Якщо на писанку впала краплина воску з писачка, то вам уже не вдасться це виправити. Цю цятку ще називають «сльозою Бога» і єдиний варіант для писанкаря – змиритися і прийняти.
Або ж чи чули ви, що фарбу для писанок в давнину розводили лиш в непочатій воді, а саму писанку не можна їсти?
Про традиції, вірування та забобони «Репортеру» розповідала Юля Яворська, наукова співробітниця Музею мистецтв Прикарпаття. Напередодні Великодня тут проводять майстер-класи з писанкарства. На одному з таких побували й ми.
Писанку пишуть усі
У невеличкому кабінеті, де проходить майстер-клас, пахне бджолиним воском. Довгий стіл застелений скатертиною, рясно поцяткованою краплями. Рядком розставлені обгорнуті фольгою плавилки з розігрітим воском й підставки з олівцями та писачками. Все готове для роботи. Але спочатку трохи теорії.
Писанкарство – це частина ритуалу святкування Великодня, писанкарями були просто люди, які писали писанки. А вже потім це стало окремим видом мистецтва, – розповідає Юля Яворська. – Яйця розфарбовували у кожній родині і займалися цим, як бабуся-мама-донька, так і дід-чоловік-син.
Юля тримає у руках листки-роздруківки зі зразками писанок із різних регіонів. Але зразу заспокоює, що ці писанки виконані професіоналами, які вже розмалювали не одну сотню яєць. Тому не треба дуже переживати, якщо у вас вийде трохи не так або ж зовсім не так.
Читайте: Паска, яйця, ковбаса. Скільки цього року коштує зібрати великодній кошик на Прикарпатті
І ще варто сказати про етногеографічне районування, – додає Юлія. – Чому ми маємо на вишивці, на писанці чи на розписі кераміки саме ту символіку, яка є впізнаваною. От ми дивимося на писанку і бачимо, що то точно наше Прикарпаття, ці зигзаги, ромбики, ця вся геометрія. Так склалося, бо на це впливав побут українців.
Якщо пояснювати зовсім просто, то кожна родина завжди мала ґаздівство – корова, свиня, телятко і так далі. І це все прив’язувало жінку до хати, тож вона не дуже мала можливість мандрувати, їздити на іншу велику Україну й дивитися, хто там як пише писанки чи вишиває сорочки. Логічно, що кожна жінка повторює ті традиції писанкування чи вишивки, які були споконвіків у групі тих сіл, в яких вона орієнтувалася.
Читайте: Лелечі пристрасті. Як за пару птахів з Прикарпаття переживала вся Україна
Далі, якщо ж ми бачимо снятинську сорочку, яка взагалі не снятинська по стилю, то розуміємо, що це мабуть невістка, яка прийшла десь з іншого району України і привезла, – пояснює Юля. – Свекруха подивилася: ух ти, можна й собі щось таке додати! І так відбувалася вже оця еклектика стилів.
Насправді наші писанкарі вірили, що варто писати саме так, як писали в тебе в селі, бо цим ти зберігаєш традиції свого краю. Але нині писанкарство перейшло уже в вид мистецтва, і є майстри, які пишуть цілком свої авторські писанки.
Сльози з писачка
Перед тим, як братися до розпису, яйця потрібно добре помити.
Жінка за писанкування сідала ввечері, коли вже ніхто не прийде до хати, – пояснює майстриня. – Тому що люди у нас дуже забобонні і якщо під час того, як ти пишеш писанки, хтось прийде до хати і з тобою привітається, а не дай Бог наврочить, то писанка точно розіб’ється. Тому це був вечір, біля свічечки, в молитві, у спокої, з гарними думками, у світлому одязі…
Вимиті яйця потрібно зігріти долоньками. Далі є два варіанти. Перший – це видути яйце. Дірку в шкарлупі роблять тонким напильником, який продається в магазині будматеріалів. Голка не підходить, зазвичай від неї ідуть тріщини. Далі напильником треба розкалатати яйце всередині, пробити ще дірку з іншого боку і просто видути вміст.
Читайте: Великдень «по-старому». Коли у 2024 українці святкуватимуть Пасху
Другий варіант – розписувати ціле яйце. Як каже Юля Яворська, йому нічого не буде, звісно, якщо на шкарлупі немає тріщин, жовток всередині з часом засохне і воно буде довго зберігатися.
