Не «послиха». Як правильно утворювати фемінітиви і нащо вони нам

«Не вчителька, а вчитель», «А як буде фемінітив від посла – послиха?» – такі репліки нерідко можна почути і від жінок, і від чоловіків. За останні роки суспільство потрохи звикає до «нових» слів, тож жартів про «послих» стало менше. Все ж, несприйняття назв професій у жіночому роді у багатьох іще присутнє, пише Репортер.

То чи справді фемінітиви – це щось дивне й нетипове для української мови?

Хто вживає, хто оминає

«Репортер» поцікавився у франківців і франківок, як вони ставляться до фемінітивів. Виявилося, багато хто розуміє важливість утворення назв професій у жіночому роді.

До фемінітивів я ставлюся нормально і вживаю всюди, де лише є можливість, – каже Леся Маланюк. – Жінка має бути завжди жінкою, навіть на позначення статусів та професій. На щастя, совок закінчився, коли не було жінки чи пані, а була «таваріщ жєнщіна».

Я знаю не одну іноземну мову, тож можу запевнити, що фемінітиви є майже у всіх європейських мовах. Тому, звичайно, вживаю і закликаю всіх свідомих людей розділяти чоловічу і жіночу стать, – стверджує Тетяна Книшук.

Та є й чимало противників. І якщо стосовно «вчительки» й «лікарки» більшість претензій не має, то багато інших назв професій у жіночому роді все ще викликають несприйняття.

Назви професій – це просто назви професій без прив’язки до статі, – каже франківка Інга. – Для чого акцентувати? Мене шляки трафляють, коли мене називають бухгалтеркою. Я не бухгалтерка. Я бухгалтер.

Фемінітиви я оминаю. Є в українській мові засоби, які це уможливлюють. Деякі фемінітиви – ну просто абсурд, – каже Ореста Ткачук.

Читайте: Гендер, цінності, дискримінація. П’ять міфів про Стамбульську конвенцію

Розумію доцільність їхньої присутності в мові, але не до всіх ще звикла і не завжди розумію спосіб утворення, – ділиться Вікторія Куликівська. – Тому уникаю вживання, якщо не впевнена, яка саме форма буде коректною. Наприклад, нещодавно питала в доньки, яка вивчає філологію, чи є фемінітив до слова «пілот».

Звідки вони взялися

Фемінітиви – іменники жіночого роду на позначення жінок за їхніми професіями, посадами, видами зайнятості чи іншими ознаками. Вони існували в українській мові здавна, але були витіснені з неї, як і багато інших мовних особливостей, у процесі тотальної русифікації, яка почалася у тридцятих роках ХХ століття.

Зараз українська мова повертає собі свою самобутність, кількість фемінітивів зростає, адже жінки сьогодні присутні у різних сферах, зокрема і тих, які раніше вважалися лише «чоловічими». Способи творення фемінітивів закріпили і в новій редакції українського правопису 2019 року.

Міфи про фемінітиви

Щоб спростувати міфи і стереотипи про фемінітиви, «Репортер» звернувся до філологині, фахівчині з питань гендерної рівності Богдани Стельмах.

Це нові вигадані слова, які дивно звучать

Ні, не вигадані. В українській мові, як і в решті слов’янських мов, слова мають роди – чоловічий, жіночий і середній, а також – спільний рід. Слова жіночого роду (тобто – фемінітиви) утворюються від чоловічого (маскулінітивів) переважно за допомогою суфіксів.

Найчастіше їх можна утворити за допомогою суфікса -к- : директорка, волонтерка, лікарка, снайперка тощо. Наступними є суфікси -ин- та -иц- : бійчиня, фахівчиня, провідниця, керівниця. Рідше вживається суфікс -ес-: стюардеса, пілотеса, поетеса.

Щодо «аргументу» про «дивно звучить», то це природна реакція мозку на щось незвичне. Ну але чомусь у нашому мовленні приживаються «скіли» і «ґаджети», а «міністерка» і «політикиня» не можуть? Граматика мови – річ незаперечна, тож якщо є «прибиральниця», значить має бути і «президентка».

