Ольга Птаха, раніше Ольга Андріяшко, – відома в Івано-Франківську як дитяча письменниця, засновниця жіночої студії «Натхнення». А ще – як та, що об’єднує жінок у спільноту, де панує взаємопідтримка. Зараз Ольга транслює свій досвід з розлученням та пригоди на сайтах знайомств у соцмережах. Її жартівливі сміливі пости привертають увагу як жінок, так і чоловіків. Жінки зазвичай дякують за натхнення, чоловіки часто пишуть обурливі коментарі.
«Репортер» поспілкувався з Ольгою Птахою про підтримку жінок, які пережили розлучення у зрілому віці, та про творчу роботу в непрості часи.
Пані Олю, ви недавно змінили прізвище. Чи складним було це рішення, особливо у плані того, що ви – письменниця?
Ця думка одразу виникла після розлучення, напевно, у зв’язку з якимись внутрішніми процесами, переживаннями. Я написала заяву в РАЦС за два-три місяці після розлучення. Вирішила не повертатися до дівочого прізвища, а обрати нове. Тож вибрала Птаха – це слово, яке одразу прийшло на думку. Зараз я вже понад пів року з цим прізвищем, і вважаю, що це одне з найкращих моїх рішень, я відчуваю себе по-новому.
Адже через прізвище чоловіка жінка приєднується до всієї його сім’ї і стає її частиною. Після розлучення я не відчувала бажання залишатися в цій системі. І зараз я раджу практично кожній жінці, яка розлучається, змінювати прізвище. Це якась самопідтримка і можливість ідентифікувати себе іншою.
Щодо творчості, то нові книги я друкуватиму під новим прізвищем, а старі продаватимуться під старим. А стосовно юридичної сторони, все це досить легко відбувається і не стресово. Лише треба було поміняти український і закордонний паспорти і водійське посвідчення.
Читайте: Уляна Маляр: «Баба казали, думай, як жиєш, що буде лопотіти за тобою»
Можливо, змінився і стиль письма?
У всякому разі, нове прізвище дало можливість почуватися такою, як я є зараз. Воно мені дуже органічне і я думаю, що стала в цьому прізвищі наче сміливіша, вільніша, розкутіша. Адже це «птаха», вона про політ, про свободу, про легкість.
Коли я розробляла лого для свого бренду, думала, яка я птаха. Обрала фенікса чи жар-птицю – щось магічне.
А що допомогло після розлучення – крім зміни прізвища?
Розлучення – це однозначно болюча тема, до того ж, якщо ти в шлюбі дуже багато років, а у мене було понад 20. Зараз почастішали так звані срібні розлучення – тобто ті, які відбуваються у зрілому віці. На це є багато причин. Зокрема, нині є багато успішних жінок, які можуть самі на себе заробити. А коли вона вже реалізована у кар’єрі, виховала дітей, постає питання – з яким я партнером? І що залишається між нами як парою? І коли є так звана самотність у парі, то часто обираєш піти.
Звичайно, мені допомагають писання. Коли я пишу, то виписую це, тому що письмо – це терапія, без сумніву. Також дуже допомагає робота з психологом, мені з цим пощастило, моя найкраща подруга – психологиня.
Читайте: Не стримувати біль. Як пережити День Валентина тим, хто втратив кохану людину
Мені здається, дуже важко, коли після розлучення ти відчуваєш, що все, що ти будувала, леліяла, які плани будувала на старість, – усе розвалилось. Треба перекласти себе на інші життєві дороги і не зависати у стані оплакування себе. Бо ця позиція жертви є нестерпною, і коли я тільки бачу, що починаю себе жаліти, одразу намагаюся взяти себе в руки.
Ви багато висвітлюєте свій досвід у соцмережах. Як наважились на таку відвертість?
Одного дня я просто почала ділитися проживанням, бо дійсно дуже було боляче. Я не не відкриваю речі інтимного характеру, не говорю нічого поганого про колишнього чоловіка. Я просто розповідаю про свій досвід, як жінка, якій під 50 і яка розлучилась.
