Днями в Івано-Франківську, у «Промприладі. Реновація», на панельній дискусії говорили про «Інклюзивність міста: старі проблеми та нові виклики». Її проводила платформа «Тепле Місто». Аби дізнатися, наскільки громадські заклади Франківська є доступними для маломобільних груп населення. Чому потрібно впроваджувати безбар’єрність вже та чому не вдавалось зробити цього раніше.
У панельній дискусії взяли представники бізнесу, архітектури й містобудування, а також керівниця центру фізичної та реабілітаційної медицини, пише Репортер.
Захід модерувала засновниця Framiore.Support та лабораторії прототипування Re:TextileGroup Наталка Найда. Адже їй не байдуже до цієї проблеми. Свій бізнес з початком повномасштабної війни Найда обернула у допомогу армії. Якщо раніше вони шили одяг, то зараз – форму для пілотів, спальники для піхоти та адаптивний одяг для поранених військових.
Питання інклюзії дуже важливе, інклюзивність – це відповідальність кожного з нас, – говорить Найда. – Донька сказала, що вона не піде в один ресторан, бо там нема інклюзивного туалету. І я подумала, що наші діти будуть вже нас виховувати. І ми маємо підготувати максимально цей фундамент, аби вони мали шанс виправити усі наші помилки.
У Франківську одними з перших запроваджували безбар’єрність у своїх закладах мережа «23 ресторани». Добрим прикладом є громадський ресторан Urban Space 100, який від самого початку проєктувався саме таким.
Також директорка мережі «23 ресторани» Оксана Камінська наголосила, що їхній персонал проходить спеціальні навчання, як поводитися з гостями на колісних кріслах, з ДЦП. Наступний етап навчань – як бути більш доступними для людей з розладами аутичного спектру. Адже у місті, за словами Камінської, є проблема як фізичної інклюзії, так і ментальної.
Є люди з різними розладами, які хочуть відвідати ресторани, проте не можуть, – каже Оксана Камінська. – Це тому, що наш зовнішній простір, ресторани, магазини тощо, не готовий до того, аби приймати усіх людей. Це величезна робота для бізнесу, влади та громадськості.
За словами заступника директора Департаменту містобудування та архітектури Артура Прокіпчука, ще до початку повномасштабного вторгнення до бізнесу почало доходити, що дотримання норм безбар’єрності – не захцянка органів архітектури та містобудування. І це дійсно розуміють. На жаль, таких небагато. Аби у місті щось змінювалося, має бути послідовна робота.
Це має бути державна робота, а не тільки міста, коли хтось один захотів, – наголосив Прокіпчук.
Зараз запит на безбар’єрність збільшився зі зрозумілих причин, – говорить архітектор та містопланувальник Євген Борисенко. – Є багато ветеранів і ветеранок. І збільшення кількості людей з інвалідністю посилює запит на безбар’єрний простір.
Також Борисенко є співзасновником експертного центру з універсального дизайну «Pro.UD», який займається дослідженням простору на інклюзивність та безбар’єрність і поширенням інформації про це. Замовники таких послуг – як комерційні заклади, так і держустанови.
Пандус є – стоїть галочка, що ніби будинок безбар’єрний, умовно виконані умови ДБР, але тим пандусом не користуються і це найгірше, – говорить Євген Борисенко. – Поки нема розуміння, для кого ми це робимо і хто цим буде користуватись. Що він не буде слизьким, що дорослий буде триматися за поручні на цьому рівні, а дитина – на цьому рівні. Такі деталі і формують безбар’єрність.
Завідувачка Центру фізичної та реабілітаційної медицини у КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради Катерина Загородня роз’яснила присутнім, що безбар’єрність, крім фізичної є інформаційна, економічна, суспільно-громадська, освітня та цифрова.
Фізична безбар’єрність – це доступність у ресторанах, туалетах тощо. Також у нас є інформаційна – ми не говоримо, що людина у візку. Ми кажемо – людина на кріслі колісному. Людина чи особа з інвалідністю. Це дуже важливо, адже ми ображаємо цим наших хлопців, наших пацієнтів, осіб з інвалідністю. Тому слід бути трішки уважними.
Читайте також: Стати на ноги, милиці, протези. Як у Франківську пораненим бійцям повертають повноцінне життя
За словами Катерини Загородньої, в їхньому відділі активно працюють над створенням безбар’єрного середовища і майже повністю цього досягли.
Шкода, що у багатьох нема такого, – говорить Загородня. – У нас є такий орган, як Національна служба України, що нас перевіряє. І при відсутності безбар’єрного простору і доступності до усього, вони нам відмовляють в оплаті.
Учасники дискусії зійшлися на думці, що проблема у місті, зокрема, полягає у відсутності моніторингу та контролю дотримання цих норм.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.