Дзвінок до редакції. Жінка представляється Тетяною, прізвища просить не називати. За її словами, у садочку «Сніжинка» у Надвірній старша група – переповнена, бракує ліжок, у групі немає умивальника й туалету, мало того – додому діти приходять побиті.
«Цього року в старшу групу набрали понад 40 дітей, – каже Тетяна. – Шафок, ліжок на всіх не вистачає, тож в ігровій кімнаті поставили додатковий тапчан і ліжка. Діти, де бігають, там і сплять, вічно б’ються між собою, вихователі їх теж б’ють. Я у вікно бачила, як дитину ляснули по попі. Одному хлопчику вирвали волосся до крові».
На запитання, чи ще хтось із батьків підтвердить факт побиття, Тетяна каже, що не впевнена. Мовляв, батьки переживають, аби ставлення до дітей ще не погіршилося.
«Я не знаю, хто захоче відкрито коментувати ситуацію, бо дітям туди ще рік ходити, – пояснює Тетяна. – Основні відмазки у садку, що не можуть за всіма вслідкувати».
Розповідає, що її дитина відвідує цей садок не перший рік. Та раніше так багато дітей у групі не було. І лише тепер постала проблема з умивальниками й туалетами, бо дітей перевели у старшу групу, де їх, як виявилося, просто немає. Каже, діти ходять через коридор у сусідню групу, а посуд там миють у тазу.
Ситуацію в дитсадку «Сніжинка» того ж дня коментує телефоном Марія Мельник, головний спеціаліст відділу освіти Надвірнянської РДА.
«ДНЗ «Сніжинка» – єдиний у Надвірній у пристосованому приміщенні, – говорить Марія Мельник. – Це не типова споруда для садочка, тому туалету й умивальника у тій групі справді немає. Щодо кількості дітей, то за списками групи є переповненими. Та нині мама сама має право вирішувати, коли привести дитину, ми не можемо її контролювати. Через це відвідування шкутильгає. Тож по факту переповнення нема».
Марія Мельник наголошує, що батьки зі «Сніжинки» до відділу освіти зі скаргами не зверталися. І додає, що сьогодні лише 50 % із внесених у список дітей відвідують групу.
«Зі 135 дітей у садочку за півроку середній показник відвідуваності – 47, – зазначає вона. – Батьки нині платять лише за дні відвідування, тому реально майже всі приводять дітей хіба на Миколая чи Новий рік. Якщо набрати 20 дітей, а ходитиме вісім, буде розтрата бюджетних коштів. Для кого працюватиме ціла мережа?».
Потрапити у надвірнянську «Сніжинку» вдалося не одразу. Завідувач садочку Емілія Афтаназів два тижні була на курсах у Франківську. Тож, дочекавшись повернення керівника, їдемо до Надвірної.
У садочку якраз час для прогулянок. Діти бігають на майданчику. За ними наглядають вихователі. Все як звично.
Емілія Афтаназів стривожена і налаштована не дуже гостинно. Спершу запевняє, що все у них гаразд і здивована увагою преси, потім починає злегка тиснути. Каже, жодних скарг не отримувала, вимагає назвати прізвища незадоволених і взагалі без медкнижки нікого в садок не пустить. Згодом все ж проводить у старшу групу, на яку скаржилася Тетяна.
Крутими сходами старого будинку йдемо на другий поверх. Емілія Афтаназів тим часом розповідає, що будинок 1935 року, а садочок тут відкрили у 1970-му. Нині приміщення пристосоване на 95 дітей від двох до шести років.
На другому поверсі наліво зі сходів – середня група, направо – старша. Йдемо спершу направо. У вузькому коридорі по обидві стінки шафки, кожну з яких доводиться ділити на двох дітей, бо на всіх не вистачає. Така практика поширена у багатьох дитсадках. Однак фізично у вузькому коридорі більше шафок не поміститься. Як там переодягаються діти, уявити складно.
Далі – ігрова. Тут досить просторо і світло, поки діти гуляють, кімнати провітрюють. Є й столики зі стільцями, дошка, стелажі з іграшками.
У кутах – пічки. Та Емілія Афтаназів каже, що їх з часом розберуть.
«Вже два роки як у нас автономне опалення, – розповідає завідувач. – У нас своя котельня і ми можемо економити на опаленні. На вихідні котел скручуємо».
З ігрової переходимо в іншу кімнату. Тут і розмістили додаткові ліжка: два двоярусні та одне триярусне. У наступній кімнатці – решта ліжок. Загалом 27 місць. На 40 дітей за списком явно недостатньо.
«Кожна дитина має своє промарковане місце і спить лише у своєму ліжку, – пояснює завідувач. – Якщо цієї дитини немає, а натомість прийшла інша, то в нас є постіль, яку няня замінює, і в це ліжко лягає та дитина».
Тут же показує журнал відвідувань: дітей справді ходить не так і багато. Щодня у журналі по-різному – 20, 16 – у вересні найбільше було 26, а найменше – вісім. Вихователька Мар’яна Федорчук каже, що сьогодні у старшій групі 20 дітей.
Йдемо через коридор у середню групу, де й розмістився невеликий спільний туалет на два унітази. Між ними посередині – умивальник.
«Діти так і будуть ходити через коридор, бо в нас така каналізація, – говорить Емілія Афтаназів. – Але вже є кошторис на розширення туалету. Пічного опалення немає, тож ми заберемо комин і зробимо більший туалет з перегородками».
Раніше, щоб мити посуд, носили воду, пояснює завідувач. Та, каже, тепер у середній групі зробили умивальник, згодом поставлять бойлер. А от у старшій мийки немає, тому посуд справді миють у мисці.
Емілія Афтаназів зазначає, що з 1 січня дитсадки перейшли на самостійне фінансування. Тепер у них є бухгалтер, яка веде всі фінансові питання.
«В цьому році ми ніякі спонсорські не збирали. Лише на папір і серветки, – хвалиться завідувач. – Перейшли на самофінансування й на зекономлені кошти довкола садочку виклали бруківку, купили нову холодильну камеру, нову м’ясорубку. Змінили 40 матраців на нові. Днями мають підвезти нові шафи в ясельну й молодшу групи».
Що ж стосується бійок, то тут, звісно, пані Емілія знизує плечами і запевняє, що вперше про це чує.
«Діти є діти, – каже вона. – Якщо й був конфлікт, то вихователь з дітьми розібралася».
…Отака майже вічна освітянська історія. Невдоволені батьки, які не хочуть показувати облич, аби не зашкодити дітям, і працівники садочків чи шкіл, в яких майже все гаразд. Однак беззаперечним є те, що бити дітей не можна в жодному разі. І, навіть, звичайний для когось ляпас по дупі є неприпустимим.
Comments are closed.