Олеся Чернаускине з литовського міста Йонава втретє особисто привезла допомогу для ЗСУ. А от волонтери її фонду «Mes esam bastionas» приїздять до Франківська майже щомісяця, починаючи з 2022 року. Вони привозять пікапи, РЕБи, дрони, генератори та інші важливі речі.
Олеся каже, як тільки завантажені автівки виїздять з Литви – їй стає дуже добре, бо відчуває, що вони зробили ще один крок до перемоги та свободи, пише Репортер.
Ми – Бастіон
Знайомство і любов до України до Олесі прийшло з бабусиного боку, бо та була родом з Кривого Року. І в дитинстві вона їздила туди на канікули.
Родина Олесі допомагала Україні з 2014 року. Та, каже, це було не так активно й більше гуманітарна допомога. А от після 24 лютого 2022 року все змінилося.
Ми тоді цілий день лише дивилися, наскільки глибоко зайшли окупанти та наскільки Україна має можливість відбиватися, – пригадує Олеся. – Але це був шок, великий шок для всіх.
Відтоді вони з чоловіком та однодумцями занурилися в активну волонтерську діяльність. А рік тому Олеся заснувала фонд «Mes esam bastionas», що з литовської перекладається – «Ми – Бастіон».
І ще важлива деталь: Олеся Чернаускине – військова, служить в артилерії.
Бастіон – це ми, тобто кожен із нас і ми всі є надійним тилом, складеним із каменів, – пояснює назву фонду Олеся. – І саме так ми й працюємо.
За її словами, на початках команда волонтерів складалася переважно з литовців. За цей час хтось відійшов від роботи, але підтягнулося багато українців, які зараз живуть у Йонаві. Це невелике місто з населенням у 40 тисяч.
Зараз у нас в команді 60-70% волонтерів – саме українці, – говорить Олеся. – Це жінки, діти, чоловіки, які допомагають нам усе вантажити, плести сітки, робити окопні свічки. Наш волонтерський штаб – на подвір’ї в українців Валентина та Олени Благодаренків. Вони багато років живуть у Литві, дають свій робочий бус, аби перевозити допомогу в Україну.
У волонтерській організації залучена велика кількість людей і з інших міст Литви – з Каунаса, Вільнюса, Юрбаркаса.
Я даю оголошення, що ми збираємо допомогу військовим, і нам з усієї Литви надсилають або привозять перевізинками посилки, – розказує Олеся. – Люди між собою скидаються, наприклад, на генератор, шукають, купують. Я навіть не знаю, хто купив цей генератор, який ми привезли. Кожен з наших хлопців залучає своїх сусідів – і так з усієї Литви по крапельці до нас приходить допомога, і так ми збираємо на цілий бус.
У поїздці завжди є новачок
Усю допомогу литовці везуть до Франківська, адже давно співпрацюють з Лідією Анушкевичус і фондом «Свій за свого», який працює ще з 2014 року.
Допомогу приводять раз на місяць чи півтора. Часто приїздить чоловік Олесі та його друзі. Їдуть двома-трьома машинами й лишають їх тут для військових. Щоразу беруть когось нового, хто ще не був в Україні.
Це вже така наша тактика, – говорить Олеся Чернаускине. – Притягнути сюди, аби показати, як усе насправді. Не треба на схід возити, тут також вистачає. Познайомити зі справжніми українськими людьми, патріотами, які тут залишилися. Які вдень і вночі працюють, аби скоріше вигнати окупанта з України. Один наш волонтер Рітіс спершу ставився скептично, а я сказала: «Ти сядь і поїдь». І він зараз не зупиняється. Тому ми хочемо, аби сюди їхали. Зараз приїхав такий старший чоловік. Подивимося. Може, він приєднається. Вони ж коли приєднуються, то приєднують і своє коло людей.
За цей час литовці пригнали для українських військових багато машин. Скидаються й купують або просто віддають свої. Наприклад, купили собі нову автівку, а стару віддають на фронт. До речі, усі литовські волонтери працюють, а поїздки в Україну планують у свої вихідні.
Ми спочатку ніколи не збирали гроші, тільки гуманітарку. Самі скидалися на солярку, аби привезти в Україну, – розповідає Олеся Чернаускине. – Гроші очали збирати десь у 2024 році, коли у хлопців згоріли дрони.
За її словами, гуманітарка – це не одяг чи засоби гігієни. 95 % усього – це військові речі. Оскільки вона військова, то знає що треба. Наприклад, від її частини передавали списані рюкзаки, берці, форму та інше з амуніції.
Олеся пригадує, що раніше була одна спроба зібрати 450 євро на генератор. І тоді вона не змогла зібрати ці гроші. А зараз люди вже бачать їхню роботу, довіряють – і збори зростають.
