Розваги Статті Фото

Резиденти шашок. Понад 50 років франківський сквер збирає запеклих гравців (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Щодня, після обіду, на лавочці у сквері Міцкевича у Франківську збираються кілька старших чоловіків. Вони розкладають дошку та грають в шашки. Збираються так уже понад пів століття. Здається, їх нічого не відволікає.

Ні галаслива молодь на сусідніх лавках, ні крики дітей поруч. Вони у своєму світі, пише Репортер.

Дзвонити нема сенсу

Франківці лапають останні сонячні осінні дні. У сквері людно, шумно. Тим більше, чотири вихідні поспіль. Здається, тут є всі. Але тих, кого шукає «Репортер», не видно.

«Вони після четвертої приходять, – кажуть із групки картярів, які завзято роздають карти на залитій сонцем лавці посеред скверу. – То інша компанія. Але вони будуть».

І правда, вже о 16.10 на першій лавці біля входу до скверу повним ходом йде перша партія між Віктором Гасюком і паном Степаном. Чоловік не хоче називати прізвища, віджартовується, мовляв, напишемо, а його жінка прочитає, де він пропадає. Хоча, каже, рідні, друзі, знайомі – усі й так знають, де його знайти.

За їхньою грою спостерігають ще четверо старших чоловіків. Два чекають своєї черги до гри, а інші просто перехожі. Усі уважно й мовчки дивляться за ходами чорних і білих шашок.

«Та більше як пів століття ми тут як тут, – говорять шашкісти. – Або на цій лавці збираємося, або на сусідній. А ще багато років тому грали у тому сквері, який нині Руської трійці. Там навіть такий павільйончик був, де грали і в доміно, і в шашки, і в шахи. Але потім там почали забагато пити – й нема вже того павільйону».

«Я вперше прийшов сюди у 1972 році, – згадує пан Степан. – Мав 17 років. Та нам усім було тоді по 17-20 і до нині приходимо. Я вдома грав, у школі, а потім в училищі. Якось побачив, що у сквері грають, і схотів попробувати свої сили. Сів грати, а воно, бачте, як затягнулось?».

Шашкісти збираються тут щодня, коли є погода. Дехто живе поруч, дехто їде аж з іншого кінця міста. Вони навіть ніколи не зідзвонюються, мовляв, чи буде хтось, чи ні, бо впевнені – будуть!

«Це вже потреба, – говорить пан Степан. – Як курець мусить закурити, так ми тут – мусимо пограти».

«Ми, як наркомани», – сміється пан Михайло, який також не хоче називати прізвища.

«Та перебивай і все, що тут тягнути!» – вигукує він до Віктора Гасюка. Не витримує, бо зараз саме його черга грати. А грають шашкісти по три партії. Хто програв – підйом, сідає наступний. І так по колу.

Оця четвірка…

Дошку завжди приносить Віктор Гасюк. Не відволікаючись від гри, говорить, що міняє її щороку, бо затирається сильно. Чоловік незворушний, вдумливий, десь аж суворий.

«А ще раніше був такий Славік Хованець. Він щодня сюди приходив з самого ранку, розкладав дошку для шашок, шахів і нардів та чекав гравців, – розказує пан Степан. – Він тут цей започаткував. Вже його нема, помер кілька років тому. Але то в нього було комерційне».

«Так, комерційне, – підтакують чоловіки. – Заробляв з того щось трошки. Та що там – він був професіонал!».

До гурту підходить елегантно вбрана жінка. Також уважно дивиться за грою. Шашкісти кличуть її до гри. Жінка усміхається, мовляв, дуже добре грала колись, але зараз трохи голова болить, тому просто подивиться.

«А на гроші граєте?» – цікавиться вона.

«Та де?! Хіба, як хочете, то платіть, – віджартовується пан Михайло. – У нас тут інтелектуали – все культурно. То не картярі отам, що одне слово і три матюки. Але вони також на гроші не грають».

