Нещодавно, вперше з початку повномасштабного вторгнення, франківський театр живої скульптури Mime IF виїхав на міжнародний фестиваль пантоміми – до Бельгії. А звідти привіз 1500 євро для підтримки захисників.
Як приймали мімів європейці, про перші сльози на сцені та чому пантоміма не лише розважає, а й навчає, «Репортеру» розповіли засновники театру Mime IF Андрій Кирильчук та Артур Гулько.
Виняткові хедлайнери
Фестиваль у Бельгії Statues en Marche відбувався вже п’ятий рік поспіль. Франківський театр Mime IF відвідує його з першого року заснування. Цього разу поїздка стала можливою завдяки підтримці Міністерства культури та інформаційної політики України – актори отримували дозволи від міністерства на виїзд з країни через воєнний стан.
Як розповідає Андрій Кирильчук, з-поміж 100 учасників фестивалю, організатори відвели франківцям головну сцену – вони стали хедлайнерами. Інші локації зі скульптурами були розкидані по всьому місту.
Кожен гість фестивалю отримав карту, де позначені локації та час виступів живих статуй. Аби можна було побачити всіх, виступи відбуваються за чітким графіком. У кожного учасника в середньому на день чотири виходи по 45 хв.
Франківський театр Mime If привіз до Бельгії тематичне дійство «Крізь віки».
Аби для закордонного глядача усе, що відбувається на сцені, було зрозумілим, підготували невелику анотацію з описами воїнів, що з’являлися. Так європейці могли осягнути одразу цілий пласт української історії. Там було військо Київської русі XIII ст., козак XVI-XVIII ст., січовий стрілець 20-х років XX ст. і сучасний військовий.
Хтось може й підсвідомо все зрозумів. Але коли вони це ще й прочитали, то розуміють, що українці мають свою історію, причому, досить давню, – каже Артур Гулько.
Читайте також: Жива скульптура хоче поваги. Як франківські міми підкорюють Європу (ФОТО)
От бачать форму, щит часів Київської русі – «ага, зрозуміло, у нас була інша історія», – говорить Андрій Кирильчук. – Далі – козаків. Може, щось пригадують, що самі вчили з історії. Потім – січові стрільці. Це взагалі невідома для них тема. А от сучасний воїн нині схожий до «натівського». Тому вони одразу ідентифікують – «о, це наші». І це теж приємно, що вони нас пізнають як «своїх».
Кирильчук додає, що, розповідаючи світові про Україну, важливими є самі образи, костюми та епохи, які вони представляють. Так актори планують для однієї із постановок використати картини Марії Приймаченко. Ще одна їхня «зброя» – козак Мамай. Для європейців це неочікувано, вони цього не знають. Тож починають розпитувати, цікавитися, заглядати в інтернет.
Ми вважаємо, що в Європі важливо проводити такий лікнеп – розповідати, хто ми є. У них досі зберігається думка, що ми – одна з народностей Радянського союзу. Мовляв, й так спілкуємося однією мовою – російською. І хай би ми між собою жили як жили – кризи б ніякої не було, ціни б не підіймалися, – говорить Андрій Кирильчук. – Але нас це не влаштовує. Ми хоч і страшною ціною, але нарешті відчули, що як не зараз, то коли?! Ми всі ці 30 років збиралися з духом. І зараз робимо вирішальний ривок. Тому європейцям треба розповідати, пояснювати, як ми це бачимо.
Сльози та підтримка
І хоча саме містечко – невелике, за два дні фестивалю воно прийняло 60 тисяч відвідувачів.
До нас підходили люди, говорили, що приємно, що ми приїхали, показуємо хто – ми, якими ми є, – каже Гулько.
Серед відвідувачів фестивалю були й українці – хтось, переїхав давно, хтось – вже тепер, коли рятувався від війни. І підтримка земляків була особливо цінною під час виступу франківських мімів.
