Пам’ять про свою історію треба підтримувати. Тому вже три роки поспіль відділ внутрішньої політики Івано-Франківської міськради організовує поїздки у прикордонні райони Польщі.
Там волонтери відновлюють українські кладовища, пише “Репортер“.
Трагічно загинули
Цього року до Польщі поїхали 26 людей: 23 волонтери, водій, лікар, кухарка з Бурштинского коледжу і начальник відділу внутрішньої політики Ігор Кінаш. Їхали вони у гміну Ульгувек – села Корчмін, Ульгувек та Ліски – а також до міста Любліна. Табір тривав з 22 по 29 серпня. Поїздку приурочили до «Днів добросусідства», які традиційно проходять у цей час.
Роботи було багато, за словами Ігоря Кінаша, більше, ніж минулі два роки. Працювали на території цвинтарів у Корчміні, Ульгувеку та Лісках загальною територією 2,5 га. Нащадків похованих тут людей депортували в різні кутки України та Польщі. Також прибирали територію старовинної української греко-католицької церкви у Корчміні, церкви в Лісках, могили бійців УПА та УНР…
«Минулого і цього року ми їздили на сплюндровані могили бійців УПА, хлопців, що загинули у 1946 році в бою з підрозділами НКВС, – розповідає Ігор Кінаш. – Там було джерело, де повстанці брали воду. Їх оточили, пропонували здатися, але всі 37 вирішили битися і загинули. Поляки той пам’ятник понищили болгаркою, розписали балончиками. А на цвинтарі в селі Ліски поховані священник Мирослав Ріпецький та його дружина Євгенія. Там добре було видно межу: де нинішні польські поховання, там викошено, а де наші – по пояс бур’яни».
Також у селі Ліски є спільна могила, де поховані 222 українці, які мешкали на цих територіях.
«Територією біля церкви та могилою опікується чоловік українського походження, – розповідає Кінаш. – У 1944 їх оточили батальйони хлопські (польські збройні формування у часи Другої світової – Авт.), вони розстрілювали українців. Цей чоловік тоді мав п’ять років, тікав з мамою. Йому куля пробила шапочку, а в голову не влучила. З їхнього села розстріляли 86 людей. На могилі пише «трагічно загинули», але в яких обставинах – ані слова. Загалом у могилі 222 людини, бо звозили з інших сіл».
Замки просять допомоги. Чому прикарпатські пам’ятки не реєструються в Tinder
Група волонтерів приїхала в Польщу ввечері 22 серпня. Мешкали у школі, спали на підлозі у спальних мішках. 23 серпня підняли український прапор і почистили кладовище неподалік, де також є поховання українців. За словами Ігоря Кінаша, вони були шоковані, коли побачили, в якому воно стані: не було видно жодного хреста, величезні бур’яни, кущі.
24 серпня поїхали в Люблін. Там поприбирали могили бійців УНР, які загинули в боях з частинами кінної армії більшовиків. А ще відвідали греко-католицьку церкву, де парохом є отець Стефан Батрух. За його сприяння і допомогою волонтери і приїжджають вже третій рік поспіль до Польщі. Потім ще мали вільний час у Любліні.
У неділю, 25 серпня, українці поїхали у Замосць на екскурсію. У понеділок-вівторок працювали на своїх об’єктах, а у середу-четвер відвідували заходи, присвячені «Дням добросусідства».
Громадянська позиція
Лікар франківської швидкої допомоги Роман Портюк щойно почув про таку можливість, одразу захотів приєднатися до волонтерів. Для цього оформив відпустку за свій рахунок.
«Я цікавлюся історією і тому з радістю погодився поїхати на території, де українці жили до 1946 року, і там попрацювати, – каже Роман. – Не пожалів, що поїхав: там багато об’єктів, кладовищ. У кожному селі біля кордону є греко-католицька церква – деякі закинуті, деякі функціонують як костели».
Роман каже, роботи було багато, але працювалося не важко, бо великою компанією.
Бабусині гени. Андріана Сусак продовжує воювати за свою повстанську родину
«До речі, якщо якийсь об’єкт минулого року доглянули, то поляки вже самостійно викошують, не дозволяють занепадати, – каже Роман Портюк. – Вони активно спілкувалися з нами, керівник гміни приїжджав, цікавився, що треба. В останній день нас проводжали настоятель костелу, директор школи, керівництво з району. А ще нас супроводжували місцеві українці, забезпечували транспортом, інструментами».
Наступного року Роман Портюк планує знову долучитися до волонтерів. Як і керівник обласного осередку Нацкорпусу Сергій Сивачук, який цьогоріч їхав до Польщі відновлювати цвинтарі вже вдруге.
«Зголосився, тому що це цікава робота, у ній є щось дослідницьке, можна відвідати землі, де жили українці. Також там мешкають етнічні українські родини, які потребують спілкування з українцями, а ще є господарська місія – прибирати: цвинтарі там хоч ніхто й не чіпає, але й відновлювати не поспішає. Тому це наша громадянська позиція», – говорить Сивачук.
Розповідає, що приїжджала українська сім’я із західної Польщі, щоб поприбирати могили своїх родичів. То вони були дуже здивовані, що поховання вже у гарному стані, мовляв, хтось чужий прибрав.
Згладжувати кути
Поїздка для волонтерів була безкоштовною, але розкошів не обіцяли. Ночували у спальниках, їсти готували, щоб усі були ситі, якісь ласощі можна було докупити самим у супермаркеті біля школи.
Ідея відновлювати цвинтарі у Польщі три роки тому прийшла меру Руслану Марцінківу. Їдуть завжди в рамках «Днів добросусідства», житло надає тамтешній війт.
Важка паска і чорні писанки. Як зустрічати Великдень по-лемківськи (ФОТО)
«Він до нас підходив, казав, що було б добре, якби привозили молодь спілкуватися з місцевими. Але у такому разі треба їхати на довше, – говорить Ігор Кінаш. – На день міста запросимо війта до нас, бо він зацікавився, побачив толерантне ставлення. Волинь, поляки – наша історія непроста, кожен трактує у свій бік. Але такі зустрічі згладжують гострі кути».
Волонтери з Прикарпаття їдуть переважно в одну й ту саму місцевість, але трохи розширюють територію. Мають плани і надалі. Наприклад, у сусідній гміні Телятин, у селі Потружин, планують встановити пам’ятний знак почесному мешканцю Франківська Францу Борису.
«Щоб його встановити, треба дозвіл від Інституту національної пам’яті Польщі, – говорить Ігор Кінаш. – Звідти нам надіслали список питань, наприклад, за яких обставин він загинув. Вони прекрасно знають, що його вбило польське підпілля у 1943 році. Він був війтом, а вони кажуть, що тоді війти призначалися, а не обиралися – роблять натяки на співпрацю з німцями. Все ж, чекаємо відповіді, може ситуація зміниться».
Автор: Ольга Романська
