«Тепло крилатої душі» – так називається оздоровчий центр у селі Ценява на Коломийщині. Його відкрила Наталя Тарабалка – мати загиблого пілота, Героя України Степана Тарабалки. Центр працює для військових, а також для родин загиблих, пише Репортер.
Серед своїх
Оздоровчий центр «Тепло крилатої душі» запрацював наприкінці 2022 року. З того часу через нього пройшли майже 300 людей. Це військові, ветерани, їхні рідні. Хтось звертався за індивідуальними консультаціями, за медичною допомогою, психологічною, відвідував фізичну реабілітацію, масаж.
З травня цього року при центрі діє стаціонар, де ветерани можуть отримати психологічну допомогу. Центр має договір з міністерством у справах ветеранів, четверо психологів і психіатрів отримують зарплату. Від травня через стаціонар пройшли 32 людини.
«Тепло крилатої душі» опікується військовими та їхніми родинами не тільки з Коломийського району, але й з інших областей і міст – Одеси, Запоріжжя, Харкова тощо.
Вони всі різні, вони знайомляться, спілкуються і кожен ділиться своїми якимись переживаннями, – говорить пані Наталія. – Ми навіть деколи не вмішуємося. Оце їхнє дружнє спілкування дає їм великої мотивації. Дружина одного з наших відвідувачів була вражена, як помінявся її чоловік після спілкування зі своїми. А до того був закритий для психологів.
Пані Наталія знає це і зі свого досвіду. Розповідає, як поїхала на реабілітацію, що влаштували для рідних загиблих. Каже, хоч має багато друзів і знайомих, але найкомфортніше їй було саме між такими, як вона, – тими, хто втратив.
І там не треба було слів, – каже Наталія Тарабалка. – Ми могли дивитися одне одному в очі, могли говорити й жартувати про щось, а через жарти могли просто бути сльози.
Ніхто не буде таким, як був
За словами пані Наталії, вони з колегами хотіли створиться такий простір, де буде затишна атмосфера й домашнє тепло. І їм вдалося.
Я колись, може, вагалася, а тепер не вагаюся, – впевнено говорить Наталія Тарабалка – Я хочу бути гідною мамою свого сина. І, знаєте, щоб дійсно творити ту націю, яка гідна своїх героїв.
У центрі хлопці можуть перебувати до 21 дня. Вони собі самі розділяють цей час – хтось може залишитися тільки на сім днів або на 10.
Є такі, що перебувають у нас довше, бо ситуації різні, – каже Наталія Тарабалка. – Мені здається, скоро треба буде створювати заклади для ветеранів, які, на жаль, через сімейні обставини, через різні психологічні травми, залишаться наодинці зі своїми проблемами.
Незабаром Наталія Тарабалка отримає сертифікат і буде офіційно займатися біосугестією. Біосугестивна терапія, за її словами, також дає можливість людині розслабитися. Це метод, що об’єднує вербальний і невербальний вплив за допомогою звуків природи, музики та спеціально розроблених фраз. Він призначений для лікування психосоматичних розладів, подолання наслідків хронічного стресу й відновлення психологічного комфорту та самопочуття.
Також у центрі проводять різні культурні заходи, нещодавно виграли грант від платформи «Тепле місто» на облаштування бібліотеки-читальні.
Написали ще один проєкт і хочемо створити невеличку домашню ферму. Адже спілкування з тваринами також позитивно впливає на хлопців, надає їм мотивації, – говорить Наталія Тарабалка. – Нам тут підкидали котиків і песиків, коли вони підбігали до хлопців, ті раділи їм. Хтось казав, а в мене такий песик був, чи був такий котик.
За словами Наталії Тарабалки, наразі, усі послуги для військових та їхніх родин безкоштовні. Але, якщо не знайдуть фінансування на зиму, то проситимуть хоч якісь благодійні внески.
Розуміємо, аби воно було й мало життя – воно має мати й фінансування, – говорить Наталія Талабалка. – Але будемо пробувати розвивати якийсь соціальний бізнес, аби мати фінансування для діяльності центра, для зарплат, для екскурсій для хлопців. Хлопці, які в нас проживали, то я їх спеціально брала гуляти навколо нашого коломийського озера. Треба, аби вони були серед людей, аби люди розуміли, що це суспільство має мінятися по відношенню до них.
Пані Наталя розказує, що часто стикається з питаннями від рідних, мовляв, “ой, він прийшов не такий”. Спілкується з рідними, що це нормально, бо таким, як до війни, він уже не буде. Рідні мають це розуміти і також мінятися.
Наталя Тарабалка має і такий досвід. Її брат воював в Афганістані. Коли він повернувся, каже, мала можливість бачити, як відбувається соціалізація, як виглядає життя військового після війни.
Але тоді воно, можливо, було легше, бо це був один хлопець на чотири села. І всі розуміли, що не можна нічого сказати, не можна зайвий раз травмувати, – говорить Тарабалка. – Зараз нас кожного війна торкнулася по-своєму. Роботи – непочатий край. Не кожен готовий йти напряму до психолога. Я сама була не готова йти до психологів напряму. Тому такі центри дуже потрібні, бо у домашньому затишку можна більше відкритися, підняти важливі питання, отримати на них відповіді.
Є куди прийти
Володимир Гасюк з села Воскресінці в оздоровчому центрі підпрацьовує адміністратором. Він спілкується з хлопцями, слідкує, аби все у них було добре.
Він воював у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» з березня минулого року. 28 червня 2023 отримав поранення, зараз ходить на протезі. Каже, були тоді під Бахмутом.
Був штурм, пробили нашу граничку й сунули далі, – розказує Володимир. – Пішла перша рота, друга, а потім вже й наша черга. Пішли сім чоловіків. Вернулись усі, троє поранених, а решта цілі. Уже два місяці тут, з хлопцями більше спілкуюсь, які приїжджають. Треба розуміти, що хлопцям важко, випадки бувають різні. Такі центри дуже потрібні – є куди прийти та з ким поговорити.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.