Франківчанка Світлана Куйбіда-Галюк уже шість років живе у Канаді. Вона волонтер ГО «Комітет допомоги Україні міста Монреаль». Вони активно допомагають українським військовим — малесенькими кроками роблять величезну роботу.
Світлана саме приїхала до Франківська, аби відвідати рідних. Попри довгождану відпустку, не забуває й про роботу — зустрічається з місцевими волонтерами, наводить нові контакти.
Застаємо її у волонтерському штабі благодійної організації «Майбутнє Прикарпаття». Страшенно заклопотана. Щось старанно нотує, пакує, сортує, перераховує: ляльки-мотанки, прикраси ручної роботи та іншу сувенірну продукцію. Все це повезе з собою до Канади. Каже, зараз оці сувеніри — один із основних способів збору коштів для України. Канадці купують їх залюбки, бо ж воно гарне, колоритне і для благої мети.
Не відриваючись від роботи, Світлана розповідає, що їхній «комітет» заснований від початку Майдану. Тамтешні українці виходили на акції, влаштовували віча й на одному з них виникла ідея створення громадської організації — для допомоги майданівцям, а потім армії. Так, від початку Майдану «Комітет допомоги Україні міста Монреаль» зібрав, накупив і передав продукції на 114 610 канадських доларів. За час війни — понад 82 000. Ці кошти волонтери розділяють за чотирма напрямками: військовим на фронт, сім’ям загиблих, пораненим і групам, які займаються пошуком загиблих та визволенням полонених.
За два роки канадці налагодили тісні надійні контакти з волонтерами Франківська, Львова, Сум, Києва та Дніпропетровська. Він них отримують списки того, що потрібно, а в Монреалі вже працюють, шукають, збирають — одяг, взуття, медикаменти, тепловізори, інше.
«Раніше в канадській пресі й на телебаченні постійно були новини з України, — каже Світлана Куйбіда-Галюк. — Було більше на слуху, тому кошти збиралися швидше, більше. Кому не нагадується постійно, той вже так не реагує. Просто ходити й просити в людей гроші — вже не актуально. Втім люди все одно хочуть допомогти, але треба щось придумувати творче, якось їх зацікавлювати».
От і організовують різні акції, свята, зустрічі. Наприклад, два роки поспіль роблять ходу у вишиванках. Це дуже згуртовує людей, звертають увагу на таке колоритне дійство і перехожі, цікавляться, вкидають гроші у скриньки.
Ще влаштовують різні вистави, концерти. Наприклад, співпрацюють з аматорським театром «Стожари». Ті недавно відтворили події Майдану у виставі «Стіна». Набився повний зал. Гроші за квитки пішли на допомогу військовим. А на Різдво «Стожари» ходять з вертепом — від хати до хати — теж збирають гроші для фронту.
Залучають до благодійності й художників Монреалю. Взимку волонтери організовували велику благодійну виставку-продаж.
«Відгукнулося дуже багато висококласних художників, — говорить Світлана. — Наприклад, ринкова ціна їхніх картин — 1200 доларів. І вони віддали їх нам. Готові співпрацювати й далі. Це оцінка для нас, що нам довіряють».
Ще волонтерка пригадує зворушливий вечір-зустріч з бійцями АТО, що саме перебували в Канаді — з жінкою бійцем батальйону «Айдар» і двома «кіборгами».
«Ця зустріч тривала з чотири години, — розповідає Світлана. — У всіх сльози на очах. Люди через цих атовців наблизилися до того, що відбувається в Україні. Просто дивитися чи слухати перекази — це одне, а коли це говорять самі учасники — інше».
Певно, наймасовіша подія, яку чекають українці Монреалю та волонтери, бо збирають там чимало коштів, — український фестиваль. Його проводять уже понад 20 років у другу неділю вересня. Це масштабне дійство на три дні — зі співами, танцями, смаколиками.
Фест щороку збирає всіх українців Монреалю, яких тут чимало. До речі, за словами Світлани, у Монреалі третя за чисельністю українська діаспора. І проводиться фест на суто українській території — у муніципалітеті Розмонт. Волонтерка пояснює, що Монреаль — величезний острів, поділений на муніципалітети. Розмонт вважається українським, адже тут розташовані всі українські церкви.
«Одна з них — Святого Михаїла — побудована 110 років тому, — пояснює Світлана Куйбіда-Галюк. — Колись тут був пустир і перша будівля, яка тут з’явилась — саме цей храм. Потім довкола неї почали з’являтися житлові масиви. Фактично, те, що є зараз, — це заслуга українців. Влада міста навіть надала можливість головну вулицю назвати — Українська, і парк, де проводять фестиваль, також називається — Українським».
Ще волонтерка розповідає про тісну співпрацю українців з мерією. Каже, деякі депутати навіть знають кілька українських слів і всіляко сприяють. А в інших провінціях, наприклад, в Альберті, то з місцевого бюджету виділяли фінансову допомогу для України.
«Вони всі знають, що українці багато зробили для розвитку Канади, — говорить Світлана. — От, на пікети російського посольства нам дозвіл давали легко. Знаю точно, що росіяни теж просили, але не отримали. Вважаю, що це наша маленька перемога. Це показник їхнього реального бачення ситуації. І з іншого боку — це щиро».
Comments are closed.