Роман Колесник з позивним Добряк десь місяць тому перебрався у село під Івано-Франківськом з дружиною та двома чотирилапими. Роман воював у складі «ССО Азов Київ», отримав важке поранення, йому ампутували ногу. Та навіть на протезі веде активний спосіб життя, ходить у гори, займається спортом.
А ще розвиває свій бренд одягу – «Dobryak.Production». Каже, це одяг для тих, хто розуміє історію сьогодення й долучається до неї, пише Репортер.
Готовий приймати удар
З Романом «Репортер» познайомився під час зустрічі з визволеним із полону морпіхом з «Азовсталі» Іллею Ільяшенком на позивний «Смурф». Добряк тоді модерував цю зустріч в Івано-Франківську. Прийшло дуже багато молоді. І Роман усім наголошував, просив підтримувати військових – у будь-який спосіб.
Ось я зустрічаюсь з хлопцями, які отримали поранення і вони питають: «А що робити далі?» Я сам з цим стикався, але якось себе змусив, напихав собі, мовляв, давай, працюй! – говорив на зустрічі Роман Колесник. – Тому, якщо у вас є друзі військові, які отримали травму, поранення – допоможіть таким людям, аби вони знайшли себе. Нехай це будуть тренування, футбол, волейбол, бізнес, бренд, будь-що – допомагайте. Наприклад, якщо хтось купив мою футболку, мене це вже спонукає жити далі.
З місяць тому Добряк переїхав у село під Франківськом. Досі, каже, зайняті переїздом. Він готовий тут долучатися до тренерства, вчити тактичної медицини, бо це пригодиться усім.
У мене так несеться життя, що не знаю, що буде завтра. Живу одним днем, – говорить Роман. – Напевно, це звичка від війни. До війни якось налаштовувався на якісь плани й цілі. А взагалі, мені подобалася дорога. Мені не так важливо добитися результату, як подобається той шлях, яким я проходжу. Мій тато читає багато книжок і він мені розказував про різну культуру, про різних воїнів, про честь, про шлях воїна. І сказав якось, що в самурая немає цілі – в нього є тільки шлях. Це я собі запозичив, мені дійсно цікавий саме шлях.
Роман займався змішаними єдиноборствами, виступав на змаганнях, а потім тренував спортсменів в Україні та Польщі.
І зараз не кинув, незважаючи на протез.
На змагання вже не їжджу, мені це перестало бути цікаво, – розказує Добряк. – Тобто це був той самий шлях воїна, але після того, що я пройшов на війні, я його таким уже не відчуваю. Це вже більше підтримка фізичного здоров’я. Не більше.
Хоча, за словами Романа, йому приносить задоволення, коли стає з кимось у спаринг. Єдине, каже, що тепер суперник має певний бар’єр.
Людина не може працювати зі мною так, як би вона працювала, коли б у мене була нога, – говорить Добряк. – Я кажу, мовляв, бий сильно, я готовий приймати удар. Але ні – мало хто може битися зі мною на повну силу, а хочеться.
До ворога 300 метрів
Через тиждень після вторгнення Роман з друзями приїхав до Києва та вступив у тероборону. Це було найпростіше, аби здобути зброю та піти воювати.
Але ми просто стояли на блокпостах та укріплювали їх, – згадує він. – То було не дуже весело, тож ми пішли в «ССО Азов Київ».
Через півтора місяця навчань Роман поїхав на схід. Тримали посадку за 1,5 км від позицій росіян.
А потім ми були в секреті, де до ворога 300 метрів, – розповідає Добряк». – Секрет – це така зона попереду, де ти сидиш і спостерігаєш, аби ворог не сунувся. Потім сказали, що потрібно штурмувати посадку. Ми цьому зраділи. Штурманули дуже вдало, бо без поранених і загиблих. Забрали багато трофейної зброї, зайняли позиції.
Іншого разу під час штурму Роман потрапив під обстріл з ворожого танка. Ампутували праву ногу. А потім подарували спортивний протез Levitate. З ним він може навіть бігати чи стрибати.
Мама сказала, що шлях буде важким
Бренд – це не нове, це історія мого життя. От навіть зараз я сиджу в футболці, яку робив чотири роки тому, – говорить Роман Колесник. – Тут напис «Dobryak» і принт, де я виступаю на змаганнях у Польщі, в Україні. Кожну п’ятницю приходив битися за 1000 грн за перемогу або нічию. І я досі це ношу.
Бренд «Dobryak.Production» з’явився у 2018 році. Роман каже, була бійка. Вони з товаришем билися удвох проти значно більшої кількості людей.
Ми в тій бійці розігнали противника, – розповідає Добряк. – Мені розбили брову, текла кров. Я сфотографувався, вирізав цей фрагмент, ці очі й зробив футболку. Зараз це основний логотип мого бренду. Я вирішив, що це вже щось цікаве, ці очі мають побачити.
Добряк – це було прізвисько Романа ще з цивільного життя, а потім стало позивним. Каже, він завжди міг дати здачі, але коли бачив, що комусь потрібна допомога – завжди допомагав.
Після поранення Роман Колесник активніше зайнявся брендом. Крім того, каже, з’явилися гроші, бо на війні отримував зарплатню, а потім і виплату після поранення. Лежачи в лікарні, зрозумів – потрібно щось робити.
І тоді ще мама сказала: в тебе буде важкий шлях, тобі вже потрібно думати про те, що робити, як жити, – пригадує він. – Наприклад, аби ванна була зручніша й таке інше. Дійсно, є багато речей, про які ми не говоримо й не показуємо, бо не хочемо відкривати свої слабкості.
Ще в лікарні Роман робив якісь замовлення, принтував, замовляв і тестував тканину, йому надсилали зразки, лекала.
То вже про сім’ю
Зараз невелике виробництво вже налагоджене. Роман там ще й працює фізично – забрати, привезти, відправити. Також усе, що виходить під брендом «Dobryak», він носить сам – футболки, світшоти, жилетки.
Я людина практична, ношу й розумію кожну річ. Наприклад, при якій температурі краще прати, не прати і так далі, – говорить Роман Колесник. – Тобто всю інформацію стараюсь якось аналізувати й завдяки цьому виходити на кращий рівень. Є люди, яким я розповідаю, що я б хотів, як я це бачу. Вони підказують щось своє. Так ми і співпрацюємо.
За словами Добряка, він хоче, аби його одяг носили в першу чергу ті люди, які розуміють, про що цей бренд, про що ці очі, про що це життя. І про що ця історія, і хто якимось чином доторкнувся до неї.
Так, його одяг носять усі його друзі, знайомі, серед них багато військових. Комусь дарує, якщо є можливість, хтось сам купує багато – і собі, і своїм рідним: мамам, бабусям, сестрам.
Це, до речі, ще й розширилося на таке коло людей, де вже йдеться про сім’ю, – каже Роман. – Я й прибутком не проти поділитися з хлопцями, аби вони робили смерть ворогам. Це зв’язано не тільки з брендом – з усім.
А ще Добряк продовжує вчитися військової справи. Їздить на полігон, тренується. Каже, якщо знову доведеться брати автомат, він мусить бути готовий.
Авторка: Світлана Лелик
