Благодійна організація «Час добра та милосердя» в Івано-Франківську допомагає багатодітним сім’ям, внутрішньо переміщеним українцям та українкам, одиноким матерям, людям з інвалідністю – всім, хто потребує підтримки. Відкрили її двоє подруг – Валерія Кушніренко та Наталія Іващенко – і з того часу не можуть жити по-іншому.
Часто і дорослі, і діти із вразливих сімей чують від оточуючих лише осуд. Валерія та Наталія мають на меті показати їм людяне ставлення, пише Репортер.
«Сама б не справилася»
Квітослава з Делятина сама виховує трьох дітей – 7, 10, 13 років. Коли волонтерки з «Часу добра та милосердя» познайомилися з сім’єю пів року тому, мама з дітьми тіснилися в одній кімнаті, бо інша була непридатна для життя. Служба у справах дітей планувала розпочати процес вилучення синів і доньки Квітослави, але перед тим розповіла про них в «Час добра та милосердя».
Наталія та Валерія взялися допомогти. В одній із кімнат – тій, яка стояла без підлоги й з обдертими стінами – зробили ремонт, привезли деякі меблі. Це надало Квітославі й внутрішньої підтримки. За якийсь час вона змогла придбати ще деяку техніку для дому, зробила ремонт на кухні, планує поміняти двері у квартиру.
Ще хочу зробити ремонт в іншій кімнаті. Чоловік поки на війні, воює біля Бахмута, – каже Квітослава. – Але дуже дякує, що мене підтримали й допомогли у скруті. Я дуже вдячна Валерії та Наталії за парту, дітям на ній зручно писати, за розвивальні ігри. Сама б я не справилася.
Квітослава працює, інколи допізна – ходить на прибирання, миє посуд.
Стараємось все встигати. Діти допомагають по господарству. Машинку вміють увімкнути, попрати, – розповідає Квітослава. – На Різдво пішли колядувати й зібрали трохи грошей. Купили чайник і настільну лампу – це діти самі вирішили, що нам їх треба.
Зараз у квартирі Квітослави кращі умови для дітей – їх регулярно перевіряє служба у справах дітей та волонтерки з «Часу добра». Поки розмовляємо, діти показують свої іграшки, кішку, розказують, що зараз у школі канікули. Як потім пояснює Наталія Іващенко, раніше малі не підходили до чужих, боялися, щоб їх не забрали від мами. Тепер уже поводяться спокійно, самі біжать назустріч.
Читайте: Почати знову. У Франківську «Д.О.М.48.24» допомагає переселенкам знайти роботу та підтримку
Людям легше засудити
Зараз «Час добра та милосердя» допомагає близько 100 родинам в Івано-Франківській області.
Або сім’я знаходить нас сама, або співпрацюємо зі службою у справах дітей, – каже Наталія Іващенко. – Виїжджаємо на виклик і дивимось, що можемо зробити. Наша допомога – різностороння: когось треба підтримати тимчасово – якийсь одяг, продукти, а комусь потрібна масштабна підтримка, наприклад, на лікування дітей, ремонт.
Більшість тих, ким опікуються волонтерки, – жінки у складних життєвих обставинах. Але є й чоловіки з інвалідністю.
Наприклад, ми допомагаємо одинокому батькові двох дітей, – розповідає Наталія. – Жінка померла 8 років тому від раку. Він має першу групу інвалідності, лікується на діалізі. Ми час від часу допомагаємо продуктовим набором, брали від дитини на Миколая лист. Так цей тато не відчуває, що він один.
Як розповідає Наталія Іващенко, коли на сторінці організації викладають фото сім’ї, якій збирають кошти, часто люди засуджують одиноку матір, якій складно самій справлятися з обов’язками.
Коли людина не живе так, як більшість, її відокремлюють, – каже волонтерка. – Те саме і з дітьми у школі. Навіть, якщо в них елементарний педикульоз, у суспільстві, скоріш за все, засудять, замість скинутися і допомогти розв’язати проблему. Таким чином діти вже відчувають, що вони інші – і для сусідів не такі, і мама якась «неправильна». Вони не звикли до доброго ставлення. Тому наша мета – показати мамі з дітьми, що можна жити по-іншому – в теплі, чистоті, любові. Хороших людей більше, ніж тих, хто засуджує.