Мені багато жінок пишуть у приват, навіть телефонують деколи, щоб порадити мені, підтримати, самим спитати поради. Тому я відчуваю відповідальність показати, що ми можемо жити інше життя, і навіть якщо ми виходимо з тривалих стосунків, маємо право на щастя.
Тим більше, я зараз активно використовую додатки для знайомств і теж це транслюю. Це взагалі окрема тема – наскільки наше суспільство взагалі забороняє жінці у зрілих роках мати якесь особисте життя, одразу починає засуджувати.
Наприклад: «Як це ти ходиш на побачення з молодшими?». Ніби вважається – була заміжня, дитину виховивала, то можна й помирати. Мені хочеться це якось розвінчувати.
Читайте: «Силянка шукає господаря»: як франківка Наталя Вашкевич плете та в’яже для фронту
Ви писали, що отримували багато негативних коментарів від чоловіків. Вас це зачіпає?
Ну, якщо ти не готовий до хейту, то тобі точно не варто нічого писати взагалі. Ще років 5-10 тому мене б будь-який такий коментар сильно ранив. Тепер ставлюся спокійно.
Я розумію, що кожна людина в силу свого внутрішнього наповнення, через призму свого світогляду, комплексів, травм, страхів, буде читати те, що ти пишеш, і буде реагувати на це. Я не можу відповідати за всі реакції людей, бо їх може бути безліч, навіть на найнейтральніший пост.
Тому я зняла з себе цю опцію, що я всім маю догодити чи всім щось пояснити.
Читайте: Леся Максімко з Надвірнянщини – найкраща вчителька математики за версією премії Global Teacher Prize
А книжку написати про свій досвід не хотіли б?
Це цікаво, бо поки я писала прозу тільки для дітей. Але вже неодноразово чула від жінок, що книжка про такий досвід у житті – проживання розлучення, знайомства з чоловіками – була б дуже цікава. Бо у мене багато історій, але поки ще щось не зійшлося, щоб наважитись на книжку.
Можливо, вона була б у формі щоденника, або якихось записок. Думаю, для чоловіків така книжка була б досить провокативна.
А взагалі працюєте зараз над чимось?
Недавно вийшла нова книга «Джимсик у пошуках друга» про пригоди песика Джимсика. А у серпні вийшла моя збірка віршів «Передчуття». Вона складається з двох частин: «Світло» і «Тінь». У ній є ще вірші, які я присвячувала колишньому чоловікові, і вже ті, що писала після розлучення.
Для мене ця збірка є глибоко особиста і терапевтична. Думаю, багатьом жінкам вона теж може дати підтримку, тому що це голос жінки пробудженої, сміливої, яка не боїться, яка змінює, зізнається собі в чомусь, у своїх мріях, страхах. По суті, це така розмова з собою. І таку розмову, мені здається, веде всередині кожна жінка.
Ви уже багато років є підприємицею саме у творчій сфері. Створюєте і продаєте книги, метафоричні карти, творчі щоденники. Як змінився ринок за останні 5 років?
Я дуже маленька підприємиця, от тільки з березня беру першу найману працівницю. Продаю через сайт, фізичного магазину немає. Але для мене теж працювати у наш час – це постійно долати виклики. Ти мусиш постійно розвиватися, вивчати нові ринки, працювати над різними опціями, щоб донести покупцю свій продукт.
Зараз я намагаюся освоювати міжнародні ринки продажів онлайн. Це Amazon, Etsy, тому що зараз в Україні дуже складно. Тим більше, моя продукція – це не продукція нагальної потреби, а зараз люди у першу чергу закривають базові речі. Тому постійно шукаю якісь колаборації, співпраці, намагаюся залучати креативність.
Хоч у мене бувають такі паузи, коли є відчуття, що я більше нічого не напишу, не вигадаю. Я завжди створюю за імпульсом, це пов’язано з тим, що я проживаю всередині. Тому, напевно, людям це й імпонує, бо воно заряджене енергетично. Я ніколи не створюю щось, що було б актуальним під потреби ринку. Лише те, що актуально мені й що просить проявитись.
Авторка: Ольга Романська
