Якось акторів театру-студії «Жива історія» представили як «тих, хто оживлює мерців». У цьому є частка правди, адже їхні фільми розповідають про історичні події, герої у них – реальні особистості, а сценарій написаний максимально точно з оригінальними джерелами.
Група як професійних акторів, так і аматорів, займається відтворенням подій минулого на волонтерських засадах, лише з любові до нашої історії, пише Репортер.
Фільми близькі до епохи
Художня керівниця театру-студії «Жива історія», а разом з тим режисерка та сценаристка фільмів Тетяна Зарецька серйозно зацікавилася історією під час роботи над книжкою «Тязів. Пам’ять серця» про своє рідне село. Книга, яку вона написала разом з учителькою Іриною Садулою, вийшла у 2020 році. Саме перед презентацією в жінок з’явилася ідея втілити історичних персонажів.
Коли ми презентували книжку, дуже хотіли, щоб люди не просто відвідали буденну презентацію, а побачили своїх героїв, – говорить Тетяна Зарецька. – Перед тим один старожил нашого села сказав мені, що я схожа на одну героїню. Так з’явилася ідея показати те, що я чула з легенд. Бо ще з дитинства, коли дід з бабою розповідали про січових стрільців, мені дуже хотілося їх побачити. Так ми зробили костюмовану презентацію книги.
Читайте: З церков та судів. Як на Прикарпатті знайти інформацію про своїх предків
Тоді до проєкту долучився й Петро Ганцюк, провідний науковий співробітник музею визвольної боротьби імені Степана Бандери. З того часу саме він переважно втілює головних героїв у фільмах – провідників ОУН-УПА.
Відтоді актори театру «Жива історія» зняли з десяток історичних фільмів, хронометражем до пів години. Це скоріше не реконструкція, а історична стилізація, бо неможливо витримати всі деталі, згідно з тим періодом часу, адже це недешеве задоволення.
Найбільше костюмів нам шиють на замовлення. Деякі купуємо на аукціонах, – розповідає Петро Ганцюк. – Наприклад, закуповуємо мундири швейцарської армії, які один в один схожі на тогочасні австрійські. Але навіть ґудзики чи ремені вимагають немалих сум. Один такий ремінь може коштувати 1,5 тис грн. Для нас це розкіш, якщо врахувати, що ми не маємо фінансування взагалі. Ми стараємось зробити все наближено до тієї епохи, наскільки дозволяють можливості.
На деревах тризуби
Крім Тетяни, Ірини й Петра, у фільмах «Живої історії» грають молоді актори, які ще здобувають цей фах. Вони кажуть: гра на камеру суттєво відрізняється від постановок на сцені. А от історичні персонажі від вигаданих – не надто. Адже і ту, й іншу роль треба прожити.
Роль, якою б вона не була, потребує підготовки і вживання в персонажа, – каже актор Володимир Мостовий. – Тут легше, бо, якщо це історична особистість, ми знаємо його життєвий шлях, характер, а якщо персонаж вигаданий, цю передісторію треба придумати.
Володимир Мостовий долучився до трупи майже напочатку, з того часу встиг зіграти не одну роль. Улюблена – упівця Малого з фільму «Спомин про Шугаївців», який знімали останнім. Його колега Роман Васильчук також тепло згадує ці зйомки.
Мій персонаж називався Довгий, – говорить Роман Васильчук. – Роль теж була цікава, можна було трохи імпровізувати. Там була і любовна сцена: з дівчиною, яка грала кохану Довгого, ми познайомилися лише на знімальному майданчик. Було дуже ніяково, але та ніяковість якраз додала правдоподібності.
Акторів намагаються підбирати по типажах історичних особистостей. Але інколи трапляються зовсім незвичні збіги.
Коли ми знімали фільм «Спомин про Шугаївців», то до того не бачили, як виглядав ні сам Шугай, ні його дружина, ні Малий, – пригадує Тетяна Зарецька. – У день зйомок нам принесли оригінальний портрет. Уявіть собі мій шок, коли я дивлюся на нього й на акторів – і розумію, що вони схожі.
Читайте: «Хто пережив вигнання, ніде не має дому». Як лемки на Франківщині бережуть унікальну культуру
Дивні збіги бувають часто, – додає Петро Ганцюк. – Ми знімали фільм про Великдень у Чорному лісі, місце вибрали випадково. А коли уже відіграли, я побачив на деревах вирізані тризуби. Зрозуміло, їм не 70 років, але було видно, що старі, порослі корою. Хтось вирізав їх ще десь у вісімдесятих.
Пропаганда патріотизму
Найдовший процес – підготовка до зйомок. Спочатку Тетяна Зарецька вивчає документи, пов’язані з темою майбутнього фільму – кримінальні справи, щоденники, листи. Потім вони разом з Петром Ганцюком з’ясовують, хто тоді очолював ОУН, референтуру СБ – щоб бачити повну картину.
Історична основа, з якої ми беремо сюжети, завжди дуже точна. У наших фільмах справді все відповідає документам, немає вигадки, – каже Тетяна Зарецька. – Треба відшукати, якими були ці люди, характеристики, зовнішні дані, щоб максимально точно відтворити образ. Інколи видається, що подача дещо схематична. Але вона не може бути глибше художньою, бо тоді це вже буде трохи інший жанр.
Коли все готово, стартують зйомки, а потім фільми монтують. Далі – пошуки, де продемонструвати готову роботу.
Зокрема, всі фільми можна побачити на Youtube-каналі студії.
Після зйомок другого фільму в багатьох акторів почалася депресія, бо здавалося, що наша робота марна, – каже Петро Ганцюк. – Тоді ми показали цей фільм у кінотеатрі, лише для колективу. Це додало мотивації. З того часу ми знімаємо фільми для великого екрана. Наприклад, фільм про Шугаївців відкривав відзначення року вісімдесятиріччя УПА. Але на фестивалі нас не кличуть. Наприклад, цього року річниця заснування Галича, а у нас щойно вийшов фільм про Галич. Але організатори нам відмовили і в програму не включили. У такі моменти з’являється зневіра: чи потрібно це комусь? Але, можливо, хтось з відстані часу оцінить нашу роботу.
Читайте: Кислота, ніж, терпіння. Як франківські музейники рятують архіви УПА (ФОТО)
Крім фільмів, «Жива історія» тричі проводила вуличні екскурсії та театральні перформанси на вулицях Франківська. Були Іван Франко зі своїми коханими жінками, Наталія Кобринська, майор УПА, граф Потоцький та інші персонажі. Як розповідають актори, люди реагували по-різному, але переважно позитивно.
Також, раніше трупа «Живої історії» відвідувала уроки у школах – в образах своїх персонажів.
Діти таке добре запам’ятовують і гарно реагують, – каже Тетяна Зарецька. – Це свого роду ідеологічний вишкіл. Коли почалася війна, всі були здивовані Бучею, Ірпінем. А нас це зовсім не дивувало. Ми знаємо історію, їхні методи. Тоді у мене був реальний страх. Якби сюди прийшли москалі, ми б одразу були в розстрільних списках. Бо, з їхньої точки зору, ми займаємось саме пропагандою. Але це – те, що ми будемо робити і надалі.
Авторка: Ольга Романська