Все ж, за словами Наталії Іващенко, часто навіть ті, хто раніше ставилися з осудом, змінюють свою думку, коли бачать фото, як на сім’ю позитивно вплинула зібрана допомога.
Читайте: Побачити дотиком. Як у Прикарпатському університеті долучають незрячих людей до мистецтва
Як правило, «Час добра та милосердя» не опікується сім’ями, де є хтось із алкогольною чи наркотичною залежністю. Бо тут потрібна комплексна допомога, разом з психологом і наркологом. Але бувають різні випадки.
Діти ні в чому не винні, вони мають бачити, що можна жити інакше, – каже Наталія Іващенко. – І навіть якщо їхня мама чи тато трохи вживає алкоголь, то чому ці діти не мають мати хорошого ліжка, чистої постелі? Діти починають підтримувати чистоту і нагадувати дорослим. Таким чином ми маємо шанс зупинити цей стиль життя, який триває поколіннями.
Притулки й крамничка
Два роки тому благодійна організація відкрила два прихистки для жінок у складних життєвих обставинах – один в Івано-Франківську, інший у Загвізді. Спочатку там мешкали франківки, які зіткнулися з домашнім насильством чи потрапили в іншу важку ситуацію. Зараз в одному з прихистків мешкають багатодітні внутрішньо переміщені жінки.
До нас часто звертаються жінки, які постраждали від домашнього насильства, але не кожна з них готова зробити перший крок, а тим більше – дійти до кінця, – зауважує Наталія Іващенко. – Часто вони потім відмовляються, кажуть, що ще подумають – і дають задню. Їм важко піти від насильника, бо він насамперед знецінює жінку, підлаштовує її під себе. Але є й позитивний приклад – Люба, мешканка одного з наших притулків. Чоловік вчиняв щодо неї насильство, а потім вигнав разом з дитиною. Так вона потрапила до нас. Потім він з’явився, погрожував, але ми добилися, щоб він отримав два судові приписи – заборону наближатися до Люби з дитиною.
Жінкам, які мешкають у цих притулках, в організації надають психологічну, юридичну допомогу, сприяють здобуттю нової освіти чи навичок. Мета – прихистити у важку хвилину, а потім дати можливість самостійно стати на ноги – знайти власне житло і роботу. Хоч мешканок ніяк не обмежують у часі, на відміну від державних закладів.
Також «Час добра та милосердя» має соціальну крамничку за адресою Стуса, 37Б (неподалік «Арсену»). Сюди усі охочі можуть принести одяг та взуття. Їх зможуть обрати собі жінки та чоловіки, які отримують допомогу від організації. Насамперед є нестача в чоловічому одязі, який волонтерки час від часу ще й відправляють на фронт військовим. А ще, завжди потрібні предмети гігієни, підгузки, їжа тривалого зберігання.
Читайте: Місце, де можна оговтатись. У шелтері на Прикарпатті жінкам допомагають пережити важкі часи
Ці сім’ї – вже як рідні
Наталія Іващенко та Валерія Кушніренко познайомилися в інтернеті шість років тому. Валерія тоді створила Facebook-групу, де франківці шукали, кому віддати одяг, який уже непотрібний. А Наталія була адміністраторкою у схожій групі у Львові – й вирішила дати пораду колезі. Так вони почали переписуватися, подружилися сім’ями.
Ми бачили, що багато людей віддають одяг, а його ніхто не бере. Тоді вийшли на благодійний фонд «Світла Надія» у Богородчанах. Там дізналися про дві родини, де є діти з інвалідністю. Зібрали їм допомогу – з цього все почалося, – розповідає Наталія Іващенко. – Так ми почали рухатись далі, родина за родиною. Друкували плакати з нашими реквізитами і розвішували у дитячих лікарнях, пологових будинках.
З того часу Facebook-група організації розвинулася і нині має понад 12 тисяч читачів і читачок. Із початком повномасштабної війни пожертви зменшилися, а роботи додалося – бо приїхали багато переселенців. Але зупинятися не планують.
Читайте: Репортаж з табору. Чому роми називають берег Бистриці домом (ФОТО)
Коли ти стала на цю стежку, то вже не можеш із неї звернути, – каже волонтерка. – У мене частина родини за кордоном, я б теж могла мати там чудове життя. Але не можу все залишити, бо половина моєї родини тут. І під родиною насамперед я маю на увазі людей, яким ми допомагаємо.
Авторка: Ольга Романська
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Comments are closed.