Лялька - то два турнікети. Як школярки з Франківська в’яжуть іграшки і помагають ЗСУ

Ляльки, Динозавр-Джонсонюк, Пустеля у горщику, подушка-серце, ялинові прикраси та «біозброя» – гусаки, голуби, заєць. Усі ці іграшки та ще багато чого в’яжуть Вікторія та Ірина Шумахери. Поки у школах Франківська тривають зимові канікули, сестрички поставили собі за мету – зв’язати якомога більше, адже збирають кошти на турнікети.

В’язальні канікули

В редакцію «Репортера» Вікторія та Іра прийшли з мамою Валентиною та цілою сумкою іграшок. Старанно розкладали на нашому диванчику цю всю різнокольорову красу, ніби хотіли відтягнути момент, коли доведеться говорити під запис.

Коли все було ідеально викладено, дівчата ще примостили поміж собою ельфа у святковій шапці та кажанчика з чарівною паличкою в руці.

Я – Вікторія, – каже старша, – мені 16. Це – Іра, їй 12. Ми в’яжемо іграшки, виставляємо їх у Фейсбуці і люди можуть їх купити. А за ці гроші купуємо турнікети. От ця лялька, наприклад, коштує стільки, як два турнікети – 1040 грн.

Вікторія додає, що поки у школі зимові канікули, то вирішили з сестрою зв’язати якомога більше. Збирати саме на турнікети їх наштовхнув пост волонтера, якого вони добре знають. Турнікети купують самі, за допомогою мами, у перевіреного виробника з Києва. А придбане уже віддають волонтеру.

Читайте: Священник з Прикарпаття лишив парафію у Парижі й пішов на війну

Хоча це далеко не перший волонтерський збір дівчат. Допомагати військовим почали з початку великої війни. Тоді тато пішов добровольцем, а мама помагала волонтерам шити плитоноски й балаклави.

І так через знайомих волонтерів мама познайомилася ще з волонтерами. І нас запросила благодійна організація «Віра і вчинки» на ярмарок, який вони робили, – розказує Вікторія. – На перший ярмарок у нас ще не було цих іграшок, у нас були квіточки з паперу і браслети. І потім нам в магазині сподобалася нитка і ми почали з неї в’язати. І ось як це все пішло.

Нескладно й красиво

Чому саме іграшки?

Бо це нескладно і дуже красиво, – просто пояснює Вікторія. – І це таке класне відчуття, коли дивишся, як дитина радіє твоїй іграшці.

Техніка, в якій зв’язані іграшки, називається амігурумі, розказують дівчатка. Під неї підходять практично всі нитки – і пухнасті, і не пухнасті.

Читайте: «Кока» з Косова. Або коли по різьбі навіть вишивають

В’язати навчилися самі, дивлячись ролики на YouTube, потім стали купувати майстер-класи, а далі й самі взялися придумувати схеми.

Перша моя іграшка була – зайчик, невеликий, десь такий, – Вікторія показує руками висоту сантиметрів зо 20. – Як і всі перші іграшки, він був трошки страшний, але знайшов свого покупця.

Всі іграшки безпечні для дітей, розказують сестри. Нитка там гіпоалергенна, наповнювач – холофайбер, очі – на гвинтовому кріпленні.

Плюс мама ще їх запаює, щоб пластмаса підплавилась і вони точно вже не відпали», – додають дівчата.

Свої вироби вони продають в основному на ярмарках і на своїй сторінці у Facebook.

Практично нашим першим покупцем був тато, – сміється Вікторія. – Я зв’язала оленя, виставила на сторінку і написала, що він дорівнює приблизно 25 пар шкарпеток. Його майже ніхто не хотів купувати і в коментарях торгувалися наша бабуся і наш тато.

Читайте: Купи постоли – взуй бійця у берці. Як у Косові чоботар Роман Хромейчук допомагає ЗСУ

В соцмережі купують зазвичай знайомі і знайомі знайомих. На ярмарках справи йдуть краще, бо там люди можуть подивитися, помацати, діти тягнуть мам до яскравого прилавка.

Та й на ярмарках дівчата бували часто – коли б хто з волонтерів не кликав, завжди ішли. А на свято Миколая саме вони плели іграшки, які роздавали дітям за листи до святого в Палаці Потоцьких.

Тоді їм просто дали кошти на матеріали і сестри погодилися зв’язати все, що треба. А на матеріали для інших іграшок Вікторія витрачає свою стипендію від міського голови.

Іграшки не рахують

Скільки вже іграшок зв’язали, дівчата не знають, просто не рахують. Але свою іграшку впізнають завжди – адже кожна з них унікальна.

Якісь ми продаємо, якісь роздаємо, можемо дати на ярмарок, – пояснюють сестри. – От у нас є тітка, яка давно живе в Америці і звідти помагає, ярмарки організовує, то ми їй відсилали іграшки. Ще буває просять хлопцям зв’язати якісь маленькі, як брелоки, то сердечка в’язали, ангеликів, передавали з посилками хлопцям на фронт і в лікарню.

Скільки зборів підтримали, теж важко сказати, посміхаються обидві. З пам’ятного для них є те, що збирали татові на кевларовий шолом.

І наймасштабнішою нашою ціллю було назбирати на DJI Mavik 3T з нічним прицілом (для Чортківського 80 аеророзвідувального батальйону), – каже Вікторія. – Але це виявилося для нас дуже складно і збирали ми дуже довго – понад три місяці. А потім наш знайомий, коли їхав у відпустку, то заїхав до нас і спитав, чи можемо замість купівлі дрона для його батальйону, помогти з ремонтом машини. Бо машина в них тоді лишилася одна. Ми, звісно, погодилися, бо це на той момент було важливіше.

А ще дівчата, коли передають військовим в’язані сувеніри, готують солодощі – рогалики, пряники, кекси та інші домашні смаколики.

Читайте: Хочу збитий танк. Як у Рожнятові дві жінки купили по дрону-камікадзе для військових

І дуже-дуже радіють, коли у Facebook у фотозвітах волонтерів бачать частину своєї праці. Чи не найбільша їхня цінність – два прапори, де порозписувалися військові та написали, що це саме в подяку для Вікторії та Ірини.