Флейта Пана – музичний інструмент, який складається із кількох порожнистих дудок, що ступінчасто зменшуються і є закритими внизу. В Україні їх роблять лише три майстри.
Один із них живе на Прикарпатті, пише Репортер.
Микола Савчук народився на Верховинщині. Каже, змалечку жив з музикою, адже батько грав на скрипці на сільських весіллях, а мати просто любила співати. З п’яти їхніх дітей лише двоє обрали немузичний фах. До слова, Савчуки є родичами з відомим на весь світ майстром з виготовлення трембіт, скрипок, сопілок Михайлом Тафійчуком. Його сини теж продовжили батьківську справу. Отже, виготовлення музичних інструментів, яким захопився і Микола, справді можна назвати сімейним ремеслом.
Читайте також: Верховина стала центром двіжу. Як гуцули й туристи фестивалили на Via Carpatia (ФОТО)
«У нас тато грав на сопілці на сінокосах, вдома завжди була скрипка, й після важкого дня теж міг заграти щось для душі, – згадує нині Савчук. – Скрипка завжди мене приваблювала, хотілось на ній зіграти. Не раз і струни рвав, покладеш назад у чохол і боїшся, що будуть сварити за шкоду. Але батько ніколи нічого не казав, ставився з розумінням».
Батько навчився грати на скрипці самостійно, гуцульських мотивів набрався у відомого Могура, а у вільний час любив робити сопілки. Малий Миколка ще у чотири роки тим цікавився, намагався й собі витесати сопілку.
Нині він вміє грати на 35 інструментах, деякі освоїв задовго до здобуття музичної грамоти. Чи батько вчив, чи брати, які теж грали на весіллях, – усе було цікавим і давалося легко. В музичну школу не ходив, бо вона була далеко від дому, мати переживала й не хотіла відпускати на навчання. А вже після закінчення середньої школи Микола завдяки приватним урокам підтягнув нотну грамоту й поступив в інститут культури «на баян».
На другому курсі його вчитель Петро Князевич узяв Савчука до Івано-Франківського національного академічного гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія». З того часу пройшло майже 20 років, тепер пан Микола живе у Франківську і досі виступає в ансамблі.
Читайте: Склей собі ратушу. Як малі франківці з батьками можуть погратися в архітекторів (ФОТО)
А виготовляти флейти Пана музикант почав відносно недавно – десь чотири роки тому. Бо дуже хотів створити для себе ідеальний екземпляр, крім того, просто було цікаво спробувати.
Назва цього інструмента походить від давньогрецького бога лісів Пана. Згідно з міфом, Пан закохався в німфу Сірінгу та всіляко її переслідував. Нещасна німфа навіть просила сестер врятувати її від надокучливого бога. Сестри перетворили Сірінгу на очеретину, але Пан зробив з неї флейту…
Багато людей чули її звучання, наприклад, у дуже популярному свого часу творі «Самотній пастух» й не тільки там. «Тембр цього інструмента знають усі, але мало хто бачив, як він виглядає», – посміхається Микола Савчук.
Читайте також: Коли сонце шкодить. Як засмагати безпечно і кому цього не можна взагалі
Флейта Пана популярна у Латинській Америці, там її виготовляють з бамбуку. А прототип інструмента, які робить Савчук, за його словами, створили румуни, серби, молдовани. В Україні й раніше був популярним схожий інструмент, його називали ребром, і він був дещо простішим, але дуже схожим за звучанням.
У виготовленні флейти Пана велике значення має кожна деталь. Під кожного музиканта виготовляється індивідуальний екземпляр з окремим вигином і заточкою трубок, від цього залежить зручність гри та звучання.
У пана Миколи труднощі при виготовленні перших інструментів були пов’язані з підбором матеріалу. Савчукові доводилось долати стереотип, що найкраще робити флейту Пана саме з бамбуку.
«Ця думка не є помилковою, але інструменти з іншого матеріалу теж звучать добре, – каже він. – Головне тут – майстерність. Має значення геометрія, перепади трубок від найнижчої до найвищої, заточка інструмента. На початках мені треба було геометрично продумати його, зрозуміти, які формули варто використовувати, як правильно формується звук. Вважаю, що тактильні відчуття – це 20 % успішної музики».
Читайте: Ікони, картини, скульптури. Як у Франківську рятують шедеври (ФОТО)
За його словами, вже перша його флейта була доброю у музичному плані, але довелось ще вдосконалювати ергономічні параметри. Проблему вдалось виправити за 3-4 інструменти.
Зараз він, окрім бамбуку, використовує те дерево, яке є на Прикарпатті. Воно має бути твердим і мати багато волокон. Чудові флейти виходять з яблуні, груші, вишні, черешні, явору та клена. При виготовленні кожну трубку всередині пропитують нейтральною олією (конопляною або фісташковою), аби в майбутньому вона відштовхувала вологу.
Мінімальна ціна хорошого інструмента – від 100 доларів. На вартість впливають багато чинників, але основний – матеріал, який обере замовник. Також флейта може бути дорожчою, якщо покупець захоче унікальний складний декор. Зазвичай Микола Савчук виготовляє інструмент приблизно за два тижні.
До речі, грати цій флейті теж дуже непросто. Навіть просто з першого разу видобути звук – неможливо, бо й дути треба вміти. Пан Микола часто консультує охочих онлайн, каже, радо поділиться знаннями і навчить грати.
«Мене радує той момент, коли спочатку ти бачиш перед собою шматок дерева, а потім докладаєш зусиль і він видає тобі цілу гаму звуків, – говорить майстер. – Напевно, кожен старається залишити після себе слід. Мені буде приємно, якщо хтось захоче продовжити мою справу. До музики треба ставитись з повагою, ми в ній випадкові. Ми підемо, а музика залишиться».
