В обласній станції переливання крові провели тиждень донорства. Майже 30 франківських студентів здали кров, аби врятувати комусь життя. Організатори прагнули поповнити запаси рідкісних груп – третьої і четвертої та резус-мінусної крові.
Важко наважитися
На другому поверсі обласної станції переливання крові помітне пожвавлення, біля кабінетів черги по кілька людей. Для волонтерів виділили окремий кабінет. Тут пригощають пряниками і чаєм, роздають тематичні наклейки і браслети. При вході – банер Фундації регіональних ініціатив (ГО ФРІ), яка й організувала акцію.
Координатор Андрій Осташ каже, ідея належить Вікторії Бибель зі Львова, яка задумала провести акцію водночас у всіх містах. Організувати задумане допомогла ФРІ. Першого разу у 2015 році долучилися 25 міст. Наступні чотири хвилі міст-учасників було вже менше, але акцію все одно проводили. Нині вже шоста хвиля.
Сам Андрій не може бути донором через протипоказання, тож вирішив долучитися як організатор. Цьогоріч вперше офіційно домовилися зі станцією про співпрацю.
Андрій Осташ каже, вперше буває складно наважитися – студенти не знають, що до чого, куди йти. І коли є знайома людина, яка може все показати і скоординувати, це буває визначальним. Крім того, є такі, що бояться заразитися під час забору крові. Але приходять на станцію переливання і бачать, що тут усе стерильно.
«Донорство – це дуже важливо і нам нічого не коштує, але може врятувати чиєсь життя. У понеділок до нас підійшов чоловік, якому потрібно було для знайомої шість донорів будь-якої групи крові. І ми здали, заодно допомогли», – каже Осташ.
Андрій Кузь – в черзі на аналіз крові. Це, до речі, одна з переваг донорства. Спершу тут безкоштовно роблять аналіз, аби переконатися, що донор здоровий.
У чоловіка – четверта мінус група. Каже, здає вже не вперше.
«Перший раз здавав для когось із знайомих. Мені не шкода, знаю, що кров рідкісна і можу комусь допомогти, – розповідає Андрій Кузь. – Сьогодні здаю кров для дружини, яка має йти на пологи. А в бабці дружини була четверта мінус, то вона була почесним донором СРСР».
Каже, після здачі піде на роботу, самопочуття нормальне, лиш фізичні навантаження не потягне. Але за два-три дні звично почувається навіть свіжішим.
Христина Цьомко і Тарас Гарасимів навчаються в університеті нафти і газу. Христина кров здає вже втретє. Попередні рази теж приходила завдяки різним акціям:
«У мене – перша мінус, це досить непогано. Здавати кров зовсім не боляче. Крім того, класні враження, коли розумієш, що можеш цим врятувати чиєсь життя».
Тарас прийшов вперше:
«Крім того, що здаю кров, сьогодні ще можна знайти друзів. Поганих звичок не маю, а якщо кров хороша, то чому б і не здати?».
Ситуації, які не передбачиш
У коридорі стіни списані побажаннями і малюнками: «Майбутній донечці», «Ми допомагаємо людям», «Збережи життя – подаруй краплю надії». Головний лікар обласної станції переливання крові Ігор Дожджанюк розповідає, що започаткували таку традицію з написами наприкінці 2014 року – розвісили на стіні маркери і дали людям волю: «Це була моя ідея. Вийшла така собі агітація. Здача крові – це добра справа, тому люди дурниць не напишуть».
Дожджанюк пояснює, що на станції запас крові має бути завжди. А при потребі його поповнюють – телефонують активним донорам, запрошують їх прийти. А от запасу тромбоцитів бути не може. Бо термін їх зберігання не більше п’яти днів. Крім того, система для забору тромбоцитів коштує понад 6 тис грн.
«Ми виготовляємо тромбоцити при потребі. Нам дають завдання обласна дитяча лікарня і обласна клінічна. Тоді кличемо донорів, обстежуємо і заготовлюємо. Система вже налагоджена», – говорить Ігор Дожджанюк.
Любов Грицишин, лікар-методист станції, розповідає, що акції за участю молоді – це завжди добре. Бо вони легко поширюють інформацію і на їхній заклик легко відгукуються ровесники. Станція також співпрацює зі студентами. Окрім медиків, приходять і студенти із нафти і газу, Прикарпатського університету, приватних вишів.
«Донори звично йдуть за потребою – чи то дружина лягає в пологовий, чи родич йде на операцію або ж онкохворий є в родині. А ці молоді люди здають кров, не знаючи, кому вона знадобиться, – говорить Грицишин. – У нас на всі випадки має бути запас, бо є ситуації, які не передбачиш. На сайті ми пишемо, яку групу треба найбільше. Це в першу чергу резус-мінусна кров. Цього тижня організатори акції взялися забезпечити саме рідкісні групи – четверта, деколи третя. Акція отримала широкий розголос. І ми, наприклад, отримали десять доз четвертої мінус крові. Це багато».
Раз у два місяці
Є в станції і активі донори, які обстежені та приходять постійно. Єдине, що вони отримують, – 24 грн на харчування та два оплачувані вихідні, які можна використати, коли зручно.
За словами Любові Грицишин, на Франківщині є понад 2000 почесних донорів – тих, хто здав понад 40 максимальних доз крові, тобто майже 20 літрів. Почесний донор отримує 10 % надбавки до пенсії від прожиткового мінімуму. Є навіть один заслужений – Михайло Іванчук, працівник локомотиворемонтного депо з Коломиї. Він здав понад 50 літрів. Але він особливих пільг не має.
Не пасуть задніх і працівники станції. Як треба, завжди готові допомогти. Завідувач імунологічної лабораторії, лікар Надія Старик – теж почесний донор. Розповідає, що почала здавати кров, як прийшла на роботу. На станції працює вже 44 роки, то за цей час не раз довелося стати донором і здавала кров до 60 років, бо мала хороші показники: спочатку цільну кров, а потім лише плазму – до 600 мл за раз.
На третьому поверсі відбувається забір крові. Туди приходять вже з направленням, де вказана рекомендована доза. При вході дають халат і бахіли, є солодкий чай.
А от у процедурній – куди цікавіше. Забір крові відбувається одразу в кількох людей.
Дівчині у дальньому куті стає зле, їй швидко приносять пакет, в який вона за хвилину вертає. Тим часом інший хлопчина блідне, скаржиться на те, що йому гаряче, на нього порскають водою, дають нашатир, а потім таки вирішують зупинити забір крові, бо «толку і так не буде».
«І де ви тих дітей понабирали, що вони ледве по 40 грам здають? Ні до чого така здача. Ви хоч щось їсте?», – обурюється медсестра.
Зблідлого хлопця виводять у коридор, кладуть на тапчан, викликають йому лікаря. Поряд сидить його друг – Іван Яцура. Він уже здав кров. Хвалиться, що вийшло 460 г.
«Перший раз здавав кров у 19 років – для тата, а це вже п’ятий чи шостий раз. Приходжу раз у два місяці, як годиться, – розповідає Іван. – Зараз йду на пари в нафти і газу, а потім на роботу до «Вопаку». Вихідні не беру, бо мені не треба».
Ми йдемо, а на здачу тим часом прямує чергова партія новачків. Хай яким буде їхній результат, але те, що вони прийшли заради життя невідомих людей – це вже немало. Треба й собі спробувати.