Серед шашкістів люди різних професій, але нині всі на пенсії. Називають себе любителями, а от за Віктора Гасюка кажуть, що той профі. Він кандидат у майстри спорту і з усіх шашкістів скверу єдиний бере участь у різних змаганнях. Гасюк скупо посміхається та далі собі обдумує наступний хід.

«Я завжди дивуюся, що навколо шум, люди ходять, розмови, але шашкістів це не відволікає, бо вони всі тут у грі і нікого не помічають, – говорить невисокий чоловік із публіки. Називає себе спостерігачем і симпатиком шашок. – Я недавно до них пригледівся. Постійно тут відпочиваю і раз зупинився подивитися, а потім знову і знову. Сам не граю – де з такими китами грати?! Оця четвірка – гравці закляті».

Оця четвірка – це Віктор Гасюк, пан Степан, Бронислав Куявський і пан Михайло.

Не заважай програвати!

Час від часу підходять різні люди. Просто мовчки подивляться партію і йдуть геть. Хтось стає до розмови, хтось тихенько коментує гру, хтось згадує дитинство, як також грав у шашки.

«Але я більше шахи люблю, – говорить один із спостерігачів. – Колись тут і це грали. Зараз вже щось нема. Кажуть, що шашки складніші. Може бути, бо тут головне – дебют, як почати гру. У дебюті прохлопав хід – і все, шансів уже нема. У шахах також дебют треба знати, але там ще можна вибратися».

Читайте:

«Рембрандт» тримає оборону. Як живе найдавніше фотоательє Франківська (ФОТО)

Шашкісти розказують, що деколи така запекла гра, що й про час забувають. Згадують, як одного разу серед ночі жінка за одним чоловіком на таксі приїхала, аби забрати додому.

Пан Степан програв одну партію, інші дві – нічия. Встає з лавки. Тепер Гасюк грає з паном Михайлом.

«Коли програю – ніколи не засмучуюся, – говорить пан Степан. – Навпаки, тішишся. Коли постійно виграєш, нецікаво. Коли програєш, значить, людина хитріша за тебе. Це якось стимулює».

Розказує, що тут часто приходили різні гонорові чемпіони районів, міст чи сіл і хотіли скверівським втерти носа.

«А як програли, то так бігом вставали й тікали, що більше ми їх не бачили», – сміється чоловік. Серед шашкістів він, напевно, найбільш говіркий.

«Зауважуємо, як міняється місто, люди, – продовжує пан Степан. – Здається, нічого їх не цікавить. Особливо, молодь. Не хочуть думати. Дуже рідко хтось підійде пограти, хіба ті діти, що з шахового клубу. А шашки, то така гра, яка вчить думати. Вона корисна та помагає в житті. А вони цього не хочуть, і то біда».

«Колись тут на кожній лавці у шашки, шахи, а потім у нарди грали, – згадують чоловіки. – А зараз ми лишилися. Хто у нас наймолодший? Бойців? Скільки йому – 50? Ні! 62!».

«Стьопа, не мішай мені…. програвати!», – вигукує пан Михайло». Один – один. Готуються до вирішальної гри. Таки програв.

На лавку сідає Броніслав Куявський. За годину він не вимовив ні слова, лише усміхався з реплік колег. Так без слів, але з усмішкою, виграє одну партію, потім другу. Третю вже й не починають.

Нарешті з лавки встає Віктор Гасюк, розминає ноги, дістає з портсигара цигарку.

«Ну, білі починають і виграють – так пише у всіх книжках», – говорить він, смачно затягуючись. Хоч досі три гри він виграв чорними.

Далі всі шашкісти по черзі грають вже з Броніславом Куявським.

Читайте також:

Душа «Букініста». Вже 50 років Богдан Вовчук продає книжки у центрі Франківська (ФОТО)

«О, Стьопа ти розігрався», – сміються над паном Степаном товариші.

«Сонце заходить, розум приходить», – віджартовується чоловік.

Справді вже вечоріє, а шашкісти ще й не думають розходитися. Бо то азарт. Вони знову прийдуть сюди завтра, після четвертої. І наступного дня теж. Кажуть, що мають лише один «вихідний» – понеділок.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні