До повномасштабного вторгнення Іван Юсько очолював Спілку пасічників Прикарпаття, мав велику пасіку, торгував медом. Зараз він військовий 78 батальйону 102 бригади ТрО, заступник комбата з морально-психологічної підтримки персоналу. На війну пішов за двома синами – Дмитром і Денисом, пише Репортер.
Сняться бджоли
Іван Юсько каже, що від того цивільного життя лишилася пасічницька душа й велике бажання повернутися до улюбленої справи. А ще позивний – «Бджола».
Дуже хочеться на пасіку, – говорить Юсько. – Дуже вже хочеться! Розумієте, тягне! Деколи ночами бджоли сняться. Так, бджоли! Там на пасіці моя душа. Там я відпочиваю.
На війну Іван Юсько пішов за синами – старшим Дмитром і молодшим Денисом. Обоє пішли у 78 батальйон 102 бригади ТрО. І батько з ними.
Через півтора місяця батальйон відправився на схід. Там місяць були на Донбасі, а потім бригаду закріпили на Запорізькому напрямку – в Гуляйполі.
Історія Івана Юська до вторгнення: Медом єдиним. Як пасічник з Франківська доробився до мільйонера (ФОТО)
Ми з синами були по різних підрозділах, – розповідає Іван Юсько. – Зважаючи на ті всі бойові дії, нам вдавалося хоч раз в місяць побачитися. Найдовше не бачилися три місяці. На війні дуже важко бути батьком, коли з тобою воюють сини. Під обстрілами думав, як там діти. На початках навіть рацій нормальних не було. Це зараз легше. Є більше комунікації, зв’язку.
Іван Юсько розказує, як була можливість, домовлялися зустрітися в якійсь точці в Гуляйполі. З’їздилися, пообнімалися хвилин з 20 і роз’їхалися. От і вся зустріч.
Молодшому сину Денису буде 27 років, а старшому Дмитру – 30. Він воював під час АТО добровольцем «Карпатської січі».
Після поранень Денис пройшов навчання за кордоном і зараз є інструктором. А Дмитро займається рекрутингом, агітує людей вступати у 78 батальйон.
Емоційно йому важче, але фізично – ні. Мені також важко дається цивільне життя, – каже Юсько. – Чим частіше виходжу з хати в місто, тим скоріше хочу повернутися назад.
Поранення з синами в один день
В один день, 28 грудня 2022 року, Іван Юсько та сини отримали поранення. Тоді він був зі старшим Дмитром в одному окопі. Батько отримав наскрізне кульове, старшого сина поранило також, а менший був тоді на іншій позиції – отримав середню контузію.
Багато втрат було, багато гарних хлопців пішло, – говорить Юсько. – Тоді один попав в полон, загинув Юра Стецик. Він був в моєму зводі, я був тоді командиром зводу. Він може місяць до того отримав звання, був командиром відділення. Перспективний хлопець був, дуже перспективний. Назар Лугарєв також був в моєму зводі. У мене багато таких потужних хлопців, за якими без сліз не згадаєш. Самий цвіт.
Юсько дуже пишається своєю дружиною. Каже, їй треба віддати усі заслуги, бо переживає утричі більше.
Нас троє пішли з хати, це рідкість, – говорить Іван Юсько. – І так прикро, розумієте, на моїй вулиці ще з трьох хат воюють – і так само молоді. А основна маса повтікала за кордон. Прикро буде, якщо це закінчиться і вони приїдуть та повдягають вишиванки. Я вже бачу, що є якась зневага до військових. Я не вимагаю поваги саме до себе. Я просто роблю свою роботу. Наскільки вмію, наскільки знаю.
За словами Юська, зараз для військових поранення – це можливість просто перепочити.
Читайте: Хліб від «Мурашки». Ветеранка Оксана Любінець втілила давню мрію та відкрила у Тисмениці пекарню
На жаль, так і є, – говорить «Бджола». – Просто перепочити, бо навантаження скажені. Недосипання. Щодо недоїдання не можу сказати, бо забезпечення – супер. Є можливість навіть собі докупити. От, відрядили старшого і той піци привіз, шауми. Ну, хочеться чогось такого неординарного раз на місяць.
Розповідає, там де вони стоять, є один магазин, але військові туди заходять мало, бо дорого. Якщо ж від’їхати на 40 км далі – ціни удвічі дешевші.
На початках було тяжко й тим, що перший рік взагалі не було відпусток. Але приїздили волонтери й привозили ту частинку дому.
От, приїжджали волонтери з Богородчан і це було, знаєте, ніби родичів зустрів, яких довго не бачив! – згадує Юсько. – Я їм казав, мовляв, нічого не привозьте. Просто приїдьте, аби ми з пів години поговорили з вами.
Потрібні люди
Уже рік Юсько виконує обов’язки заступника командира батальйону з морально-психологічної підтримки персоналу.
Спілкування з людьми – це дуже важливо, – говорить «Бджола». – Є багато людей, які на війні замикаються в собі. І це дуже велика робота, аби таку людину витягнути з цієї прірви. Бо за тим всім йдуть негативні наслідки.
На війні людські якості, каже, мають залишатися в пріоритеті. Незалежно, чи керівник, чи простий солдат – у пріоритеті має бути просто людяність.
Читайте також: Долучайся до своїх: як працює рекрутинг у 102 бригаді ТрО
Ніхто з нас не народився без страхів, ніхто не народився героєм, ніхто не народився військовим. Але стати військовим нескладно, – говорить Іван Юсько. – Якби вернувся назад, я би знову пішов. Я хочу спокійно жити зі своєю совістю.
Бракує людей. Ті, що були від початків, звільняються з різних причин.
Попереднього складу залишилося, може, відсотків 30, – говорить Юсько. – Різні ситуації. Багато звільнилися по віку. У нас дуже прикра ситуація по теробороні загалом – багато старших людей. Тоді на початках ТрО формувалися саме зі старших. Ми жартуємо між собою, що цю війну мають виграти обмежено придатні.
Юсько запевняє, що побратими раді тим новим, хто приходить. Агресивності, зневаги – нема. Бувають висловлювання, мовляв, де ти був три роки – але й на тому.
Зрештою, люди розуміють, що як не буде поповнення, вони навіть не матимуть змоги піти у свою законну відпустку, – говорить Іван «Бджола».
Авторка: Світлана Лелик
