Уже понад рік Мальтійська служба допомоги Івано-Франківська допомагає не лише місцевим, а й людям на прифронтовій території. Мальтійці їздять у східні та південні області України, щоб роздати гуманітарну допомогу.
А ще – щоб поспілкуватися з тими, хто мешкає під постійними обстрілами і без нормальних умов проживання, пише Репортер.
З краплинки – море допомоги
Мальтійці їздять у прифронтові райони десь раз на місяць. Поїздки небезпечні: замінованими шляхами у супроводі військових, на фоні постійно чути канонади. Але важко й морально.
Чути обстріли там – це звична річ, – каже волонтерка «Мальтійської служби допомоги» Вікторія Шульга. – Але мозок настільки призвичаюється, що з часом на це не зважаєш. От у Херсон ми їздимо періодично, остання поїздка була на початку лютого. Ми помітили, як змінюється місто. Багато будівель зруйновані, вулиці перекриті. Раніше місцеві казали: «Не хвилюйтеся, вибухи далеко, за кілометр», а тепер кажуть: «Не хвилюйтеся, це за 200 метрів». Аж дивно, як за два місяці може змінитися ситуація.
Роздача гуманітарної допомоги включає спілкування. Саме тому франківські мальтійці відправляються через всю країну – хоч могли би просто відправити пакунки, які б роздали місцеві волонтери. Але важливо показати місцевим підтримку.
Ми кажемо, що з Франківська, а вони дивуються: «Це так далеко, нащо ви сюди їхали, у вас там безпечніше». Кажуть – приємно, що про них пам’ятають, – говорить Вікторія Шульга. – Також варто розуміти, що люди там живуть у дуже обмеженому колі спілкування, а їхні умови інколи важко назвати людськими. Дехто живе постійно у підвалі або у школі, якщо вона ще не зруйнована. Ми розуміємо, що повномасштабна війна триває уже два роки і рівень допомоги уже не такий, як був на початку. Тож кожна така краплинка підтримки створює величезне море.
Різні команди франківських мальтійців їздять на Донеччину, Херсонщину, Харківщину, Миколаївщину, Запоріжжя. Часто дорогою їх супроводжують військові. Більшу частину поїздки проводять у дорозі, щоб добратися швидше. На місці ночують в єпархіальних будинках, домівках місцевих з організацій-партнерів. Намагаються триматися подалі від лінії розмежування.
Дорога неблизька, тож ми намагаємось максимально наповнити ці 4-5 днів, – розповідає волонтерка. – Якщо їдемо на Донеччину чи Харківщину, переважно щодня змінюємо населені пункти, бо за день можна повністю охопити 1-2 села. А якщо йдеться про Запоріжжя чи Херсон, то за день ти просто змінюєш локації в межах міста.
Читайте: Ростислав Семків: про військових аналітиків, літературу під час війни та «кенселінг» росіян
Своя хата ближча, ніж чужа
«Мальтійська служба допомоги Івано-Франківська» роздає гуманітарні пакунки у рамках двох проєктів: від міністерства закордонних справ Польщі та від німецьких партнерів «Malteser International». Всі набори однакові за складом продуктів, містять 20 позицій всього найнеобхіднішого: борошно, олія, цукор, консерви, сіль, крупи, чай, кава, солодке.
Набори мальтійці роздають у першу чергу вразливим категоріям населення. Але там усі є мешканцями прифронтових територій. Стареньким, немічним і людям з інвалідністю, які не можуть прийти до пункту роздачі, пакунки приносять додому.
Може виникнути питання: чому люди звідти не виїжджають. Але я скажу більше: люди повертаються, – говорить Вікторія Шульга. – В одному населеному пункті раніше бої точилися безпосередньо всередині, а зараз росіян відбили на десятки кілометрів. Тож люди повернулися, хоч там зруйноване абсолютно все, немає світла, води, газу, мережі. Але своя хата ближча, ніж чужа. Звикнути можна до всього. Люди живуть комунами: разом варять їсти, колять дрова, варять їжу.
Зазвичай місцевих про роздачу допомоги інформують тамтешні волонтери. Але великих скупчень поблизу лінії розмежування, звісно, не роблять – це небезпечно. Тож пакунки мальтійці роздають малими осередками.
Люди консолідуються: навіть ті, хто раніше не міг подумати, що стане волонтером, зараз зголошується і допомагає, – каже Вікторія. – Лінія бойових дій величезна, й у кожному населеному пункті потрібно немало людей, щоб охопити ще більшу кількість населення. Допомагають й іноземці, щоправда, не в кооперації з нами, але з колегами з інших наших осередків, наприклад із Польщі.
Читайте: Гідне місце та щасливе життя. Як «Теплий дім» у Долині піклується про дітей громади та області
Мальтійці мають довіру
Як розповідають у «Мальтійській службі допомоги», хоч допомога з-за кордону на всіх рівнях стала менша, їхня організація працює давно і має сталу репутацію. Тож партнери продовжують співпрацювати з мальтійцями у наданні гуманітарної допомоги.
У рамках проєкту з «Malteser International» запланували видати 11 550 наборів. Він триває, поки що роздали половину. А у рамках проєкту з польським урядом заплановані 12 750 пакунків, їх видали вже майже всі.
Всі пакунки мають бути однаковими та структурованими, добре поміщатися у палети, а ті – у вантажівки. Тож допомоги з продуктами тут не потребують. Але долучитися можна.
Ми запрошуємо волонтерів до пакування, бо це громісткий процес, ми робимо конвеєрну лінію, – каже Вікторія Шульга. – Залучаємо наших волонтерів, студентів ліцеїв, університетів, училищ Франківська. Але будемо раді допомозі. Долучитися можна, коли привозять продукти, і ми оголошуємо пакування на нашій сторінці.
За словами волонтерки, поїздки у прифронтові регіони вражають і спустошують. Але водночас додають сил працювати далі.
З одного боку, це наповнює неймовірною мотивацією, бо ти бачиш, для чого працюєш. А з іншого – важко бачити руїни, чути ці історії. Жахливо приїжджати туди, де вже була, і бачити, що там більше ніхто не живе – з різних причин. Найбільше вразила перша поїздка. Це був Херсон, кінець січня 2023 року, лунають вибухи. А жінка сапкою підгортає підсніжники. Каже: “Весна йде. Минулого року вони не цвіли, а цього року – вільне повітря, тож, напевно, зацвітуть”.
Як розповідає Вікторія Шульга, після повернення важко бачити, як люди живуть у Франківську – ніби нічого й не відбувається. Тож вона з колегами продовжуватиме поїздки у небезпечні регіони, щоб підтримати тих, хто там залишається.
Авторка: Ольга Романська
