У неділю, 27 вересня, у Франківську відбулася акція на підтримку військових, які нині перебувають у російському полоні або вважаються безвісти зниклими. Їхні рідні та небайдужі прикарпатці вкотре нагадали про них і закликали робити все можливе для їхнього повернення напередодні Дня захисників і захисниць України.
Люди принесли із собою картонки із закликами знайти й повернути всіх додому, а також плакати, прапори та портрети тих, на кого чекають, пише Репортер.
На початку акції учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих за Україну, виконали Державний гімн.
До людей звернулася організаторка акції, голова ГО «Крила надії Прикарпаття» Леся Федорів. Її син Ростислав воював під час АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову взяв зброю до рук. Він служив у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». 6 січня 2023 року Ростислав не повернувся із позиції і дотепер вважається зниклим безвісти.
Ми продовжуємо жити між невідомістю та надією, між молитвою і очікуванням, між небом і землею, між порожнечою в душі і тим промінчиком світла, який осяє нашу душу, коли повернуться наші рідні. Ми будемо шукати, чекати, вірити, пам’ятати, говорити про них, називати їхні імена та показувати їхні світлини всюди, де тільки зможемо. Бо їхні обличчя мають бачити усі, щоб розуміти, кому завдячувати за нинішній день, за те, що ми живі, що ми в Україні, що ми не в окупації й вільно розмовляємо своєю українською мовою, – говорить Леся Федорів.
На акції розгорнули третю частину прапора з фотографіями безвісти зниклих захисників з Прикарпаття.
Сьогодні я вирішила взяти тільки одну частину прапора, щоб рідні мали можливість тримати у руках світлини своїх близьких, які зникли безвісти, яких вони шукають і чекають. Він вже побував у багатьох містах, його вже бачили багато людей і повинні бачити всі, щоб пам’ятати, що власне завдяки цим людям, цим захисникам ми сьогодні тут, – каже Леся Федорів.
Учасниця акції Мар’яна Ручкан чекає на повернення додому свого чоловіка Ігоря Ручкана. Військовий служив у 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді. 3 жовтня 2025 року боєць зник безвісти поблизу Загризового Ізюмського району Харківської області.
Сьогодні я тут, щоб бути голосом свого чоловіка і боротися за його повернення. Тому що безвісти зниклі – це не просто цифри в списках, це люди, це життя, це наші захисники й за них треба боротися щодня. Жити в постійній невідомості й очікуванні – дуже важко. Але я з вірою і надією та щоденною молитвою вірю у повернення свого чоловіка, – говорить Мар’яна Ручкан.
Анна Волосюк шукає свого нареченого Володимира Цівку.
Він є дуже здібним і кмітливим. Він багато чого вміє. Він раніше працював машиністом на потязі, будинки будував… Можна сказати, що був майстром на всі руки, – говорить Анна Волосюк.
За її словами, Володимира Цівку мобілізували 18 грудня 2023 року до 150 окремої механізованої бригади. А 11 серпня 2024 року він зник безвісти в Торецьку Бахмутського району Донецької області. Дівчина каже, на 9-му місяці очікування їй повідомили, що він може перебувати в полоні, проте жодного офіційного підтвердження досі немає.
Свою історію розповів і Володимир Катрук, який шукає свого батька Руслана Катрука, солдата 68 окремої аеромобільної бригади ім. Олекси Довбуша. Чоловік став на захист України 27 липня 2024 року, а майже через два місяці – 23 вересня – військовий зник безвісти.
Володимир Катрук закликав державні органи активніше шукати всіх захисників, що нині не з нами.
Ми просимо не залишати наші прохання і наші справи без уваги. Просимо перевіряти кожну можливу інформацію. І просимо робити все можливе для встановлення місця перебування, як і мого батька Катрука Руслана Васильовича, так і всіх тих, хто нині в невідомості. Якщо вони перебувають в полоні, ми хочемо знати про це. Якщо вони живі, ми хочемо їхнього повернення додому. Якщо з ними сталося найгірше, ми, рідні, маємо право знати правду і отримати підтвердження про загибель і гідно з усіма почестями, на які вони заслужили, як люди, як воїни, поховати їх на рідній землі, – каже Володимир Катрук.
Ще одна учасниця акції Любов Сидорова шукає свого безвісти зниклого чоловіка. Вона каже, що робить усе можливе, щоб повернути його додому, але нині також хоче привернути увагу до людей, які залишаються в окупованих Олешках, що на Херсонщині.
Я вважаю, що в Олешках зараз є той самий полон. Геноцид триває. Геноцид відкритий і про нього знає увесь світ. І так само, як мовчать про нас, так само мовчать і про Олешки. Тому сьогодні я хочу закликати кожного і кожну з вас поширити у себе в соцмережах інформацію про Олешки. Я вас дуже прошу – там понад 200 дітей, які не можуть ні їсти, ні пити, ні прийняти ліки. Ми не можемо про це мовчати, тому що окупація – це той самий полон, – сказала Любов Сидорова.
Наприкінці заходу учасники запустили кольоровий дим.
Опісля акцію продовжили вздовж дороги на вулиці Незалежності. Тримаючи прапори, картонки та портрети, люди закликали водіїв сигналити на знак підтримки.
Нагадаємо, 30 серпня у Франківську відбувся масштабний автомотопробіг на підтримку полонених та безвісти зниклих українських захисників. «Автомотопробіг єдності» приурочили до Міжнародного дня жертв насильницьких зникнень.
Участь в акції взяли близько 150 людей — родини полонених і зниклих безвісти бійців, а також ветерани 102 бригади та інших підрозділів.
Читайте: «Усе склалося». На Прикарпатті планують відновити легендарну старшинську школу УПА «Ґреґіт»
