Газета Розваги Фото

Верховина стала центром двіжу. Як гуцули й туристи фестивалили на Via Carpatia (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
До гуцульської столиці на три дні з’їхалися люди з річних куточків України, а то й з-за кордону, аби добряче відфестивалити за цей і минулий карантинні роки. Подивитися театральні вистави, поспівати, потанцювати під запальну музику, посмакувати карпатською кухнею, дізнатися про книжкові новинки й відкрити для себе гуцульські ремесла й традиції.

І це все було можливо зробити з 25 по 27 червня на форум, Via Carpatia, який вже вчетверте проводять у Верховині, бачив “Репортер”.

Серйозне й веселе

Можна сміливо сказати, що форумом Via Carpatia в Україні відкрили фестивальний сезон. Ну, якщо не в цілій Україні, то на Прикарпатті – точно! Оголошення від організаторів про те, що цього року фестиваль таки буде і то з дуже непоганою програмою – вже стало святом. Тому вже за тиждень до події у Верховині неможливо було знайти жодної вільної садиби. Все забронювали.

Цьогоріч фестиваль відбувався на двох локаціях. Так, у Криворівні усе було дуже серйозно. На сільському стадіоні розгорнули просторий павільйон. Там проводили панельні дискусії, обговорення й виступи, які стосувалися теми культури, ідентичності, незалежності, мови. Усе за поперед­ньою реєстрацією, але все, про що говорилося, можна було дивитись і слухати в режимі онлайн. Наприклад, десь на березі Чорного Черемоша, серед гірської прохолоди і неймовірних краєвидів. Кажуть, так інформація засвоюється навіть краще.

А все веселе й справді фестивальне було у Верховині – у самісінькому центрі.

Колорит серед кітчу

На три фестивальні дні цент­ральну вулицю Івана Франка зробили пішохідною. Тут розклався ярмарок. По обидва боки дороги свої палатки, ятки, столи розставили коломийські й косівські торговці. Прикро, але китайський непотріб якось витісняв справжніх народних майстрів та їхні вироби. Їх просто можна було не помітити серед того кітчу.

«Кому треба, той найде», – говорить Марія Потяк. Жінка з доньками поставила столик з чоловічими капелюхами на тротуар, поза ярмарком. Їх трьох неможливо не помітити, бо то, напевно, були найколоритніші гуцулочки на фесті. Вони приїхали з Красноїлля. Родина пані Марії – єдині майстри на Верховинщині, які роблять справжні гуцульські капелюхи.

«Колись без кожуха й без крисаня гуцул не виходив з хати, – розказує майстриня. – Крисаня, то так по-культурному називається, а гуцули кажуть – баршєвка. По ній було видно, чи багатий чоловік, чи бідніший. Отакі трясунки, пацьорки й кольорові нитки могли собі дозволити не всі».

Пані Марія продовжує родинне ремесло вже у четвертому поколінні. Каже, то дуже тяжко. Один капелюх робить від початку й до кінця – десь три тижні. Фетр виварюють у спеціальному клеї, а колись виварювали у смолі та ще гаряче натягали на дерев’яну довбню.

«Це робив прадід, дід, тато і я коло нього, – говорить жінка й крутить капелюх, на якому виблискують пацьорки. – Не дай Боже не випустити цю роботу, бо майстрів вже нема. Пропаде традиція. Дивлюся Путильщина – вони вже не мають свого ніц. Треба привчати молодь, аби не втратили. Тому доньки біля мене щось помагають. У цему хлопці женяться. А такий, з ширшими крисами, носив Довбуш – то дов­бушівка. Тут зверху була бляшка, і поза неї він кулі ставив».

Я вам ваше принесла

Біля майстрині на лавці Ігор Вишиванюк з Коломиї розмальовує дерев’яні підсвічники. На столику виставлені його готові роботи. Яскраві, кумедні, змушують посміхатися.

«Я намагаюся робити так, аби ці речі несли тепло, – усміхається чоловік. – Цього року одна з робіт поїхала у Сальвадор. Я не художник – це моє таке захоплення».

Майстер пояснює, що їх правильно називати трійці, мовляв, то є традиційний атрибут святкового столу. Зазвичай їх використовували на Різдво.

Читайте: Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає (ФОТО)

«Це на Гуцульщині й Покутті, але вичитав, що на інших теренах й на Великдень ставили, – каже майстер. – От, ту я зробив таку великодню – з писаночками. Тут є репліки із старих підсвічників, а є якісь мої фантазії. Можна сказати, що відроджую цю традицію, бо занепадає. Трійці мали бути у кожній хаті. На Йордан господар зустрічав священника з трійцею із запаленими свічками. Разом обходили хату, а далі проводив його з трійцею до сусіда. І так усі зустрічали. Це була не повсякденна, а чисто ритуальна річ».

Читайте також: Дід-контрабандист та авторетро при дорозі. Брати Джелеми з Криворівні вміють дивувати туристів (ФОТО)

Жанна Капінус з Косова також ризикнула пробратися на ярмарок. На її маленькому столику альбоми з фотографіями та якісь рослини. Вже дуже цікаві фестивальники могли дізнатися, що то едельвейси. Їх жінка вже багато років вирощує на своєму городі. Каже, невибагливі та щороку, з травня по червень, радують її цвітінням.

