Поштівки, про які піде мова, не належать до шедеврів філокартії. Вони чорно-білі, мають жахливе поліграфічне виконання, по кутах зображення розмите. Об’єкти, які вони ілюструють, достатньо відомі.
Втім, у колекціонерів ця серія займає особливе місце, адже це перші листівки з видами Станиславова доби Другої Речі Посполитої, пише Репортер. Поштівки
Загадковий H. K.
Філокартисти, тобто збирачі поштівок, чітко поділяють колекції на австрійський і польський періоди. Що той, що той тривали приблизно однаково – десь 20 років. Але з усього загалу австрійці надрукували близько 90 %. Їхні поштівки шикарні, відрізняються високою якістю та цікавими сюжетами.
Поляки значно поступались попередникам. За 20 років панування у Станиславові вони не спромоглися на жодну кольорову серію. Кількістю теж не вразили. Сьогодні колекціонери нараховують близько 120 міжвоєнних поштівок, натомість австрійських є понад 1000.
Легенди Станиславова/Івано-Франківська. Кому заважав старий міст?
Станиславів став польським 25 травня 1919 року після повстання місцевих підпільників та евакуації уряду ЗУНР. У нової влади проблем не бракувало, місто лежало в руїнах після Першої світової війни, тож було не до поштівок. А ще залишалися великі запаси австрійських карток, якими активно користувались на початках.
Втім, усе колись закінчується, тож виникла потреба у нових листівках. Точна дата виходу першої серії нам невідома, але є всі підстави стверджувати, що то двадцяті роки, навіть їх перша половина.
Будь-яка влада намагається підкреслити саме свої здобутки. Але оті перші польські поштівки зображають об’єкти, зведені за минулих епох. До середини 1920-х у Польщі лютувала страшна економічна криза, капітальні об’єкти у Станиславові не зводили, тож хвалитись особливо не було чим. До того ж, більшість карток пройшла пошту у двадцятих роках.
І з видавцем теж усе туманно. На звороті листівки підписані: «Накладом H. K. Станиславів. Передрук заборонений». Хто ховається за ініціалами H. K., дослідники так і не довідались. Жоден з австрійських видавців під ці літери не підпадає.
Ще одна загадка – чому раптом серія починається з 18 номера, адже логічно стартувати з першого? Колекціонер Зеновій Жеребецький висунув цікаву гіпотезу. Напередодні Першої світової власник великої книгарні Роман Ясельський видав серію поштівок з видами Станиславова, яка налічувала 17 випусків. Можливо, хтось із видавців вирішив зробити логічне продовження й почав з листівки № 18? Також Жеребецький каже, що в довоєнному Станиславові існувало видавництво якогось С. Клямпфера, тож не виключено, що за Польщі його син продовжив батьківську справу.
Усі листівки мають спільну рису – на лицевому боці є підпис, виконаний білим маркером, ледь не від руки. Також серія має наскрізну нумерацію, що полегшує роботу колекціонерам. На сьогодні відомо дев’ять випусків, які подаємо за порядковими номерами.
Юність вулиці Грюнвальдської
Перша поштівка серії має номер 18 і підписана як «Станиславів. Дирекція колійова». Домінантою є велика чотириповерхова кам’яниця, зведена у 1914 році, в який містилась Станиславівська дирекція залізниць. У 1935 році її ліквідували, а в пишну споруду переїхав воєводський уряд, який за совітів змінив обком партії.
Сказати, що вулиця Грюнвальдська виглядає занедбаною, це взагалі нічого не сказати. На передньому плані якісь городи за кривими штахетами. Перед дирекцією купи будівельного сміття – схоже, колійовці взялися за впорядкування прибудинкової території.
Вересень 1939 і перші совіти у Станиславові: згадує Андрухович (ФОТО)
За адмінбудинком стоїть велика житлова кам’яниця для залізничників, а далі тягнуться якісь халупи. Навпроти – ще один город, де перед Другою світовою побудують багатоповерхівку для військових (Грюнвальдська, 15).
В торці городу стоїть великий особняк. Сьогодні на його місці сучасна шестиповерхівка на Толстого, 3. Також світлина містить зачіпку, яка допоможе встановити її хронологічні межі. Правіше особняку на поштівці – порожнє місце. Нині там Клуб залізничників. Кам’яницю відкрили у листопаді 1926 року як будинок колійової профспілки. Якщо припустити, що його будували мінімум рік, то виходить, що фото робили не пізніше 1925 року.
Будинок із плямою
Поштівка № 19 має одну характерну відмінність. Усі решта листівок підписані білим кольором, лише ця – чорним. Пояснення дуже просте: низ фото світлий, тож білий напис там би просто губився.
Петро Скарга був єзуїтом, придворним проповідником короля Сигізмунда ІІІ, ректором Віленського університету, «батьком» Берестейської унії. На його честь вулицю назвали у 1912 році, а до того вона була Заболотівською. І це не дивно, адже то головна вулиця села, на землях якого виник Станиславів.
Читайте також: Легенди Станиславова. Лейб та його останній жарт
Сьогодні це початок вулиці Василіянок, і на передньому плані бачимо кам’яницю № 3. Її фасад прикрашений вивіскою «Аптека», а в простінках між вікнами другого поверху закріплені зірки з численними променями. Це теж зрозуміло, адже аптека називалася «Під зіркою» і провадила свою діяльність від 1903 року. Нині це найстаріший фармацевтичний заклад Івано-Франківська.
До аптеки примикає помпезна австрійська триповерхівка, зведена у 1911 році. На її торцевій стіні видно велику білу пляму, що нагадує тарілку супутникової антени. Можна припустити, що це просто дефект на негативі, якби… така сама пляма не фігурувала на інших поштівках, ще австрійської доби.
Школа Гофманової
Наступна світлина переносить нас на перехрестя сучасних вулиць Шопена і Валової. Мимоволі виникає питання, чому видавець висвітлював периферійні райони, вперто ігноруючи центр. Можливо тому, що район теперішньої стометрівки, знаменита Лінія А-Б, площа Ринок та прилеглі вулички були суттєво пошкоджені артилерійськими обстрілами Першої світової та не відповідали стандартам фотогенічності. Відтак, аби не знимкувати руїни, фотограф обирав дільниці, які не зачепила війна.
Поштівка підписана як «Школа Гофманової». У 1904 році магістрат спорудив нове приміщення для жіночої школи – третьої в місті. Вона називалася Клементини Гофман – польської дитячої письменниці першої половини ХІХ століття. Кам’яниця не належала до найбільших у місті, втім, там навчалося близько 700 дівчат.
В часи Першої світової приміщення використовували під військовий шпиталь. Після війни поляки школу відновили та зробили її семикласною (до того курс навчання становив чотири роки).
І знову світлина видає фінансову скруту Другої Речі Посполитої. За Австрії сквер Вали був популярним місцем відпочинку з численними клумбами. Але на світлині – жодної квіточки, усі газони витоптані. На сусідніх деревах повно листя, отже це тепла пора року. Схоже, у магістрату до озеленення міста руки ще не дійшли.
Кам’яниця Леона
Номер цієї світлини розмитий, та при наближенні вдається розібрати число «21». Це вулиця Третього мая, нині Грушевського. Тротуаром крокує жінка, вдягнена за модою двадцятих років. З боку Валів проглядається щось не дуже зрозуміле – чи то клумба, чи купа гною. Якість поштівки не дозволяє роздивитися краще.
Фотограф спеціально обрав непарний бік вулиці, який виглядав парадно-монументально. Навпроти стояли занедбані одноповерхові хатинки середини ХІХ століття, що могли зіпсувати фото.
Читайте: Станиславів оборонний. За всю історію міста йому довелося взяти участь у 12 війнах (ФОТО)
Помпезна кам’яниця на передньому плані належала заможній єврейській родині Вайнгартенів. Брати володіли цегельнею, власним будівельним бюро, тож гроші в них були. Той будинок, що на фото, зведений у 1906 році, належав Леонові Вайнгартену. Зрозуміло, що для нього та його родини споруда була завелика, тож більшість помешкань здавали квартирантам.
Сьогодні на вулиці мало що змінилось. Хіба що дорогу заасфальтували.
Далі буде.
У статті використані поштівки з колекцій Зеновія Жеребецького, Олега Гречаника, Володимира Шулепіна та польської цифрової бібліотеки Polona.