Коли у хлопців сталася біда і погоріли дрони, я написала пост, – згадує Олеся. – Не пройшло й два тижні, як гроші були зібрані. Тоді ми зібрали на два дрони і наші друзі – ще на два. Влітку ми їх привезли. То я подумала, якщо мені вийшло зробити це, тоді робимо ще один збір. І знову вийшло. Дивишся, а за місяць уже назбирується – і на дрон дорогий, і на пікап. У мене самої був шок. Донатять і литовці, і українці.
Розказує, що другий місяць якийсь Володимир з українським прізвищем донатить великі суми. Він побачив пост, що волонтерам не вистачало на солярку 300 євро, аби приїхати в Україну, і зразу закинув ці гроші. Минулого разу задонатив 500 євро.
Значить нас бачать і підтягуються, – усміхається Олеся. – Ми ходимо на ярмарки і розказуємо, що робимо. На ярмарках наші україночки показують свої роботи: мотанки, вишиванки, печуть пироги і продають. Іграшки в’язані розбирають, особливо коти ЗСУ. У мене по 10 котів зразу беруть. Чи оці гуси – біозброю. Ними прикрашають свій дім. І людина радіє, донатить і бачить, що це йде на дрон. Картини патріотичні литовці дуже розбирають, малюнки «Ангели, які тримають небо». У Йонаві один малюнок продали за 700 євро.
Через шеврони військові стають ближчими
Також за донати Олеся продає шеврони. Їх їй дають наші військові чи вона купує під час поїздки в Україні та потім виставляє на своїй сторінці за донат від 20 євро.
У мене є три шеврони, які я не віддам нікому. Вони мають свою історію. Та історія хороша. Береш, згадуєш і посміхаєшся, – говорить Олеся Чернаускине. – Багато шевронів передаю людям, які дагато донатять. Наприклад, хлопцям з 78 батальйону поїхав пікап і вони мені дають шеврон і я даю його тому, хто задонатив найбільше на цей пікап. Людині дуже приємно. Він через шеврон дізнається про батальйон в який поїхала та машина. І потім коли знову збір, наприклад, на 78 батальйон, він уже долучається, бо притягує той батальйон до себе. Я навіть бачу, що литовці попідписувалися на них у Facebook. Я бачу, хто лайкає їхні відео, їхню роботу, яку вони показують. Уже якщо бачать, що 78 – то тут же донатять. Не тільки для 78, а й для 92 бригади та інших.
Олеся допомагає, бо не може інакше.
Ми всі маємо допомагати, бо ми люди і маємо берегти людей, – говорить волонтерка – Деякі литовці, бояться, що війна прийде до нас. І я боюся. Я боюся війни, я боюся з будь-яким українським військовим помінятися місцями. У нас один ворог – росія. Вона ворог Балтії, України та інших пострадянських країн. Кожна поїздка важка, зараз може важча. Але коли виїздить черговий конвой з допомогою – мені так добре. Мені це як 11 березня – День Незалежності Литви. Це ніби ще один такий великий крок до перемоги, до незалежності, до свободи. Вони їдуть і мені добре, що ми цей крок зробили.
Це ж дрон!
Волонтери привозять усе до Франківська, де все розвантажують. Далі «Свій за свого» відправляє допомогу туди, де є запити. Усе передають «Новою поштою», бо так економніше та ефективніше.
Наші хлопці може й хотіли їхати на схід, але солярка, поїсти, поспати – усе за свій кошт. Збір який йде на дрони і РЕБи, він не йде на волонтерські потреби, – говорить Олеся. – Ми рахуємо кожен літр солярки. Їздять інші литовські волонтери на Схід і я знаю, скільки це коштує. Якщо нам солярка обходиться у 500 євро, то у них 2500. А це ж стільки коштує дрон!
За словами Олесі, їй та її хлопцям дуже приємно, коли наші військові записують для них відео, підписують снаряди. Розказує, що одного разу організували коляду. Так військові хотіли віддячити за машину, яку передали литовці.
Наш волонтер Валентин, який і передав їм той бус, тоді плакав, – розповідає Олеся. – Нам усім також було зворушливо, бо війна, страшно, а вони записали таке гарне відео.
В Україну Олеся приїхала втретє. Розказує, що всю дорогу по Польщі була дуже напружена, а лиш в’їхала в Україну – і все.
Мені тут так добре, – каже Олеся Чернаускине. – Я знаю, якщо щось станеться, то всі прийдуть на допомогу. Будь-який українець побачить литовські номери і прийде на допомогу. У Польщі не так. Хотілося б сюди приїздити тільки сидру попити чи у “П’яній вишні” постояти ввечері. Може, скоро так і буде. Будемо приїздити тільки купити смачних цукерок і вишиванку. У Литві є вишиванки, бо українців багато, але вишиванку треба купувати лише в Україні.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.