«Простір» помагає боротись. Як у Франківську адаптують до життя дітей з аутизмом

Уже п’ять років громадська організація «Простір розвитку дітей» працює з дітьми з аутизмом та їхніми батьками в Івано-Франківську.

Заснувала її Людмила Белей, яка не з книжок знає, що воно таке, адже в її двох синів аутизм, пише Репортер.

Діти багато не вміють

Людмила Белей за фахом психолог і раніше працювала волонтером з дітьми з ДЦП. Коли її обом синам поставили діагноз «аутизм», почала возити їх на різні заняття до Києва, за кордон, бо у Франківську нічого не було. Разом з синами й сама вчилася у різних фахівців, пройшла безліч семінарів, занять, інтенсивів. Почала займатися й з іншими дітьми. А п’ять років тому заснувала ГО «Простір розвитку дитини».

Нині там регулярно займається 35-40 дітей. Також приїжджають із різних районів Прикарпаття та інших областей. Тож час від часу дітей там може бути й 70.

Про заклад люди дізнаються від інших батьків, а ще останніми роками сюди направляють і лікарі – психіатри та логопеди.

«Простір» не має власного приміщення, орендують на Петлюри. 9а. Його утримують за рахунок благодійних внесків.

Усі фахівці, які там працюють, – волонтери. Є фізичний терапевт, два психологи, фахівець з розвитку імітації комунікативних навичок і педагог з підготовки до школи.

У «Просторі» практикують індивідуальні заняття, а також групові, які дуже важливі, бо допомагають дітям спілкуватися одне з одним.

«Дехто приходить на кілька годин тричі на тиждень, дехто – на два заняття чи на одне. Вибирають батьки, – розповідає Людмила Белей. – Є батьки, що ходять і в інші центри, я лиш вітаю, аби діти відвідували різних фахівців, бо кожен дає щось своє. Ми з моїми дітьми також у різних фахівців займаємося. Я була б щаслива, якби такі центри відкривалися по районах. Сумно знати, що там батькам нема куди звертатися».

Людмила свого часу навчалась у Польщі, каже, 20 років тому там теж із цим було складно. «Зараз у Любліні йшла по вулиці й могла рахувати й рахувати різні мовленнєві, центри сенсорної інтеграції, – розповідає вона. – У нас поки що цього нема».

У «Просторі» працюють за методом Фельденкрайза – розвиток нервової системи через доторки. Цього Людмила навчилась за міжнародною програмою. Каже, так зараз працює вся Європа, тепер переходить і Америка.

До речі, у жовтні у «Просторі» планують відкрити кімнату сенсорної інтеграції. Її спонсорує благодійний фонд «Відкриті очі».

«Це дуже важливо, бо, якщо взяти сучасний стиль життя всіх дітей, то вона потрібна певно кожному другому, – говорить Белей. – Діти не вміють сидіти за партою, не готові до школи, бо мало руху, нервова система формується неправильно, а за нею й емоційна. Одне тягне інше. В Україні дуже мало таких сертифікованих кімнат, у Франківську ми будемо перші».

Дорогоцінний час

За словами Людмили Белей, найважливіше – вчасно діагностувати аутизм. І якщо мама бачить, що дитина має якісь особливості у поведінці, то краще прийти на діагностику, аби зрозуміти, чи це дивності, з якими варто працювати, чи просте дитяче і з часом пройде.

«На жаль, в Україні психіатри часто кажуть: а чого ви так швидко прийшли, чекайте до трьох років, – розповідає Людмила. – Приходять у три, а їм кажуть чекати до п’яти. А коли дитина приходить у п’ять років, вже дуже важко працювати. Важливий час втрачено. На жаль, я цей час втратила й зі своїми дітьми. Коли прийшла до спеціалістів, моєму старшому було майже два. Тоді мені казали: «Мамочка, та що ви хочете, все нормально». І ти розслабляєшся, бо лікар каже, що все переросте. Розумію, якби ми почали раніше, то результати були б кращими й легше би давалися. Дякую Богу, що й так у моїх дітей хороші досягнення. Обоє вже розмовляють і включені у життєдіяльність. Вони школярі, старшому 11, а меншому дев’ять. Вчаться на інклюзії, але є проблеми, з якими ми далі продовжуємо працювати».

За її словами, американці діагностують аутизм з шести місяців. Бачила ту методику і мріє цьому навчитися.

Жінкам потрібен прихисток. У Франківську хочуть створити спеціальний притулок

Неймовірні досягнення

Франківчанка пані Ніна (прізвища жінка просила не називати) дізналась про діагноз свого сина, коли йому було трохи менше чотирьох років. Каже, спершу не вірила, що таке може бути. Потім сама зауважила щось не те…

Розказує, що спершу ходили в ГО «Світанок», бо вони також працюють з дітьми з аутизмом. Потім почали відвідувати «Простір». Туди ходять вже більше двох років на групові та індивідуальні заняття. Також зараз окремо займаються у логопеда й дефектолога, готуються до школи.

Батькам, які дізналися про аутизм у своїх дітей, Ніна радить у жодному разі не опускати рук. «Не слухати, що кажуть чекати, переросте чи щось інше, – говорить жінка. – Треба працювати, шукати спеціалістів. Наш син почав розмовляти. Порівняно, які ми прийшли і зараз – результат дуже великий».

До речі, у «Простір» ходять не лише діти з аутизмом. Наприклад, у сина франківчанки Оксани (тут теж без прізвища) післяпологова травма, порушення мовлення й затримка психічного розвитку. У «Простір» ходить із задоволенням.

За словами жінки, заняття дуже багатогранні. Розвивають пам’ять, координацію рухів. «Маємо суттєві результати, – хвалиться Оксана. – Дитина стала спокійніша, краще концентрує увагу. Працює продуктивніше – і в «Просторі», і в школі. Хоч перші заняття тут давалися дуже тяжко. Наприклад, вправа «Павучок», коли треба йти водночас на руках і ногах. Ніби просто, але синові було тяжко. Працювали в команді. Діти навчилися слідкувати не лише за собою, але й за іншими. Це теж досить важка вправа, але навчилися. І це втішило».

Ірина Мамчур про діагноз свого сина знала майже з народження – затримка психомовного розвитку.

«У нас подібні симптоми з аутичними дітками, – пояснює жінка. – Моєму хлопчику вже сім років. Три роки тому познайомилися з Людмилою. Її оптимізм для батьків, мамів, які в перші роки переходять всі етапи депресії й інші неприємності, багато вартує. Наш стан тоді оптимізму взагалі не вселяв. Лікарі та всі інші на добре не налаштовували. Усе зрушили з місця заняття з Людою, інтенсиви. Цього року ми вже знаємо літери, йдемо до школи. Хоч такі речі для нейротипових дітей є звичними, але для нас – неймовірне досягнення».

Також Ірина Мамчур розповідає про групу підтримки для батьків. Адже психологічна підтримка дуже важлива для всіх. До карантину вони збиралися щосуботи.