36-річний Василь Сіщук з Надвірнянщини вже у 2014 році воював в АТО. Потім ще були контракти у 2017, 2019, 2020 роках та у січні 2022. Уже майже два роки він воює у складі 76 батальйону 102 бригади ТрО.
На другий день великої війни Василь набирав стрілецьку роту. Йому треба було 80 людей, а прийшло 600. Зараз, каже, й 10% не набрав би, пише Репортер.
Ледь сльоза не навернулася…
Усі, хто свого часу воював, розуміли, що двіжуха буде, – каже Василь Сіщук про повномасштабне вторгнення. – Я свідомо готувався до того. Підписав контракт, бо знав, що на той момент маю бути військовим. Контракт підписав 18 січня 2022 року у 102 бригаду ТрО.
Зранку 24 лютого Василь Сіщук підвозив командира батальйону, то якраз прилетіла ракета. Потім забирав іншого військового – прилетіла ще одна. Зізнається, ніколи не думав, що ракети можуть долетіти й до Франківська.
Читайте також: «Історик» з партизанського села. Юрій Іванів воює разом зі своїми учнями (ВІДЕО)
Наступного дня командир батальйону відправив Сіщука на формування стрілецької роти на Надвірнянщину, в його рідну громаду. Треба було набрати близько 80 людей. В результаті на столі опинилися 450 заяв, а прийшло ще більше людей – близько 600.
Зібрав усіх у спортзалі, подякував, – пригадує Сіщук. – Було дуже приємно, в мене ледь сльоза не навернулася з гордості, що дійсно за потреби наш народ об’єднується і готовий стояти за свою землю. Я впевнений, зараз би стільки не зібралося. Якби 10% було від тої кількості, то дуже добре. Знецінилося таке поняття як воїн, захисник. Якось тоді це було гордо, а зараз… Я не знаю чому, не можу пояснити. Це просто нонсенс.
Василь Сіщук розповідає, тоді спершу відбирав з тих людей, які вже були в АТО. Також, каже, – толкових чоловіків, які точно зможуть воювати.
Ті хлопці воюють і досі, – говорить Василь. – Тримають Запорізький напрямок. Воюють від кінця квітня 2022 року. Ротацій ще не було. Максимум – на 15 днів додому з’їздити і все. Я горджуся всіма, яких тоді набрав. У кожного своя доля і кожен собі вибрав свій шлях. Є ті, що звільнилися чи перевелися, але багато ще стоять і воюють.
Ставка на фізпідготовку
В АТО Василь Сіщук мобілізувався у липні 2014 року. Воював у складі 51 окремої механізованої, тепер це 14 окрема механізована бригада. Були бойові завдання у Попасній, Новозванівці, Зайцевому.
Читайте: Франківець Андрій Даньо, який втратив на війні руку, ногу та око, нині реабілітується у Нідерландах
Тоді мав позивний «Мікі». Старшина якось сказав, що Василева група в тих кевларових “корсарах” схожа на черепашок. Тоді вони себе почали називати, як персонажі з «Черепашок ніндзя».
З 2017 року Василь має позивний «Фізрук», бо працював керівником з фізвиховання у Надвірнянському ПТУ №11.
Спорт – це завжди здорово. Починаючи з дитячих років, спорт виховує дисципліну й дух, – впевнений Сіщук. – Особливо, якщо це єдиноборства – дзюдо, самбо, бокс, карате і тому подібне. Виховує дух в дитині – і цей дух, цей стрижень тільки посилюється протягом життя.
Сіщук сам займався єдиноборствами. У 2019 році, коли організовувався чемпіонат зі змішаних єдиноборств серед ветеранів АТО\ООС «ARMY MMA», Василь представляв Надвірнянщину. Здобув там перемогу.
Каже, у 2022 році дуже багато спортсменів пішли на фронт. Нині хлопці воюють у спецпідрозділах, в ГУР.
Коли служив на контракті у 8 окремому полку спеціального призначення, то там спорт і єдиноборства покладені на повсякденність, – розказує військовий. – Якщо ми не були десь на завданнях, то спорт був кожен день, тактична підготовка, спеціальна підготовка.
В училищі, коли займався з дітьми, каже, якраз давав посилення на фізпідготовку. У нього була гурткова робота
Я нікого не заставляв, – розказує Василь. – Казав, що до мене йдуть займатися ті, хто хоче. І я займався разом з ними. Розумієте у чому суть? Ставав і з ними займався кожен раз. Казав, от у вас якраз такий вік – від 16 до 18 років, коли треба закладати оцю фізичну базу.
Також під час занять і якісь моральні настанови були від вчителя.
Я розказував, коли хтось десь спитався про війну. Пояснював якісь речі, які можна говорити, – пригадує Василь Сіщук. – Війна – це зло. Нічого хорошого вона не приносить, але все одно ми про неї говоримо, щось розказуємо. Стараємося з того всього поганого витягнути щось хороше, бо є якісь дружні відносини, які зароджуються на війні, братерські відносини.
У Василя підростає син. Йому ще нема трьох років. Малий активний і вже стає займатися з татом, коли той буває вдома. Василь каже, характер уже видно і з часом син однозначно буде займатись єдиноборствами. А батько буде йому прививати любов до спорту.
Треба готуватися
За словами Василя Сіщука, АТО й велика війна, якщо порівнювати, то це 10 до 100. Зараз, каже, росія використовує проти нас просто всі засоби вогневого ураження – від стрілецької зброї до авіації.
Поки у нас немає всього того, щоб нам хотілося, лише якась частина, – говорить військовий. – Звичайно, що хлопці тримають оборону і будуть тримати доти, доки буде можливість. Але для цього нам потрібна допомога партнерів – Америки та Європи. Реально без їхнього озброєння і техніки нам буде дуже важко.
Також Василь порівнює настрої серед людей, які були у 2014-2015 роках, і зараз.
Був захват воїнами, хлопцями, які пішли воювати, – розказує Сіщук. – Десь так само це було й у 2022 році. Мабуть, суспільство трошки зняло рожеві окуляри. Коли зрозуміли, що бійців треба міняти. ТЦК зверху отримали вказівки, що треба мобілізовувати – і це нормально, і правильно. По-іншому не може бути, але чомусь суспільство не сприймає це належним чином. Чомусь вони сприймають працівників ТЦК як своїх особистих ворогів. Жінки сприймають їх як ворогів своїх чоловіків. Надіємося на свідомість нашого населення, бо можемо втратити державу. Втратити все.
Василь радить усім готуватись – фізично, емоційно, тактично. Брати в руки зброю та їздити на курси. Тренуватися поводитись зі зброєю, вивчати тактику ведення бою в полі, в лісі, в місті. Готуватись треба всім.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.