Коли ми почнемо їх використовувати, вони непомітно стануть звичними. Безперечно, тут не йдеться про неграмотні утворення. Особливо їх полюбляють противники фемінітивів. Якщо не знаєте, яку форму вжити – варто поцікавитися у фахівців і фахівчинь, також можна пошукати слово в онлайн-словнику.

Читайте: Терпіти не можна. Де жінки стикаються з сексизмом і що їм з цим робити

Фемінітиви не притаманні українській мові

Фемінітиви притаманні з давніх-давен усім слов’янським мовам. Вони були у вжитку ще до 1930-х, але тотальна русифікація української мови призвела до домінування російської граматики, де словам жіночого роду відведено дуже мало простору. Більше того, жіночий рід існує і в німецькій, французькій та інших мовах.

Та навіть, якщо не заглиблюватися в історію чи граматику інших мов, достатньо просто згадати шкільну програму і тему «Роди іменників». Якщо людина каже, що фемінітиви не притаманні українській мові, вона просто прогуляла уроки. Або вважає, що фемінітиви і слова жіночого роду – це щось різне. Це не так.

Для чого робити акцент на тому, що йдеться про жінку? Це навпаки дискримінує

Слова – це назви явищ, подій, предметів, істот – усього, що нас оточує. Немає слова – не існує об’єкта називання. Немає фемінітивів – не існує жінок. Тобто вони залишаються невидимі у суспільстві.

Фемінітиви принижують статусність жінки

Таке уявлення нам нав’язує патріархальний світогляд і спосіб мислення, для якого є нормою прибиральниця, офіціантка, покоївка, касирка, але не – депутатка, професорка, міністерка, президентка. Бо все, що належало до сфери обслуговування, вважалося нижчим, а отже – «жіночим». Усе, що статусне, де є влада і розподіл ресурсів, донедавна належало чоловікам. І опинитися жінці в цьому «чоловічому» товаристві означало відмовитися від багатьох бажань, працювати набагато більше, ніж чоловіки, щоб тебе таки визнали.

Сьогодні, завдяки зусиллям багатьох громадських організацій, експерток, міжнародній підтримці, жінки можуть обіймати найвищі посади, очолювати підприємства тощо. І це – фізична видимість. А видимість на мовному рівні – це називати їх депутатками, керівницями, амбасадоркаами, політикинями, міністерками, а не депутатами, керівниками, послами, політиками і міністрами. Тому фемінітиви – це не про приниження, а про жінку на своєму місці.

Чи до всіх професій можна утворити фемінітив?

Втім, за словами Богдани Стельмах, не до всіх слів можна утворити фемінітиви. Все через те, що на деяких посадах раніше взагалі не передбачалося жінок.

До слова «академік» можна вживати слово «пані», так само і до слова «посол», хоча тут є варіант використання синоніма – «амбасадорка», – каже Богдана Стельмах. – Із генієм і бакалавром трохи складніше, але чому не сказати «генійка» і «бакалаврка», або «бакалавреса»? Сьогодні в експертних колах тривають дискусії щодо утворення форм жіночого роду від певних іменників чоловічого роду. Це абсолютно закономірний процес, адже мова – живий організм, а не моноліт. І те, що для нас видається дивним сьогодні, завтра може стати звичним явищем.

Крім того, варто пам’ятати, що деякі назви професій чи означення – спільного роду, тож вони будуть звучати однаково для обох статей. Наприклад, «суддя», «голова», «сирота».

Що стосується військових звань, то поки до армії фемінітиви не добралися. Але, з точки зору мови, зовсім не важко говорити «офіцерка», «полковниця», «капітанка», «сержантка».

Мова не потребує особливого дозволу. Це питання не просто чиїхось бажань, цього вимагає граматика української мови, – каже Богдана Стельмах. – Й оскільки жінок стає щораз більше в лавах ЗСУ, то їхня видимість має бути і на мовному рівні теж. Прискорити цей процес може вживання фемінітивів у журналістських матеріалах і публічних просторах.

Балончик або тікати? Що робити жінкам, коли до них пристають на вулиці

Приклади

Багато фемінітивів уже досить часто вживаються у публічному просторі, тож більшості людей вони знайомі. За допомогою словника «Репортер» підібрав кілька менш очевидних форм.