Франківка Наталя Сташко зі своєю волонтерською командою забезпечує захисників маскуванням різних розмірів та об’ємів по всій лінії фронту. Одного разу долучившись до виготовлення маскування до армії, побачила наскільки це важлива і затребувана справа.
Волонтерська ініціатива Наталі Сташко може виготовити маскувальну сітку як для снайпера чи танка, так і для польового шпиталю. Каже, не відмовляють нікому. З початку цього року вони виготовили та передали на фронт 50000 м² маскувальних сіток, пише Репортер.
Не стояти осторонь
Мій чоловік воює. Стояти осторонь я не могла. Волонтерство рятує від тривожних станів, від поганих думок і допомагає зосередитись на житі, а не на очікуванні поганих новин та хвилюванні за свого чоловіка, за те, що відбувається на фронті, – говорить Наталя Сташко. – Мені здається, що кожна людина нині просто зобов’язана чимось допомагати: донатами, організацією зборів чи пошуком необхідних речей.
Через кілька місяців після початку вторгнення Наталя побачила оголошення у Facebook, що потрібна допомога в пошитті маскувальних сіток-витинанок. Наталя пояснює: сітка-витинанка – це перфорована сітка з тканини під замовлений розмір. Вона проходить обробку – тиснення у спеціальному пресі, що розрізає тканину і таким чином перетворює на сітку. Потім перфоровану тканину зшивають у маскувальне полотно потрібного розміру.
Наталя Сташко відгукнулася і взяла на пошиття свою першу сітку-витинанку розміром 4,80 на 6 м. Каже, здавалося, що роботи там небагато: два шви, три полотна. Але коли розгорнула ті полотна, це був величезний об’єм.
Пошила, віддала, сказала: давайте ще.
Вдома була швейна машинка. Я вміла шити, вміла строчити. Та й це не вища математика – чогось особливо складного не було. Це була свого роду медитація: зайняті руки, зайнята голова, якась легка музика в навушниках і ти просто строчиш, відволікаєшся. З цієї маленької сітки все й почалось, – розповідає Наталя Сташко.
На той момент у Франківську це була єдина ініціатива, що робила такі сітки з допомогою пресу. Каже, в команді було декілька дівчат, які мотали полотна, міряли, різали та перфорували тканину на пресі, відшивали сітки і відправляли на фронт.
Наталя приєдналася до них. Вдягла робочі рукавиці й пішла на завод. Стояла біля станка – мотала полотна і перфорувала пресом.
Лавина запитів
З часом, коли знайомі дізналися, що Наталя займається маскуванням, вона почала отримувати різноманітні термінові запити від військових на велику кількість таких сіток. Тож жінка організувала свій перший збір на тканину. Зібрала перші 40 тисяч на сітки й зрозуміла, що потрібно самостійно все організовувати, аби відповідати за взяті зобов’язання.
Знайомих військових ставало все більше. Була просто лавина запитів. Але ні один запит не залишився не закритим. Усі прохання за ці півтора року ми виконували. Єдине, що інколи потрібно трішки зачекати, – каже Наталя. – Мені здається, що ми шили сітки на все, що в нашій армії їздить, стріляє, літає: накрити нору снайперу, ССО-шнику, штурмовику, зробити сітку на міномет, авто, пікап, бус, танк, заховати гармату чи навіть комплекс ППО.
Процес – недешевий. Один рулон тканини коштує 5000 грн. З нього виходить 14 невеликих стандартних сіток розміром 4,80 на 6 м, якими можна покрити авто, джип чи маленький бус. Але одна сітка може бути й розміром 200 м².
Наразі у Наталі Сташко велика команда. Найбільш активних і залучених, які виконують майже 90% роботи – близько 20 людей. Наталя взяла на себе опрацювання запитів, збір грошей та організацію процесу.
Технологічні моменти закривають чоловіки у Косові, на невеликому цеху з виробничими пресами.
Власник цього цеху – пенсіонер. У нього було невелике взуттєве виробництво і він погодився нам допомогти, – говорить Наталя. – Тепер в Косові є невелика команда чоловіків, яким далеко за 60: Сашко, Ярослав, Іван, Роман та інколи ще Юра. Вони взяли на себе фактично весь технологічний процес: отримують рулони, мотають їх, міряють і перфорують.
Задача Наталі тільки забезпечити логістику: знайти кошти, швачок, інколи забрати, посортувати, розвезти швачкам, зібрати, знову посортувати й відправити.
Каже, обсяги роботи – величезні. Цього року вже відправили на фронт майже 50 000 м² маскувальних сіток. Зізнається, що працювати доводиться нон-стоп. За потреби навіть по 20 годин на добу декілька днів підряд.
Маскування від держави як не було півтора року тому, так і немає. До нас звертаються всі: від найнижчої ланки до найвищої. І якою би втома не була, я розумію, що це так само важливо, як і дрони, авто, РЕБи чи ще щось, що зараз на слуху. Коли приходить відгук, що ваша сітка врятувала мені життя, то це нівелює всі залишки втоми і якихось негативних моментів, – каже Наталя Сташко.
Водночас у Наталі, як в багатьох волонтерів бувають і моменти, коли вночі шиєш сітку, а завтра вона вже не потрібна. Розповідає, перша втрата була в грудні 2022 року. Наталя вночі пошила білу сітку, а на ранок вже не було кому забирати – захисник загинув. Це був брат її товариша.
Допомога під Бахмут
Активне волонтерство стало способом життя Наталі Сташко. Коли минулого року Наталя Сташко перерахувала гроші волонтеру, що виявився шахраєм, домоглася для нього покарання через суд. Бо каже, довіра – найцінніший волонтерський ресурс. І кожен такий випадок підриває довіру до всієї волонтерської спільноти.
Цей Руслан попросився до мене в друзі у Facebook. Мене підкупило те, що він позначав у своїх зборах волонтерів, чиї імена були тоді на слуху, – розповідає Наталя Сташко. – Якось під ранок він телефонує на месенджер: Наталю, чи можете мені допомогти? Я застряг в дорозі. Їду з-під Бахмута на Дніпро і немає чим заправити машину.
На той момент чоловік Наталі був у тому ж районі й здавалося, що вона не може відмовити нікому, хто в такій же ситуації.
Я повинна була допомогти. І хоч була п’ята ранку, я все одно поставила кілька питань. Питаю: на якій дорозі ви знаходитеся. Він мені називає населені пункти на тому маршруті, які я знала. Питаю, ви зараз біля заправки? Так, каже, біля заправки. Кажу, заправитесь і одразу кидаєте чек. Відповідає: добре, звітність буде, – згадує той день Наталя.
Після того, як вона перекинула гроші, чоловік не відзвітувався. Але ще якийсь час обіцяв у повідомленнях: добре, зараз, пізніше, зайнятий. Наталя ретельно проглянула його стрічку і побачила, що всі збори, що він оголошує – фейкові. Одразу ж зробила скріни його повідомлень, бо розуміла, що ця тисяча може бути не єдиною – він зміг звертатись до дуже багатьох людей.
“Знайди мене”
Каже, зачепило навіть не те, що її обдурили. А нахабство, з яким діяв цей Руслан. Наталя пообіцяла цього так не полишити, якщо не буде звіту або грошей до 12:00. На що він посміявся, а потім сказав: “Ну то знайди мене”.
Мій чоловік на той момент був в складній ситуації. Можливо, йому потрібна була допомога. Може, ці гроші, що я скинула шахраєві, могли допомогти якомусь реальному військовому, – говорить Наталя.
На той момент цей шахрай фігурував у Facebook як Руслан Олегович і його прізвища ніхто не знав. Наталя Сташко знайшла тих людей, яких він позначав в зборах, і всім написала. Декотрі прямо сказали, що він шахрай. Інші підозрювали, що він є шахраєм. Були й люди, які відправляли йому гроші. Наталя знайшла тих, з ким цей Руслан служив раніше – вони надали про нього не дуже хорошу інформацію.
“Знайди мене” – це було як особисте завдання для мене. Потім я почула суми, які люди йому скидали, і зрозуміла, що це десятки тисяч гривень. У мене не було мети його покарати. Була мета його знайти. Аби людина, яка фігурує в стрічках відомих волонтерів своїми діями не дискредитувала волонтерський рух, який тримається виключно на довірі. Донати – це тільки довіра, – розповідає Наталя Сташко
Вона об’єднала свої зусилля із людьми, яких він теж обдурив.
Познайомилась з великою кількістю волонтерів людей з усієї України й з ними провела спільне мінірозслідування. Паралельно звернулась в кіберполіцію Івано-Франківська, звідки її перенаправили у Вінницю, тому що той Руслан був з Вінницької області.
Все почало рухатися лише коли Наталі Сташко через волонтерські канали вдалося дізнатися прізвище шахрая – Захарчук. Потім був телефонний дзвінок з Вінницького суду: “Просимо вас приїхати. Прокуратура підготувала обвинувачення”.
Наталя їздила до Вінниці на кожне судове засідання.
Для мене ця людина була уособленням тих, хто підриває довіру до волонтерів. Моя заява на 1000 грн – це смішно. Що може бути за 1000 грн? Але коли відбулось перше судове засідання і суддя зрозуміла, в чому справа, все почало виглядати по-іншому. З боку прокуратури та з боку суду я зустріла повне розуміння, – каже Наталя Сташко.
Справа честі
У процесі допиту свідків позиція обвинувачення з мінімального факту шахрайства трансформувалася у те, що цей випадок підриває довіру до волонтерства. Виявилось, що суми, які видурював Руслан Захарчук, були великими.
Наталя Сташко знайшла багато людей, які перераховували Руслану кошти, але ніхто з них не проходив у справі. Тож свідки були тільки з боку обвинуваченого, який відмовився давати свідчення.
Ці люди своїми виступами зарили його ще більше. Вони прийшли зі зневагою до всіх нас: до волонтерів, до судді. Вони не розуміли, що там роблять. Вони свідчили про те, що це було систематично багато і без жодного сумління взагалі. І це, напевно, була просто остання крапка в тому, щоб йому присудити саме такий термін, – говорить Наталя Сташко. – Це було справою честі для мене, для прокурора, для судді. Тому і вийшов реальний термін.
Суд визнав Руслана Захарчука винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 190 КК України:
- Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)
- Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.
Суд призначив йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі. Його взяли під варту у залі суду.
Наталя Сташко, зізнається, кожне судове засідання давалося непросто. Але розуміла, що не може підвести тих людей, яким пообіцяла довести цю справу до кінця. І навіть коли вирок прозвучав, не було задоволення, лише – втома.
Кожна людина за свій вчинок має нести відповідальність, – каже Наталя. – Коли я розумію, що 1000 грн – це турнікет, яким комусь могли перетягнути кінцівку і врятувати життя, а цих уявних тисяч було багато, то воно трішки по-іншому заставляє сприймати такі речі.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.