У селі Великі Копані, що на Херсонщині, розташований найбільший оптовий ринок овочів і фруктів в Україні. Він працює цілий рік і цілодобово.
Як і тутешні селяни, бо вирощене на городі та продане на базарі – їхній єдиний заробіток, пише Репортер.
Ринок з’явився на світанку
Місцевий вчитель і краєзнавець Юрій Сокровищук просить називати себе Єреміїч. Каже, найкраще про село можна дізнатися з його музею, що у приміщенні колишньої контори радгоспу. На стіні будівлі дві великі ще радянські мозаїки – робітник і робітниця. Обличчя у них пооббивані. Напевно, так тут провели декомунізацію.
Пан Юрій поназбирував по селі різних артефактів. Вже й складати немає де, стільки всього: вишивка, кераміка, фото, картини, військові експонати.
Назву села розшифрувати просто: Великі Копані – це великі криниці. Вода тут дуже близько – до метра, тож криниць багато.
Мешканців приблизно шість тисяч. Єреміїч каже, з робітниками, які приїжджають на сезон на заробітки, – трохи більше. До місцевих фермерів на сезон влаштовуються люди з різних куточків України. Помагають обробляти землю, садити та збирати урожай. Заробляють 300-400 грн на день.
Вирощене збувають на непростому сільському базарі. «Нежданий» – найбільший оптовий ринок городини в Україні. Місцеві кажуть, так назвали, бо з’явився за одну ніч.
Дачі, плавні і таксі. Франківці дісталися до Херсона і захопились назавжди (ФОТО)
Селяни переповідають історію чи то вже легенду, що якось на ставках відпочивали кілька чоловіків. Випивали, говорили про тяжке життя. Мовляв, заробітку нема, чиясь мати з відром помідорів на дорозі стоїть і не може продати. От, один і придумав організувати прилавок. А далі охочих торгувати дуже швидко стало більше, ринок розрісся на цілий стадіон. Згодом навіть висушили й засипали два озера, аби всі вмістилися. Нині площа ринку – 8 га.
Лотерея на городі
Дорогою до базару – майже кілометровий затор. Попереду автівки різних марок і розмірів. Вщент заповнені овочами на фруктами. Перед нами в «жигульці» кавуни ледь не витісняють водія.
Попри машини ходять засмаглі чоловіки й жінки. «Пішли ціни випитувати», – киває на них Олег, наш місцевий провідник по ринку (прізвища чомусь просив не називати). Розказує, що з одного боку до базару в’їжджають автівки з товаром, а з іншого – перекупники. Але затори такі, що люди, буває, торгуються, продають і купують просто на дорозі. Якщо домовились – машину з товаром просто розвертають…
За словами Олега, «Нежданий» ніколи не спить і не має вихідних. Торгове життя вирує цілий рік.
При в’їзді у перших рядах стоїть високий засмаглий Сергій Глущенко. Курить одну за одною. Багажник та задні сидіння його «Славути» заставлені великими качанами кукурудзи. Сергій – теж з копанецьких. Каже, нині вже зробив дві ходки додому по кукурудзу. Зараз знов чекає покупців.
«Приїздять звідки не хоч, – каже чоловік. – Раніше багато з Росії, Балтики були. Зараз ще Білорусь проскакує, але рідко. А так – з усіх куточків України».
Раніше Глущенко вирощував перець, помідори, а зараз – кукурудзу. Посміхається, мовляв, що присниться, тим і займається. Каже, це як лотерея, з врожаєм і цінами не вгадаєш.
«Одна зернинка кукурудзи на посадку коштує гривню з копійками, – рахує Сергій Глущенко. – А вода, а землю привести в порядок, а добрива? Без хімії нічого не росте. Тож собівартість одного качана виходить три гривні. Я продаю за 4-5. Ото на пляжу кричать: «Кукурудза солодка». То вони тут скуповуються, а потім продають по 20-30 грн. А в нас майже за безцінь беруть».
Кавуновий квартал
Біля Глущенка також з кукурудзою торгують інші його односельці. Кажуть, між місцевими конкуренції немає, а от з приїжджими… Особливо, хто з «чорних земель».
Херсон у димці минулих часів. Як франківці своїх шукали (ФОТО)
«Тут приїздять із Тарасівки, Виноградівки, Абрикосівки, – наздоганяє нас Єреміїч. – У них чорнозем, у нас – пісок. Вони вирощують багато і тут продають дешевше, ніж ми, збивають ціни. Зате, коли дощі, то їх два дні не видно, бо не можуть вибратися зі своїх чорноземів».
Микола Черкасов з дружиною із села Костогризове продає ожину та малину. Конкурентів з таким товаром у нього нині нема. Корзинка ожини (не більше 1,5 кг) – 35 грн. Розказує, вдома мають невелику ділянку і продають тут вирощене, бо пенсії не вистачає.
«Нам сюди 12 км, – розповідає пенсіонер. – Стоїмо, поки не продамо. Переважно купують ті, хто потім перепродає – спекулянти».
«Не спекулянти, а бізнесмени, – виправляє його Єреміїч. – То колись такі були, зараз усі бізнесмени»
Але найбільше тут кавунових рядів. Кавуни різного кольору, розміру, форми. Білі, рожеві, червоні, жовті. З кісточками й без, круглі, овальні, навіть кубічні.
Понад 20 років кавунами торгує пан Валерій з-під Скадовська. Свій ряд називає – кавуновий квартал. Каже, є ще картопляний, часниковий, помідоровий. Тут все є.
«Аби виростити півтора гектара кавунів, треба вкласти 1500 доларів, – говорить чоловік. – А продаєш по три гривні. І це якщо буде погода і він виросте. У нас недавно такий град був і побив. От, полишалися сліди – бачите, які плями?».
Каже, за все життя такого не бачив, бо дощі в них велика рідкість, а тут град, і то вже п’ять разів за кілька днів.
А відпочивати коли?
Після ринку Олег веде на свою невелику фазенду. На одній частині городу зеленіють маленькі паростки кукурудзи.
«Це у нас на осінь буде свіжа й солоденька, – смачно говорить Олег. – Одну зібрали, зараз другу засадили. Першу посадили на початку березня, ще заметіль була. Зернятко кукурудзи садять у спеціальні касети у січні чи на початку лютого. У касеті – 96 виїмок. Зернятко проростає в теплиці, потім ті касети висаджуємо в агрополотно й під плівку. Ту ми вже давно зібрали, а зараз посадили другу – на осінь».
За його словами, у Великих Копанях урожай збирають тричі на рік. І працюють селяни – цілий рік. Наприкінці грудня збирають пізню капусту, в січні-лютому висаджують в теплиці новий урожай.
«Наприклад, капуста під плівкою росте 68-70 днів, – пояснює Олег. – Ранні сорти теж садять швидко. Виростив, здав, посадив нову. Знову виростив, здав, посадив і перед морозами зібрав третій урожай».
На городах працюють в основному вручну.
«Поливання урожаю у нас називається – стояти на лопаті, – сміється Олег. – Мотор качає воду по лунках. Треба йти з лопатою і перекривати воду, аби заходила в інші канальчики. Таких на городі у мене було 680. Це стояв з лопатою з 05.00 до 17.00. Якраз за день встигав полити. Зате ось які руки й спина накачані!».
«А киянки кажуть: «Дуже дорого». От, як би вони побачили, скільки часу, сил і здоров’я треба вкласти, аби те виростити», – зітхає Єреміїч.
