5 грудня в Україні та світі відзначають Міжнародний день волонтера. Волонтер у перекладі з англійської означає добровільний помічник. Але українські волонтери – це набагато більше. Український волонтер – це людина, яка дістане волосину з хвоста єдинорога, перо фенікса ну й ATACMS на додачу.
Принаймні такий жарт ми чули від наших франківських волонтерів після тривалої розмови про те, як ростуть запити та зменшуються донати.
Жартами, нервами, втомою і безмежною вірою у тих, кому вони помагають, – наші волонтери з дня на день і справді роблять неможливе.
До свята «Репортер» зробив невелике опитування, ми ставили волонтерам всього три питання:
- від чого опускаються руки?
- що мотивує?
- що не дає зупинитися?
«Громадська ініціатива «Галичини»
ГО «Громадська ініціатива Галичини» почала працювати з початку війни. Тобто вже 10 років ці люди дістають для військових те, що треба – від форм, яких так бракувало на початку АТО, до автівок, яких бракує завжди. Масштаби їхньої роботи важко переоцінити.
І тут ще варто додати, що ця ж команда щороку організовує проєкт «На шапку», де збирає допомогу для онкохворих дітей.
Читайте: Волонтери «Громадської ініціативи Галичини» відправили на фронт 115 автомобілів
Відповіді від членів команди:
- У нас не опускаються руки. Якби опускалися, то за всі ці роки з 2014-го, ми б уже сто разів покинули те волонтерство. Звісно є речі, які злять і обурюють. В першу чергу це корупція і незрозумілі дії влади всіх рівнів, коли вставляються палки в колеса та ускладнюється життя волонтерам. Страшенно злить, коли ти докладаєш надзусиль, щоб зібрати гроші й закрити збір, а в цей час державні (наші) гроші витрачаються на якісь другорядні нічого не варті речі, виділяють кошти на сумнівну діяльність, замість наближати Перемогу.
- Дуже надихає, коли нам дякують військові. Коли питають, як ми тут, після обстрілу “мирних” міст (бо де в нас зараз мирне місто?), коли підтримують наші проєкти, коли приходять на події під час короткої відпустки, скидають відосики про смерть ворогам.
- У нас є мета – Перемога. Ми дуже багато років працюємо заради цієї мети. Поки що вона не досягнута. Отже, зупинятися поки що не час.
«Згуртовані»
Благодійний фонд «Згуртовані від початку широкомасштабного вторгнення збирає для військових тактичні аптечки та наплічники.
Як розповідає співзасновниця фонду Надія Гатало, починали з підсумків, які шили по школах, а також зі знайомими медиками складали списки, що має бути в аптечці.
Нині ж їхні аптечки професійно наповнені, волонтери вкладають у них навіть посібник з тактичної медицини, який розробив фонд.
Читайте: «Згуртовані». У Франківську волонтери збирають ще на 700 тактичних аптечок
Відповідає Надія Гатало:
- Руки опускаються безкінечно – від того, що фактично не йдуть донати, на кожну банку треба виставити купу «розважабельних» фото – своїх, чи дитини, щоб люди кинули гроші. Придумувати постійно якісь розіграші, аукціони. Сам по собі потік грошей не йде. Опускаються руки від кількості запитів, бо їх мало б бути менше, а їх не меншає.
- Завжди надихає, коли приходить неочікувана допомога – коли раптово хтось із знайомих дає щось на розіграш, коли вмикаються місцеві бізнеси та закидають гроші. Днями українська громада в Австрії просто зібрала нам 1300 євро на концерті. Прийшла нізвідки жінка в месенджер і закинула нам гроші на рахунок, звісно, ми купили все під фотозвіт. Або історії, коли самі військові пишуть, дякують, шлють фото поранень – от, врятувало!
- В нас не дуже є варіантів. Коли станом на зараз 1000+ запитів на аптечки і ще наплічники, ну як ми це зупинимо? Але ми працюємо, поки є фінансування. Основні потоки – це місцевий блогер Олдбой, якому під силу за 3-4 дні зібрати 300 тисяч. Він безкінечно допомагає всім по колу – фондам, напряму військовим. Діяльність гурту ТНМК – на фонд йде дохід від продажу їхнього мерчу. Відповідно, коли вони їдуть в тур, в нас хвиля надходжень. Плюс постійно щось мудруємо – от тиждень тому розігрували коди до «Сталкера», зібрали 100 тисяч. В нас великі обороти, але собівартість аптечки виходить орієнтовно 3 100 грн, тому всі ці сотні тисяч в аптечках то не є багато. Одним словом – поки є потік коштів, ми будемо формувати й видавати.
«ветераницивільні ПЕТРОС»
Ініціативу «Петрос» заснувало подружжя Наталя та Ярема Стецики та їхня кума Наталка Найда. «Петрос» – проєкт про реабілітацію військових через майстер-класи та різні активності. Почалося все з виготовлення для поранених адаптивного одягу в пам’ять про сина, Юрка Стецика – молодшого сержанта 102 бригади ТрО, який загинув в бою біля Гуляйполя 28 грудня 2022 року. А нині переросло в потужний проєкт, який помагає військовим повертатися до цивільного життя.
Відповідає Наталка Найда:
- Я не дозволяю собі злитись. Це виснажує. А засмучує тільки байдужість і тупість.
- Мене розчулює мало речей, найбільше напевно, коли я бачу з яким теплом ветерани спілкуються з дітьми загиблих. Я дуже хочу, щоб все було не дарма.
- Я не переконую себе продовжувати, я просто впевнена – ми не маємо права зупинятись, якщо хочемо, щоб над нашим домом був український стяг. Дуже просте бажання і дуже непросте завдання – я просто хочу постаріти у своїй країні.
«Патріотична цукерка»
Ця історія почалася в найстрашніші дні лютого 2022, коли в коломийському селі Ворона у місцевих волонтерів закінчилися нитки для сіток. І тоді Леся Дикун, фотографка з села, вирішила об’єднати дітей і робити «Патріотичні цукерки».
І ця робота триває і нині, правда, в набагато більших масштабах. Цукерки роблять уже не тільки в Лесиній хаті, але й на майстер-класах по школах області. Смаколики відправляють, як військовим на фронт, так і приносять пораненим воїнам у лікарні.
Читайте: Какао, цукор, ЗСУ. Як на Франківщині діти роблять патріотичні цукерки
Відповідає Леся Дикун:
- Найбільше розчаровуєшся, коли розумієш, що всі втомилися і більшості стає байдуже. Коли важко стає зібрати донати. Важче організувати людей для роботи. Кожен, на жаль, має важливіші справи. Наша основна робоча сила – діти та молодь. І це дуже тішить, що наступне покоління росте свідоміше.
- Мабуть, найбільше запамʼятались наші візити в госпіталі та реабілітаційні центри. Ми приходили пригостити цукерками бійців, щоб трішки підбадьорити їх. І коли ти заходиш в палату і починаєш говорити, що приніс цукерки, приготовлені дітьми, в хлопців зʼявляються сльози на очах. Потім ми можемо довго спілкуватися і показувати відео процесу, де готували учні якогось ліцею. Для них це дуже важливо. А для нас важливо відчувати цей зворотний зв’язок.
- Неможливо зупинятися, коли хлопці пишуть, що в них закінчились смачні цукерки і треба поповнити запаси. Особливо зараз, коли на вулиці так холодно. Кава і смаколик, приготовлений дитячими рученятами, зігріває їхні сердечка.
Авторка: Женя Ступ’як
Comments are closed.