаль, так мало, – говорить Володимир. – Я би не сказав, що ми були сильними спортсменами чи профі. Брали участь у кількох видах – біг, кульова стрільба, стрільба з лука, метання ядра, веслування. В середину трошки пробилися. Не перші, але й не останні».
Глизнер пробував себе у метанні ядра та кульовій стрільбі. Також був записаний на біг, але, зізнається, коли побачив, хто буде бігти, вирішив просто поберегти сили. Каже, там у нього було без шансів.
«Змагання були цікаві, лиш єдиним мінусом було те, що не мали достатньо часу на підготовку, як би нам хотілося, – говорить Володимир. – Та, якщо чесно, у нас і шансів не було перемогти, бо там реально – такі хлопці! Багатьох знаю особисто, бо часто перетиналися на лікуванні в Україні й за кордоном. Багатьох нас пов’язала війна, а після звільнення, демобілізації нас поєднало лікування, госпіталі та лікарі, які нас оперували. Хлопці як були на війні бойовими, так на цивілці доводять, що після війни життя не закінчується. Я пишаюся ними! Коли бачиш людину, яка на двох протезах переганяє того, хто біжить на двох ногах… Це неможливо передати словами».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.