Про те, як у Херсоні активісти тримають проукраїнський дух, попри ризик для свого життя. Про місто в окупації, затримання, гуманітарну кризу, настрої людей та найголовніше, як нині ми їм можемо допомогти.
Про це днями розповідали три херсонські активістки під час зустрічі, яку організувала громадська організація «Молода Просвіта», пише Репортер.
Найстрашніші звуки
Оксана Глєбушкіна та Ольга Жукова 62 дні провели в окупованому Херсоні. Лише 2 травня їм вдалося виїхати. Нині мешкають у Франківську. Обидві є активістками громадського центру «Нова генерація». Це успішна організація, яка діє вже понад 20 років. Ще одна херсонка – Наталя Чермошенцева – керівниця волонтерського центру «Гідність». До Франківська вона переїхала наприкінці лютого та звідси активно допомагає Херсону.
Про перші дні вторгнення та чому не встигли виїхати, розповідає Ольга Жукова. Каже, якраз 24 лютого у них мав бути тренінг. Напередодні приїхали учасники, заселилися в готель. Коли о шостій ранку зрозуміли, що почалося повномасштабне вторгнення, першим їхнім завдання було відправити людей додому.
Читайте також: Ніхто не вірив, що ми доїдемо. Як Наталя Песоцька вивезла з-під обстрілів до Франківська 30 дітей
Той день, коли більшість людей могли виїхати й виїхали, ми залишилися, бо вирішували організаційні питання, – розказує жінка. – Уже ввечері 24 лютого під Херсоном почалися активні бойові дії, місто було заблоковане. А 1 березня, коли у Херсон зайшли окупанти, – для нас почався новий відлік.
Оксана Глєбушкіна розповідає, що з їхньої команди вона найближче жила до Антонівського мосту, за який дві доби йшла боротьба.
Чула усі вибухи більше за інших, над нами літали винищувачі, – пригадує Оксана. – Звуки літаків я досі не можу сприймати спокійно. Для мене та моєї дитини це один з найстрашніших звуків.
За словами активісток, перші доби більшість херсонців проводили у підвалах, бомбосховищах, під’їздах. Вже у перші дні зрозуміли правило «двох стін».
Читайте також: Як велика родина Глущенків з Маріуполя добиралася до Франківська та що найцінніше взяли з собою (ФОТО)
Було просто страшно. Чесно. Бо ми не розуміли, де ворог, – говорить Глєбушкіна. – На вулицю виходити небезпечно. У нас були розстріляні цивільні авто з людьми, які випадково опинилися на шляху БТР, були розстріляні люди просто на вулицях. Були влучення у багатоповерхові будинки з “градів”, були жертви.
Попри все, люди намагалися виїхати неофіційними шляхами. Ці дороги змінювалися тричі. Останній шлях, доступний у бік Кривого Рогу, нині заблокований. Кілька днів тому колону цивільних авто розстріляли там з “градів”. Є загиблі та поранені.
У нас був такий факт. З’явилася перша дорога, якою можна було виїхати з міста, – через Станіслав. Один з посадовців на радощах, що виїхали кілька сотень людей, написав про це у мережі. Наступного дня дорогу розбомбили, – каже Ольга Жукова.
Ще одна причина, яка тримала активісток у Херсоні, це те, що почався громадський спротив, у якому вони активно допомагали. Але з кожним днем небезпека зростала. Виїхати з міста вдалося за третім разом.
Кажуть, зараз розуміють, що це було чудо. Якби не виїхали 2 травня, то не виїхали б узагалі.
Люди просто зникають
Скільки людей у полоні, ніхто не знає. Цифри різняться. Хтось каже, що 150, інші – що вже 500, розповідає Ольга Жукова. – Викрадення є систематичними. Якщо так їх характеризувати, то в першу чергу почали викрадати учасників АТО, колишніх і діючих правоохоронців. І найгірше те, що окупанти мали списки та приходили за адресами по конкретних людей. Їх найбільша кількість зараз у полоні, їх не відпускають.
Друга хвиля затриманих, за словами Оксани Глєбушкіної, це волонтери, журналісти й чиновники місцевої влади. Десь в середині березня окупанти взялися насаджувати свій режим. Вони їх почали викрадати, аби тиснути й схиляти до співпраці. І ті сільські голови, які не погодилися на співпрацю, – або закатовані, або у лікарнях, або досі у полоні.
Перед посадовцями місцевого самоврядування є така жахлива дилема. Якщо вони залишаються на Херсонщині й виконують свої владні повноваження – вони завжди під тиском і ризиком для життя. З іншого боку вони не можуть кинути своїх людей.