«Кущик має до 25 квіток, – із захопленням розказує жінка. – Як садите едельвейс, то треба дивитися. аби мурашок не було, бо вони дають кислоту, а ця квітка не любить кислий ґрунт. Хоче вапнякових. Люди в гори йдуть за грибами та ягодами, а я каміння з Черемошу ношу. Обкладаю кущики й кажу едельвейсам: «Я вам ваше принесла».

Розсаду жінка продає по 100 грн. Також по 10 грн має засушені квітки. Хвалиться, що до неї звернулися з коломийської 10 окремої гірсько-штурмової бригади, аби взяти розсади. Едельвейс – символ «десятки». Тепер ці квіти ростуть у них в частині. А ще пані Жанна зав’язувала молодичок у хустки по-гуцульськи. Інстаграм певно кишів колоритом.

Толока й Вінцензові книги

У тіні співочого поля, збоку сцени, дуже затишну та якусь сімейну локацію вдалося організувати на Книжковій толоці. Тут можна було посидіти й послухати, як різні автори читають поезії, прозу. Можна було погортати й прикупити цікаві дитячі книжки, романи.

Хоч толока була скромною, адже одночасно у Києві відбувався Книжковий Арсенал, тож більшість авторів поїхали саме туди, але у Верховині було якось дуже домашньо. Автори спілкувалися з читачами, щось радили, обмінювалися побаченим на фесті.

Ще серед книжок різьбяр Василь Мамайко організував дитячу майстерню і вчив малих вирізати дерев’яні іграшки. Каже, такі, якими гралися сотні років тому.

Мамайкове дерево. Майстер з Верховини робить іграшки й береже дитячі сни (ФОТО)

А от біля Петра Корпанюка можна було застрягти не на одну годину. Чоловік презентував каталог гуцульських листівок «Мій рідний край». Збирав їх 20 років. Має у колекції понад 684 відкритки кінця ХІХ – початку ХХ століття. Ті всі листівки є, напевно, найкращим посібником з вивчення гуцульської культури, бо на них є все – одяг, побут, архітектура.

Справжнім поціновувачам старовини презентували частину приватної бібліотеки письменника й філософа Станіслава Вінценза, який дуже багато писав про гуцулів. Понад 150 книжок на час фесту привезли зі Львова – з Українського католицького університету у Львові. І це лише маленька частина, адже всіх книг у бібліо­теці Вінценза є понад тисячу.

Коли хвилювалися всі

У музеї Гуцульщини потік туристів просто не припинявся, адже він у самому епіцентрі фесту. Цілим групам і поодиноким туристам проводили екскурсії, радили, куди піти чи поїхати ще.

Читайте також: Анничка і кіно. Ласкурійчуки з Верховини розкажуть, як то жити на знімальному майданчику (ФОТО)

До прикладу, на Верховинщині є понад 10 приватних музеїв. Лише у Верховині, на одній вулиці Жаб’єбівський потік, їх – п’ять! Лиш встигай все обійти і мати сили ще потім на танці під дуже драйвову музику від франківських «Кораллів», зіркових «Мандрів» і «Гайдамаків». До речі, останні вперше виконували пісні з нового музичного проєкту «Тріумф Слова» на вірші Розстріляного Відродження. Глибокі тексти, музика часто пробирала до кісток. Було сильно й заворожуюче. Хоча не обійшлося і без старих улюблених хітів, під які забував про втому і підстрибував в унісон із натовпом. А «Кораллі» одразу після виступу рушали на концерт у Бердянськ, аби на березі Азовського моря одночасно з Верховиною також залунали трембіти.

Спеціально до Верховини на фестиваль приїхали випускники з Сєвєродонецька, бо саме так вони вирішили відсвяткувати випускний. Про це зі сцени говорила ведуча Via Carpatia Анжеліка Рудницька, яка, певно залишилась, найулюбленішою ведучою для багатьох ще з часів першого українського хіт-параду «Територія А».

Рудницька влаштовувала переклички, мовляв, звідки поприїздили фестивальники. І були вони чи не з усіх куточків України.

А останнього фестивального дня музичним відкриттям став гурт Hutsul Planet. Вони вперше з’явилися на великій сцені з прем’єрою альбому «Весняні думи». Немолоді дядьки відлабали дуже круто. Гуцульським пісням, мелодіям надавали рок-н-рольного, джазового й блюзового звучання.

Але найбільше всі чекали на хедлайнерів фесту, учасників цьогорічного Євробачення – гурт «Go-A». Коли музиканти виходили на сцену, почало трохи дощити, але хмари якось символічно розігнала їхня перша драйвова веснянка «Сонце».

Вразила вокалістка Катерина Павленко. Вона багато спілкувалась з публікою. У натовпі побачила маленьку дівчинку з плакатом, що та хоче заспівати з «Go-A» знамениту пісню «Шум». Катерина запросила малу на сцену. Дитина дуже хвилювалась, спершу слова не могла сказати. Здається, тоді хвилювалися всі – і музиканти, і глядачі. Вийшло справді таке спільне співпереживання. І це було дуже зворушливо. До речі. дівчинка заспівала не гірше за вокалістку.

Натовп ще довго не хотів відпускати музикантів зі сцени, але далі за програмою було ще одне неймовірне дійство – вистава «Гуцульське весілля». Справжнє – на конях, з частуваннями, танцями, співами. Усе закінчилося далеко за опівніч, адже тривала постановка майже дві години. Довго, колоритно, гучно. Як і має бути в гуцулів.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні