Цього року вперше почув, що День незалежності насправді є річницею її відновлення після 1918 року. Історичні факти це підтверджують і додають приємного флеру європейськості, адже більшість країн на захід від нас після падіння радянської імперії тільки так і розставляли акценти, наголошуючи на відновленні свого суверенітету.
Користуючись тим, що то вихідний, взялися родиною дивитись урочистості в телевізорі. Чесно? Краще б діти і далі дивились свої мультики, пише Максим Карпаш у Репортері.
Все почалось гарно й навіть весело – президент вимовив промову, загалом гарну, та якби її проголосив хтось інший, було б краще. Але то був голос медведика Паддінгтона з дитячого блокбастера, і це трохи збивало з толку.
Героями України стали відразу троє – військовий посмертно і двоє живих – композитор Юрій Рибчинський і генеральний конструктор військового КБ Олег Коростильов. Заяви про те, що наші медики є героями, не завершилися жодним офіційним званням.
Мені особисто сподобалось увічнення пам’яті померлих цього року геніального композитора Мирослава Скорика та вченого Бориса Патона у вигляді двох іменних премій. Це просто красиво та правильно.
І тоді треба було просто вимикати чи перемикати телевізор, бо далі пішло попурі – збірна солянка. Цю виставу інакше, як глумом, не назвеш. Із 42 пісень, напевно, чверть була російською мовою. Кілька виконавців і виконавиць були вбрані абсолютно невідповідно до статусу події та масштабу її демонстрації на загал.
Це попурі стало епохальною помилкою: старші люди просто могли не зрозуміти, що відбувається, патріоти образились, молодь виявила, що так можна, а проросійськи налаштованим було мало «їхнього» наповнення. Моя восьмирічна донька вперше нічого не спитала, і це, напевно, добре. Бо ж як, не порушуючи моральних норм, пояснити дитині зв’язок «шльопків» і свята Незалежності?
Я вже мовчу, що концерти до урочистих подій – це взагалі совкова модель. Добре, що після того був Марш захисників України, який той шок трохи пом’якшив.
Я ж думав про те, що саме хотіли показати цим концертом нам, громадянам держави? Що ми двомовна держава з доволі низькими естетичними запитами? Тоді картина неповна. Треба було вивести на камери корупціонерів, керівників сотень збиткових державних підприємств, відвертих недоумків з числа нардепів, російських агентів і зрадників різних калібрів і тому подібне.
Або вже показати справжню Україну: героїв-атовців, волонтерів, медиків, капеланів, найкращих спортсменів і митців, найрозумніших дітей – переможців олімпіад і ще багато гідних українців.
У будь-якому разі організатори й виконавці виглядали тотальними невдахами, а реалізація виявилась провалом.
Ми знаємо, якими ми є. Покажіть і розкажіть, якими ми можемо і мали би стати.
У моєму розумінні, у такі епохальні моменти, як річниці Незалежності, громадяни хотіли б почути про ідеали, про напрямок розвитку держави та про тих, хто це все буде робити. А цього ми не почули й не побачили.
Чому б не почати створювати нові традиції?
Без концертів і шльопок можна, наприклад, саджати дерева, роздавати іменні стипендії найрозумнішим підліткам на навчання у найкращих університетах світу, відвідувати хворих і немічних, годувати бідних, слухати інтелектуалів і вшановувати наших батьків.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.