Ми намагаємося підтримувати зв’язок з громадами, – говорить Наталія Чермошенцева. – В одній громаді дуже побили голову. Він залишається, сказав, що нікуди не поїде. До нього додому приходять люди, аби просто до нього доторкнутися. Це для людей віра й надія, що якщо тут є голова, то все буде добре, і їх звільнять.
Читайте також: Кава на кавунах. У Франківську молоді херсонці відновили улюблену справу (ФОТО)
За словами Оксани Глєбушкіної, ще одна дуже небезпечна річ – це думка про те, що всі, хто залишився в окупації, – колаборанти. Бо це не так. Наприклад, залишилися вчителі, які винесли ноутбуки зі школи та зберігають їх, аби окупанти не забрали. Аби не було доступу до бази даних.
Ми підключалися до цієї ініціативи, виходили на Міносвіти, аби відключили онлайнову базу, яка дозволяє мати списки учнів і дані про батьків, – кажуть активістки. – Ці вчителі досі залишаються. Вони охороняють майно школи. До вчителів приходили додому, примушувати співпрацювати директорів шкіл. Дуже багато освітян залишилося у місті.
Третя хвиля затриманих – це учасники проукраїнських мітингів. Їх вихоплювали під час акцій або одразу чи після них. Це звичайні херсонці, підприємці, блогери.
Читайте: Оля та її кози. Як колишня донеччанка допомагає переселенцям у Лисці (ФОТО)
І четверта хвиля, яка є зараз, – це просто чоловіки, яких хапають на вулицях.
Ти можеш просто вийти з дому у справах, перейти через блокпости й зникнути, – говорить Ольга Жукова. – Знаємо про це з постів родичів і деяким допомагали заповнювати спеціальні форми. «Євромайдан SOS» намагається фіксувати військові злочини, я особисто допомагала двом сім’ям заповнювати ці форми. Це єдиний шанс використати це як доказову базу, аби потім були покарані ті, хто це робив.
Допомагати й пам’ятати
Активістки в один голос кажуть, що Херсон є українським, і люди, які зараз там, дуже потребують допомоги.
За словами Наталії Чермошенцевої, перша можливість допомогти – напряму кидати кошти на картки перевірених людей. Адже у місті ще можна розраховуватися безготівково за продукти, засоби гігієни, ліки.
Такі люди продовжують залишатися у місті й допомагати на свій страх та ризик мешканцям не лише Херсона, а й навколишніх сіл, які постраждали від окупантів. А також сім’ям, які втратили свої домівки та вимушені були переїхати до Херсона. Таких людей стає все менше, тому цінно їх підтримувати. Ті люди – вони є героями.
Кошти збирають на продукти
Друга можливість допомогти, каже Наталія – це збирати та відправляти гуманітарну допомогу на склади, які є в Одесі та Миколаєві. Там також є їхні волонтери, які різними можливостями намагаються доставляти цю допомогу у Херсон і Херсонську область.
Ліки – це те, чого дуже потребує область, – додає Чермошенцева. – Коли ми кажемо, давайте, ми памперси покладемо чи жіночі засоби гігієни – люди відповідають: ні, кладіть ліки. І то елементарні – анальгін, тампалгін, спазмалгон. Дуже важко людям, які мають хронічні хвороби. Сердечні й заспокійливі – це те, що ми дуже потребуємо.
За словами Глєбушкіної, у кожного водія, який везе гуманітарний вантаж, є ризик, що окупанти на блокпостах можуть забрати половину вантажу або й весь. Можуть забрати машину, покласти обличчям до асфальту і прикласти автомат до голови.
Таке було з одними волонтером, – розказує Оксана. – Машина з червоним хрестом, він маркований, у жилеті. Його знали, бо він щодня там їздив. Та в один момент положили і тричі питали: «Тебе вбити?» Його врятувало те, що почався обстріл. Вісім окупантів просто його кинули й побігли ховатися. А він зміг поїхати. І він далі продовжує цю роботу.
Ольга Жукова розказує, що двох волонтерів викрали. Потім їх шукали, намагалися вести перемовини з окупантами, але поки без успіху. На сьогодні доля цих волонтерів невідома.
Херсонська область, яка вже звільнена, також дуже потребує допомоги, – говорить Наталія Чермошенцева. – Наприклад, у Кривому Розі є центр для внутрішньо-переміщених осіб, і туди можна відправляти допомогу, бо люди виходять з окупованих територій без нічого.
Оксана Глєбушкіна говорить, що херсонцям дуже важливо знати, що про них пам’ятають, бо зараз там межа відчаю, що про Херсон забули.
У місті зараз залишається дуже багато проукраїнських активістів, – каже Ольга Жукова. – Вони у небезпеці, але тримають проукраїнське небо над Херсоном. І підтримка їх усіма способами дуже важлива, бо вони допомагають людям вижити в умовах окупації.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.