До 2020 року онлайн освіта лише доповнювала традиційну – або як додатковий інструмент у класі, або як додаткова освіта. Пандемія змінила майже все, і майже вся система освіти змістилась в онлайн. І тут ми зустрічаємося з проблемою економічної та, як наслідок, освітньої нерівності.
Адже не всі мають однаковий доступ до якісного інтернету та комп’ютерів для отримання освітніх послуг онлайн, пише Максим Карпаш для Репортер.
З іншого боку, ми вже зіткнулись з проблемою практичності освіти – як онлайн підготувати хірурга, стоматолога, будівельника, зварника? Бачимо відповідь з боку бізнесу: вони створюють власні освітні проєкти і це вже давно стало практикою в Україні для ІТ, енергетичних, фінансових та інших компаній. За своєю суттю це ставить під серйозну загрозу старшу школу та університети. Справді, навіщо отримувати формальну освіту з дипломом, якщо компаніям цього не треба? Тож рано чи пізно виникне питання утримання таких закладів за кошти платників податків.
А що із вчителями? Ще років 15-20 тому в системі освіти багато хто вважав, що машини та комп’ютери замінять вчителів – вони даватимуть більше інформації, працюватимуть без перерв і будуть більш об’єктивними. У наші дні таких розмов уже не чути, адже саме соціальні професії, до яких належить вчителювання, вважаються захищеними від роботизації. Навчання – це про довіру й наслідування вчителя, тож у штучного інтелекту тут поки що немає шансів.
До теми: Максим Карпаш: (Пост) карантинна освіта
Хоча і тут ми бачимо зустрічний тренд останніх років – криза ролі вчителя. Раніше харизматичний педагог у школі чи університеті викликав повагу, ставав поведінковою моделлю для учнів, його увагу треба було ще заслужити. І це цінувалось та працювало. А тепер і батьки можуть покритикувати, і вимогливість з боку вчителя сприймається по-різному. В результаті маємо втрату довіри до системи освіти – дедалі більше випадків булінгу в школах, переходи на домашнє навчання, репетитори й маса додаткових позашкільних освітніх продуктів.
Наостанок – про кількість знань. Колись давно прочитав, що сучасний школяр віком 12-14 років у розвинутих країнах володіє системою знань, що перевершує «багаж» цілої античної доби – він знає більше, ніж, наприклад, Гомер чи Арістотель. Останніми десятиліттями кількість нових знань зростає все швидше. Тому для сучасної освіти критичною є вимога навчити нас вчитися, користуватись наявною інформацією, мислити самостійно.
Саме тому зараз так багато курсів, тренінгів, менторів для дорослих – їх організовують люди, які водночас виступають в ролі учнів для одних та вчителів для інших. Тобто, вчителі майбутнього радше будуть популяризаторами своїх наук та організаторами освітніх траєкторій учнів. Упевнений, що майбутнє саме за персоналізацією змісту освіти: упродовж життя ми будемо вчити те, що цікаво саме нам, і робитимемо це у власному темпі.
Скоріш за все, всі ці сценарії в майбутньому об’єднаються в якесь одне ціле. А нам доведеться лише обрати зручний шлях.
