Що спільного між Карпатами й Донбасом? У нинішніх реаліях кожен може назвати цілий перелік «за» і «проти». Та, напевно, жоден із цих аргументів не стосуватиметься науки. А даремно – десятиліття досліджень науковців Івано-Франківська та Дніпропетровська показали, біди, з якими стикаються люди по всій Україні через техногенні впливи, однаково страшні. Дослідники навіть розробили цілу систему, як цього уникнути та як виправити помилки. Чи буде вона запроваджена – залежить від влади. Війна так чи інакше закінчиться, а наші діти мають рости без важких металів в організмі.
Про сам проект нам розповідають ректор франківського медуніверу Микола Рожко та перший проректор Ганна Ерстенюк. До речі, саме з цього вишу і стартувало дослідження і тривало воно дуже довго – понад десятиліття.
«У цю роботу увійшли доробки вчених з різних регіонів України, – каже Ганна Ерстенюк. – З наших – з медуніверситету, а також з університету нафти і газу, від Дніпропетровська – з медакадемії та гірничого університету, а ще Полтавський технічний. Почалося все з екологічних проблем. Задум був такий – створити потужну систему екологічного моніторингу довкілля, яка б дозволила об’єднати наукові школи, адже до того вони працювали певною мірою роздріблено в регіонах. І на перше місце поставити медико-екологічні проблеми, тобто здоров’я людини».
У Дніпропетровську, наприклад, досліджували репродуктивне здоров’я, у нас провели дослідження стоматологічного.
«Ці роботи дозволили виробити головні засади, які лягли в основу екологічного моніторингу різних регіонів, – говорить Ерстенюк. – І чим вони є об’єднані? Техногенним навантаженням на людину. От у нас на Прикарпатті проблемна Калущина з її невиправданими розробками. Здавалось би, гірничорудні комбінати Донбасу мають трохи інше навантаження, втім проблеми, впливи на людину виявилися однаковими».
Технічні виші працювали у своєму напрямку – вони розробили цілу систему екологічного моніторингу, яка дозволяє не просто викладати факти забруднення, а прогнозувати наперед, які наслідки матиме видобуток корисних копалин і чим це загрожує людям. Медики ж працювали над профілактикою захворювань, діагностикою – що можна пропонувати людям, аби зменшити техногенний вплив на їхній організм.
«Насамперед була проведена величезна наукова робота, яка двічі фінансувалася державою, з вивчення онкології та стоматологічного стану здоров’я прикарпатців, – продовжує перший проректор. – І що ми виявили? Що накопичення важких металів, які є в ґрунтах, водоймах, впливає на обмін речовин, насамперед на кісткову тканину, на функцію печінки, нирок. І це дозволило пояснити людям, що не з кожної криниці можна пити воду і не з кожного власного городу можна їсти продукти».
Також науковці провели експерименти над тваринами з інтоксикацією кадмієм. Вони показали, що навіть невеличка частинка того, що може потрапити в організм, провокує незворотні зміни у печінці, нирках, кістках.
«У дітей і дорослих на Прикарпатті є порушення в емалі, дентині, ми маємо ще порушення кісткового метаболізму, велика кількість пацієнтів наразі перебуває у певних відділеннях лікарень, і їхні хвороби не можна пояснити спадковою схильністю, вірусними захворюваннями тощо, – говорить Ганна Ерстенюк. – Маємо й пацієнтів, які страждають хворобою Коновалова-Вільсона, яка пов’язана із порушенням обміну міді в організмі. Є підстави говорити, що причина – якраз у тих техногенних впливах».
Тож були розроблені методи, як зробити швидку діагностику, тобто визначити, чи є в організмі шкідливі елементи, якщо так – то які. А вже відштовхуючись від результатів діагностики, пропонувати раціон харчування, вітаміни, рослинні препарати. З цього пішло створення і абсолютно нових препаратів для профілактики.
«Адже ми не можемо переселити людей, значить їм треба допомогти зменшити навантаження на їхній організм», – підсумовує проректор медуніверситету.
Нині та система, як вберегти людину від впливу видобутку чи то сланцевого газу, вугілля чи калійних солей, розроблена. Чи візьме її держава на озброєння, поки не відомо.
«Самі науковці не можуть це зробити, ми даємо рекомендації, вони аргументовані, перевірені, – каже ректор Микола Рожко. – Ці проблеми спільні для всієї країни, тому для їх вирішення мають об’єднатися і відповідні установи на рівні держави. Без сумніву, це потребує фінансування».
«Один з аспектів роботи полягає в тому, що, наприклад, треба сказати людині, яка там живе, – ви не можете пити з цієї криниці, а ми зробимо свердловини, з яких можна, – додає Ганна Ерстенюк. – Або з цього городу можна їсти, а з цього – ні. Тут корову не пасіть, бо отримуєте з молоком цілу таблицю Мендєлєєва! Це все можна зробити, але на це потрібна добра воля місцевої влади і, звісно, державні кошти. А найперше – самі люди мають бути не байдужі до свого здоров’я».
До слова, аби хоч трохи уявити масштаби цієї програми, то скажемо цифрами: за темою було опубліковано 747 статей, 72 монографії, отримано 70 патентів, захищено 11 докторських і 43 кандидатські дисертації.
Нині ж ця робота претендує на отримання Державної премії, остаточні результати будуть відомі 10 листопада. Як каже Микола Рожко, така відзнака – визнання дієвості їхньої роботи, а ще вона може бути поштовхом, аби таки впровадити розроблену систему у життя.
Природа не прощає, коли в гонитві за грошима бездумно лізуть в її надра. Платити за це рано чи пізно доведеться кожному з нас, в першу чергу – власним здоров’ям. Прийшов час робити все правильно.
Comments are closed.