Писанка не вживається в їжу, вона має суто сакральне значення, – додає вона. – Ми її просто освячуємо, а потім можемо підвісити в кутку для прикраси чи просто так зберігати.
Якщо ж ви таки побили писанку і не знаєте, куди її діти, то наші предки вірили, що її треба закопати на одну з чотирьох сторін городу – на добрий урожай.
Тобто писанка – це завжди було щось таке намолене, ми вкладаємо в неї глибоку символіку, тому закопати на городі – має сенс. А просто так викидати її не можна.
Коли яйце готове, починається найцікавіше – розпис. Початківці наносять узор простим олівцем, майстри роблять це зразу воском.
Віск набирається писачками – це дерев’яна паличка, до кінця якої прикріплена металева мініатюрна лійка. Ми старанно намагалися повторювати воском сірі олівцеві лінійки. У невмілих руках лінійки виходять не дуже рівні. Подекуди на яйце падає крапля воску.
Просто прийміть це і змиріться, – посміхається Юля. – Це Божа сльоза.
Воно пояснює, що це місце уже не візьме фарба, навіть якщо відчистити віск. До речі, про фарбу. В давнину вважалося, що для писанок її можна розводити лиш в непочатій воді.
Жінка мала встати дуже рано і набрати воду, яку ще ніхто не чіпав. Це і є непочата вода, – пояснює майстриня. – Нести ту воду до хати вона мала так, щоб її ніхто не побачив і не привітався.
Спочатку на яйці воском замальовуються ті лінії, які мають бути білими. Після цього його занурюють у фарбу найсвітлішого кольору. Для прикладу, якщо на вашому яєчку є білий, жовтий і чорний, то першим яйце піде у жовту фарбу. Далі на жовтому яєчку покривається та частина, яка має лишитися жовтою і воно занурюється у чорну фарбу.
І останній етап – треба зняти віск. Ми робимо це біля свічок – яйце підносять до вогню, віск плавиться і його збирають шматкою. Хоча колись господині робили простіше – ставили всі писанки у піч, біля легенького жару, віск плавився і його теж просто витирали.
Насамкінець писанку ще можна змастити олією, щоб гарно блистіла.
Ромби й кленові листочки
І, звісно, коли говоримо про писанки, то говоримо й про символи, які втілюються в її візерунках. Хоча, як каже Юля Яворська, символіка нині – то така відносна річ.
Насправді, це значення символів чи на сорочках чи на писанках, вже має на собі стільки нашарувань від кожного дослідника, який це вивчав, що нам важко сказати, що от дійсно той символ означає саме те, – пояснює вона.
З типових, що добре відомі, дубовий листочок – це символ чоловічої сили. Тому писанки з дубовим листям малювали для чоловіків – як побажання здоров’я.
Або ж ми маємо ромб – це взагалі ще трипільський символ, жіночий. Якщо всередині ромба крапочка, це символ засіяного поля. А отже матріархат, трипілля, буде жінка – буде хліб на столі, – пояснює Юля Яворська. – Так само ми маємо свастику, сваргу, свастю – це найдавніший соляний, тобто сонячний символ, він означає – рух сонця. Німці що зробили? Вони взяли свастику, обернули її в інший бік та зробили нацистським символом. Але вони невипадково взяли саме цей символ, бо він один із найдавніших і найпотужніших.
Також на писанках, особливо тих, які дарували дітям, часто зустрічаються якісь качечки, олені. Загалом тварин дуже любили зображати гуцули. І вибирали тих, яких малювати легко.
І так само найпоширеніший символ, який ми зустрічаємо і на рушниках, і на писанці – це дерево життя. Він всюди присутній, його малювали по всій Україні. Типове зображення – це горщик, де три гілочки і на тих трьох гілочках – квіточки. І часто трактують, що ті квіточки – то є дітки, а листочки – то старше покоління. А ще часто було, що горщика не було, а було коріння – то це наші предки.
Юля наголошує, коли жінки малювали писанки, вони завжди дуже старалися, щоб вийшло якнайкраще. Бо ж недарма є приказка – «дівка файна, як та писанка».
І коли на Великдень виставляли кожен свої красиві писанки, то заглядали одна до одної – в кого яка. Обмінювалися, просили, вимолювали, бо були такі витвори мистецтва, що неможливо було пройти повз.
Авторка: Женя Ступ’як
Comments are closed.