У нас в принципі сльози не течуть, бо ми витримані актори. Але були такі моменти – до сліз, – говорить Артур Гулько. – Під завершення дійства усе гарно склалося з музикою. Двоє військових, які стоять на сторожі часу, і оберігають пісочний годинник із зерном, перевертають його і завмирають. Завершується музика. Йдуть оплески. І хтось викрикує: «Слава Україні!». У цей момент згадуєш все, що відбувається в Україні, й сльози течуть мимоволі…
Це єдиний такий виступ, коли ми пам’ятаємо, що плакали, – додає Кирильчук.
Цього року на фестивалі для України зробили ще один виняток – оголосили збір грошей на підтримку наших захисників. Хоча там не заведено, щоб скульптури збирали кошти під час своїх виступів, цього разу організатори на головній сцені поставили казан з написом: «Збираємо для української армії». За два дні зібрали 575 євро.
Читайте також: Мистецтво – про перемогу. Чому франківці мають відвідати нову виставку у краєзнавчому музеї
Статуетки, які цього року вручали переможцям глядацьких симпатій, були синьо-жовтими. А після повернення акторів додому ще 1000 євро передав сам директор фестивалю Седрік Моннойе.
Седрік в особистій розмові розповідав, що у них всі вже втомлені від війни в Україні, вони хочуть спокою і зовсім не хочуть таких новин. Зокрема, болісно сприймають те, що зросли ціни на пальне та решту товарів, вартість комуналки. Але каже, відключив би весь газ, аби на раз допомогти українцям швидше перемогти, – говорить Андрій Кирильчук.
Зібрані в сумі 1575 євро передали ГО «Громадська Ініціатива Галичини» на придбання автівки для військових.
Зараз люди донатять на армію значно менше. Тому дуже важливо зціпивши зуби підтримувати військових, бо легше нікому не стало, – додає Кирильчук.
“Любимо те, що робимо”
Учасники театру Mime IF домовились між собою, що поки триватиме війна, всі їхні виступи будуть направлені на наближення перемоги. З 24 лютого у Франківську провели три дійства зі збором коштів. Загалом вдалося зібрати близько 30 тис грн.
На це потрібно витратити цілий день: годину наносиш грим, поки переодягнешся – ще година, і на виступ йде мінімум чотири години. Потім поки все зняв, розгримувався, то дня вже немає. Тому ми не так часто виступаємо, як би хотілося. При цьому на витрати на грим чи костюми ми вже не зважаємо. Тому й домовляємося під конкретні дати, бо не можемо часто людей відривати – для них це волонтерство.
Загалом за три дійства у Франківську вдалося зібрати близько 30 000 грн. За них «Рух опору та допомоги» Франківського драмтеатру придбав для захисників взуття, плитоноски й тепловізор.
Читайте також: Хто такий «Мобілізяка», франківцям розказував офіцер-морпіх, письменник Влад Якушев
Коли у червні актори не змогли поїхати на фестиваль у польських Шамотулах, вони долучилися до нього онлайн. У центрі Франківська встановили екран, аби перехожі могли побачити те, що відбувається на фестивалі у Польщі. Натомість полякам онлайн показували дійство на площі Міцкевича у Франківську.
Локація, може, була й не найкраща для збору грошей – не така прохідна для людей. Але ми обрали саме площу Міцкевича, аби показати полякам пам’ятник, закритий мішками, що так ми оберігаємо їхню культуру. Цим хотіли їм подякувати за те, як вони приймають українців і підтримують, – говорить Андрій Кирильчук.
За тиждень, якщо вдасться, міми планують представити Україну на міжнародному фестивалі у голландському місті Ролде. Кажуть, фестиваль за масштабом, може, й менший, як у Бельгії. Але рівень учасників – високий.
Нині це мистецтво найбільш розвинуте у Голландії та Португалії. Нинішні чемпіони – з Португалії. В Лісабоні, наприклад, аби виступати на вулиці, треба мати освіту та патент, – каже Андрій Кирильчук. – Хоча мистецтво пантоміми зайшло до нас з Європи, ми додали свого бачення і веземо до них якісний і крутий продукт. Виходить діалог зрозумілою, доступною для них мовою. Бо ми любимо, те що робимо.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.