Франківець Андрій Гаман підписав контракт за тиждень до повномасштабного вторгнення. За освітою він стоматолог, але в цивільному житті працював в санепідемстанції, потім в управлінні Держпраці. Нині ж старший лейтенант Андрій Гаман – начальник медичного батальйону 102 бригади територіальної оборони ЗСУ. У серпні отримав почесну нагороду – «Срібний хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Про роботу медбату на передовій військовий медик розповів «Репортеру» під час відпустки.
Вчився в процесі
Андрій Гаман у ЗСУ має позивний «Лівсі». Саме так звали персонажа мультфільму «Острів скарбів», який завжди посміхався. Розповідає, що підписати контракт його підштовхнув рідний брат, який служить у ЗСУ з 2015 року.
Довго я вагався, але він мене таки переконав. За тиждень до вторгнення я підписав контракт, – розповідає Андрій Гаман.
Андрій Гаман з братом
Каже, хоча закінчував медуніверситет, досвіду військової медицини в нього не було взагалі. Тому всього довелося вчитися в процесі. З навчальних матеріалів були лише методичні рекомендації зі штабу. Також інформацію брав з книжок та інтернету.
«Лівсі»
Військова медицина – це про швидкість надання якісної медичної допомоги. Це чимось нагадує екстрену медичну допомогу, але умови роботи тяжчі, – говорить «Лівсі».
За його словами, нині всі мобілізовані проходять навчання не тільки з бойової підготовки, а й з тактичної медицини. У військових вже налагоджена співпраця з багатьма навчальними центрами та благодійними фондами.
Ми намагаємось навчити всього до виряджання в зону бойових дій. Бо як кажуть, порятунок потопельника – справа рук самого потопельника. Тобто самодопомогу ніхто не скасовував, – каже Гаман. – На початках, коли ми ще формувалися, нам дуже допомогла організація «Рівне-такмед». Вони навчили багатьох наших військовослужбовців і бойових медиків. Недавно співпрацювали з фондом Сергія Притули – приїжджали їхні інструктори, які добре підтягнули наших бойових медиків. Також проводимо багато внутрішніх навчань. Серед наших санінструкторів є четвірка дуже підкованих людей, які постійно проводять навчання для особового складу. Тобто навчання проводяться постійно. Мусимо знаходити на це час.
Розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення були проблеми із забезпеченням. Але завдяки волонтерам бригада дуже швидко укомплектувалася і за два місяці вже висунулася на «нуль».
З автомобілями теж було важко. Медична служба із семи батальйонів мала всього чотири «швидких», – говорить Андрій Гаман. – Поступово, дякуючи волонтерам, в нас з’явився досить хороший автопарк. До кінця літа минулого року кожен батальйон мав свій реанімобіль. Потім штат розширили, ми отримали по три машини на медбат. Зараз у нас в штаті 27 медичних машин. Є одна «газелька», яка рятувала нас не один раз, хоч ми її постійно ремонтуємо.
За його словами, кожна машина має бути оснащена кисневими балонами. Обов’язково – дефібрилятором, по можливості – кардіографами. З цим усім також допомагають волонтери.
Дуже бракує на передовій броньованих санітарних машин. Без них медики просто не можуть евакуювати пораненого під час обстрілів. Військові вже зверталися із запитами в державні органи, штаби, фонди, але «броні» в Україні немає.
Відправити екіпаж на тому ж пікапі під обстріл – це відправити їх на смерть. Ми не можемо так ризикувати, бо медичного персоналу в нас дійсно мало, – каже «Лівсі». – Зараз співпрацюємо з британським фондом, який буде пробувати придбати нам один броньований автомобіль. Наразі збирають кошти.
В годину треба вкластися
Андрій Гаман розповідає, евакуація пораненого проходить поетапно. Евакуація безпосередньо з поля бою – це робота бойових медиків. Вони забирають пораненого з позиції та передають його евакуаційній бригаді стабілізаційного пункту на визначених точках передачі. Далі пораненого доставляють до стабілізаційного пункту. Після стабілізації пацієнта, його передають лікарсько-сестринській бригаді.
В нас лікарсько-сестринська бригада, слава Богу, недалеко. Тож ми зазвичай вкладаємося в правило «золотої години», – говорить начмед. – Якщо це поранення грудної або черевної порожнини чи поранення кінцівки з накладанням турнікета, то дуже важливо надати допомогу якомога швидше. В годину потрібно вкластися.
Наразі в медичній роті є 23 військових, з них семеро лікарів, троє – середній медичний персонал, решта – водії. Загалом по штату має бути 43 військовослужбовці.
Розгорнуті два стабілізаційних пункти. На кожного лікаря зі стабпункту припадає приблизно 1500 пацієнтів на місяць.
Ми обслуговуємо нашу бригаду – це приблизно 4000 військових. Також є прикомандировані організми, які потрапляють в зону нашої відповідальності без супроводу бойових медиків. Ну і цивільне населення, – пояснює «Лівсі». – Там ще залишається дуже багато цивільних людей. Ми допомагаємо їм чим можемо. Підписали меморандум із Запорізькою ОВА і виїжджаємо майже на всі цивільні виклики.
Якщо вдасться доукомплектувати штат медичної роти, то далі у планах – розгорнути лікувальне відділення, де надаватимуть профільну допомогу військовим та цивільним. Але наразі дуже бракує профільних спеціалістів.
Наприклад, я знаю, як лікувати пневмонію, але не знаю, як лікувати нирки. Не можемо знайти й лікаря-анестезіолога, який дуже нам потрібний для роботи на стабілізаційних пунктах. Спеціалістів реально не вистачає, – скаржиться Андрій Гаман. – Бувало, що один лікар міг чергувати 2-3 доби поспіль. Щоправда, зараз намагаємось мінятися щодоби. Але втомлюються всі, бо для нас найбільший відпочинок – сон. Та коли лягаєш спати, обов’язково має бути увімкнена рація, бо ніколи не знаєш, куди прилетить і скільки буде поранених.
Як вирішити проблему з кадрами, Андрій не знає. Каже, хто хотів служити, той пішов на початку повномасштабного вторгнення. Хтось уже навіть «списався». А хто не хоче служити – той нехай допомагає з тилу. Мовляв, кожен повинен робити те, що може.
Наразі бригада співпрацює з «Асоціацією стоматологів», які час від часу приїжджають на передову, аби оглянути військових та цивільних. Також готують спільний проєкт з цивільними лікарями інших спеціальностей.
Є таке поняття, як планова диспансеризація, але вона діє під час відведення, а відведення нам поки не світить. Тому мусимо висмикувати лікарів звідси, аби вони нас оглядали там, – каже Андрій Гаман.
Хоч в Андрія три неповнолітні доньки, воювати він планує до перемоги. Каже, їх з братом так виховали. Той зараз, до речі, воює на Донецькому напрямку.
Навіть після перемоги я не знаю, чи зможу піти з армії. Думаю, що продовжу служити після закінчення війни, – говорить Гаман.
Comments are closed.