Леонід Марущак, голова громадської організації «Музей відкрито на ремонт», з початку повномасштабної війни займається евакуацією культурних цінностей з прифронтових територій. Твори мистецтва, архівні документи – все це опинилося під загрозою «прильотів» та окупації.
Недавно в Івано-Франківську показали скульптуру Жанни Кадирової «Оригамі Олень», яку Леонід з командою вивіз із Покровська. А скоро планують привезти виставку ескізів та листів художника Віктора Зарецького, пише Репортер.
Евакуювати музеї не спішили
Історик Леонід Марущак зайнявся активізмом ще у 2015 році. Тоді він з однодумцями створив мистецьку ініціативу «ДЕ НЕ ДЕ». Перша акція була присвячена збереженню та ревіталізації закинутого кінотеатру у Вінниці. Потім зосередились на дослідженні різних регіонів України, особливо сходу.
Тоді це вже була зона бойових дій, і ми нічого не знали про цей регіон, – розповідає Леонід Марущак. – Наші перші візити були мало організовані, спонтанні, просто з дослідницькою метою. У межах цих експедицій ми зрозуміли, що музей – це хороший майданчик, з якого можна говорити про різні речі. Це був 2016 рік і тоді вже з’явилася ідея створити нашу організацію «Музей відкрито на ремонт».
Спочатку організація базувалася на двох установах: Слов’янський краєзнавчий музей та Лисичанський міський історичний музей. А вже згодом почали працювати з усіма музеями, які зберігали державну частку музейного фонду України у Донецькій та Луганській областях.
Читайте: У Франківську показали скульптуру Жанни Кадирової, яку евакуювали з Покровська
У 2020 році діяльність організації розширилася на всю територію України, долучивши до проєкту по одному музею з кожної області. На початок 2022 року «Музей відкрито на ремонт» активно співпрацювала з 75 українськими музеями, а ще 200 були залученими.
Коли наступило 24 лютого 2022 року, перед нами стояв величезний виклик – бути відповідальними за те, що ми спродукували в тих музеях, які були в зоні ризику, – каже Леонід Марущак. – Як виявилося, нічого з музеїв не ввійшло до черги евакуації й нічого не вивозили. Відбувся колапс: музеї, які були в підпорядкуванні не міністерства культури, а місцевих адміністрацій, сиділи й чекали наказу. Виходило замкнене коло: мінкультури казало, що зможе дати наказ на підставі запиту, а місцева адміністрація – що музеї мають надати списки… У результаті ми розробили алгоритм, який дозволив розпочати евакуацію, і таким чином процес пішов. І триває досі, адже ситуація лише погіршується.
Леонтович і кораблі
Культурні цінності з прифронтових міст вивозять на більш безпечну територію, у фонди інших музеїв. Де саме – не розповідають, адже війна триває. Також завданням активістів є робота над тим, щоб вивезені речі не асимілювалися на новому місці, щоб музейники могли їх опрацьовувати.
Музей – це не лише виставкова експозиція, а сотні експонатів у фондах музею, які може й ніколи не покидали фондосховище, – розповідає Леонід Марущак. – А там є колосальні скарби – і мова не про коштовності, а про важливі речі для української історії. Тому наш пріоритет в тому, щоб вони були належним чином опрацьовані й були доступні для науковців або відвідувачів у формі експозиції.
Наприклад, серед того, що вдалося вивезти, – колекція робіт керамістки Наталії Максимченко зі Слов’янського краєзнавчого музею, скульптура Жанни Кадирової та монумент Миколи Леонтовича з Покровська, фонди херсонських музеїв тощо.
Насправді, окупанти вкрали невелику частину фондів художнього і краєзнавчого музеїв у Херсоні, але більшість цінностей залишились. Одразу після деокупації ми поїхали переконувати, що треба їх вивозити, бо ситуація може загостритися, – говорить Леонід Марущак. – Ми чотири з половиною місяці жили у Херсоні й пакували та вивозили ці колекції. В одному фондосховищі зберігалися величезні макети кораблів, які будували у Херсоні. Працівники сказали їх не вивозити, бо це не державна частка фондів України і не підлягає наказу мінкульту. Але що може бути більш цінним у контексті локальної історії Херсона? Ми не могли їх залишити. На щастя, вивезли – недавно там був «приліт» і частина музею, зокрема та, де вони зберігалися, тепер зруйнована.
Були випадки, коли треба було винести якісь великі речі, а на місці були лише Леонід і водій. Тоді просили військових на вулиці допомогти.
Щоразу я себе картаю, що десь не вдалося щось вивезти, – говорить активіст. – Місцями був шалений спротив від музеїв і громад: мовляв, не віддамо, бо не повернеться, або, тому що це буде виглядати як здача міста. А потім – масована атака і можливості добратися в те місце більше немає.
Алла Горська – на франківському драмтеатрі
Ще давно Леонід Марущак познайомився з онукою відомих українських митців Алли Горської та Віктора Зарецького – Оленою Зарецькою. Це сталося, коли він з колегами намагався врятувати мозаїку Горської у ресторані на околиці Києва.
Ми познайомилися, почали дружити. Згодом я дізнався, що у її батька, Олексія Зарецького, є надзвичайно цінний архів, про який ніхто не знав, – каже Леонід Марущак. – Після смерті Олексія Зарецького я попросив Олену показати архів і був шокований, бо там було дуже багато цікавих речей. Але можливості довго з ним працювати тоді не було.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, місце, де зберігався архів, опинилося в зоні ризику. Тоді, з дозволу Олени Зарецької, активістам вдалося його вивезти. А недавно вона запропонувала Леоніду Марущаку курувати виставку, побудовану на ескізах, листах і документах з цього архіву.
Наприклад, мало хто знає, що Віктора Зарецького як особистість сформував Донбас, хоч він народився на Сумщині. Також ці спомини, листи, ескізи розповідають, що саме група митців на чолі з Горською і Зарецьким добилися, щоб Марії Примаченко дали Шевченківську премію, – розповідає Леонід Марущак. – Або що саме Аллі Горській був присвячений барельєф на франківському драмтеатрі – де троїсті музики.
Читайте: Сховане обличчя міста. Де у Франківську можна побачити твори Опанаса Заливахи
Виставка «Сад Зарецького» проходитиме у Львівському муніципальному центрі з 11 листопада по 26 грудня. Згодом активісти планують привезти її до Івано-Франківська.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.