Кажуть, люди красиві не лише зовні. Лікар-патологоанатом Володимир Василик не з чуток знає все про «внутрішній світ» людини.
У свої 43 він має 18 років фахового досвіду і готовий довести, що представники цієї дивної (на думку пересічного українця) професії – такі ж самі люди, зі своїми страхами, почуттями та емоціями, пише Репортер.
– Пане Володимире, як ви обирали свій фах?
– Мій батько – лікар анестезіолог. Я вирішив піти по його стопах, але потім перекваліфікувався у патологоанатома. Ця сфера дуже зацікавила мене у студентські роки, я був на пататологоанатомічному гуртку, «жив» у лікарнях, тож мій вибір нікого не здивував. Пам’ятаю свій перший розтин, у пацієнта був цироз печінки. Я не хвилювався, був готовий, але запам’ятав цей досвід на все життя. Було цікаво, дуже хотів дізнатись причину смерті тієї людини.
– Як на вашу професію реагують близькі люди та нові знайомі?
– Рідні ставляться нормально. Донька з дитинства знала, ким я працю, була у мене на роботі. Навіть малювала вітальні листівки, зображаючи мене лікарем. Інші, коли дізнаються про мою професію, дивуються, часто ставлять цікаві запитання щодо розтинів: чи не страшно, чому обрав саме таку професію, чому я її не змінюю? До речі, представників цієї галузі медицини є близько 700 на цілу Україну.
– В чому основна робота патологоанатома?
– 85-90 % нашої роботи – з живими людьми, але про це мало хто згадує, коли чує назву нашої професії. Патологоанатоми працюють з матеріалами, які видалили хірургічним шляхом, вони ставлять більшість кінцевих діагнозів.
– Якими якостями має бути наділений хороший спеціаліст?
– Добрий патологоанатом повинен мати сильне бажання знайти істину, а ще ми маємо добре орієнтуватись у всьому. Звичайний лікар чудово знає свою сферу, а ми мусимо мати енциклопедичні знання у всьому, адже досліджуємо кожен внутрішній орган і визначаємо причину смерті, тож будь-яка деталь має велике значення. Тут дуже швидко «відсіюються» ті, хто потрапив сюди не дуже свідомо, адже для декого це може бути надто складно морально або чи фізично.
– У вас бувають морально важкі ситуації?
– Так. Я видаю родичам лікарське свідоцтво про смерть, повідомляю причину смерті, а там буває всяке. Завжди стараюсь абстрагуватись. Якби я переживав за кожен випадок, мене б надовго не вистачило. Але часто трапляється, що на якийсь період і мене зачіпає історія померлого чи пацієнта, якому кладу діагноз при житті. Наприклад, сьогодні я поставив діагноз злоякісного новоутвору з метастазуванням молодому чоловікові… Мені, як і кожній людині, притаманні почуття та емоції.
Морально важко проводити розтин дітей, як правило, причина смерті – внутрішньоутробні патології. Буває, стикаюся з тим, що смерть можна було б попередити, якби людина раніше звернулась до лікарів.
– Який вік наймолодшого та найстаршого пацієнта, якому ви робили розтин?
– Наймолодші – немовлята, а найстарший – 101 рік, і причиною смерті там був коронавірус.
– За якими ознаками можна визначити, що причина смерті – коронавірус?
– Він вражає багато органів: кишківник, нирки, головний мозок, серце, але все це видно лише під мікроскопом. Візуально помітні зміни легень по типу геморагічної пневмонії.
– А легені курців справді чорні?
– Паління – зло. Воно впливає на всі внутрішні органи: шлунок, сечовий міхур і, звісно, на легені. Але легені курця не обов’язково чорні, бувають різні нюанси. Чорні легені можуть бути навіть у людини, яка ніколи не палила.
Роззирніться навколо, ми живемо в умовах забруднення повітря. Вийдіть в обідню пору на вулицю із щільним рухом і вдихніть на повні груди. Цей дрібнодисперсний пил, яким ми дихаємо, також є однією з причин чорних легень.
– Як проходить звичайний день патологоанатома?
– Працюю з 8.30 до 16.00. Приходжу на роботу, ознайомлююсь з поступленнями тіл померлих. Вирішується питання про їхній розтин. Перед ним я вивчаю медичну карту стаціонарного хворого – на одну карту потрібно приблизно годину часу. Потім одягаю спецкостюм – хірургічний халат, прорезинений фартух, чоботи, кольчужні рукавиці, захисну маску, шапочку – та приступаю до розтину. Він триває приблизно дві години: кожен орган досліджується, зважується, вимірюється, описується, відбирається матеріал на гістологію. Після цього органи поміщаються назад у тіло померлого.
Під час розтину, як правило, присутній лікар, який лікував пацієнта. До речі, хочу висловити повагу молодим лікарям, зокрема кардіохірургам, які приїжджають на кожен розтин та уважно слідкують за всім, щоб побачити наочно і вдосконалити свої знання та вміння. За такими спеціалістами – майбутнє нашої медицини.
Після закінчення аутопсії починається лабораторна робота. Зазвичай процес від початку роботи з тілом до постановки причини смерті триває 10 днів. Буває, діагноз поставити важко, тоді ми застосовуємо додаткові методи й дослідження може тривати довше.
– Від чого найчастіше помирають франківці?
– На першому місці – серцево-судинні захворювання, на другому – онкологія. Під час епідемії, на жаль, першість тримає коронавірус. Віку у цих хвороб немає, вони можуть вразити і молодих, і старих.
– Які дивні патології помічали при розтині?
– Були пацієнти із синдромом Марфана: висока, худа людина з довгими пальцями. Був випадок аутопсії чоловіка з гермафродитизмом, і це стало для мене сюрпризом, бо стать за паспортом не відповідала тому, що я побачив. Також у моїй практиці був пацієнт зі слоновістю статевих органів. Це незвично, але як лікарю – цікаво.
– Кажуть, люди вже після смерті ще видихають…
– Ні, звісно, цього немає. На початку розтину інколи чути наче видих, але це може спричинити фізична робота патолога з тілом, тиск на грудну клітку чи діафрагму. Але ніхто з померлих не дихає, це міф.
– У кіно патологоанатомів часто показують, вибачте, трохи дивними. Наприклад, вони їдять, ставлячи бутерброди на покійника. Таке може бути?
– Це нонсенс. Їсти у секційній залі як мінімум не гігієнічно. Те, що показують, часто просто неправда. Хоча люди, буває, нас не розуміють, вважають замкнутими диваками. Думають, що ми приходимо на роботу, закриваємось у кабінетах і ні з ким не говоримо.
Ми можемо поїсти вже після розтину, але перед тим кожен лікар переодягнеться і проведе детальну дезінфекцію.
– У вашій роботі є ризики?
– Найбільша небезпека – бактерійно-вірусні ураження. Наприклад, я серйозно перехворів коронавірусом, а у 2009 році мав атипову пневмонію, коли у місті був спалах. До слова, за даними останніх досліджень, найбільш не захищені від Covid-19 – працівники моргів.
– Ви вірите в Бога? Думали про те, що колись і ви помрете?
– Я агностик, і так склалося не через мою професію. Я вірю в можливості кожного з нас і своєї смерті не боюсь. Нормально сприймаю те, що через якийсь період на секційному столі буду лежати і я. Але тоді мені буде вже все одно.
