Останні шість років в Івано-Франківському перинатальному центрі є приватна виписна кімната для породіль. Сюди, як стверджують молоді батьки, їх заводять санітари або медсестри. І ставлять у такі умови, що хоч-не-хоч, а майже всі платять. За що?
Вихід тільки один
Місяць тому, 4 лютого, Денис Кравченко забирав дружину із пологового. «Мене покликала жінка в білому халаті, — розповідає він. — Посадила на стілець, почала записувати дані в якісь бланки. Спитала, як звати дитину і хто зустрічає. В мене крутилось в голові питання, для чого їм такі дрібниці, але я наче заснув, бо переживав за жінку — емоції, радість».
Далі його без зайвих реверансів просто спитали «Вам медаль на дитину і жінку чи тільки на дитину?». Пояснили, що одна дорожча, друга дешевша. «Мої руки самі витягли 80 грн., — каже Денис. — Я не розумів ситуацію, бо думав про жінку та малюка». Коли дружина з дитиною зайшла в кімнату, продовжує Кравченко, то для них влаштували щось штибу телепередачі «вітання на замовлення». Молоді люди переглядалися, питаючи поглядом, хто затіяв усе це? Після фотосесії всі вийшли, а батькові сказали: за три хвилини відео на диску — 500 грн., за 18 фото — 200 грн. Так вони зрозуміли, хто й навіщо…
«Назавтра я спершу посміявся з себе, а потім зрозумів, що пройдисвіти використовують «циганський гіпноз», — підсумовує Кравченко. — Ці люди — не лікарі, вони не виписують документів, вони надають послуги на кшталт тамади».
Насправді Денис Кравченко — це тільки один випадок. Батьків, яких таким способом ошукали чи намагалися ошукати, значно більше. Кожен називає іншу суму, в яку йому обійшлися відвідини тої виписної кімнати. Однак жоден не говорить, що пройти повз кімнату вони змогли без додаткового напруження. Якщо знаєш про її існування, то відмовитися легше. Якщо ж ні, то люди все розуміють уже після того, як їм називають суму.
Оксана Мельникович народжувала три роки тому, однак її приклад і досі актуальний. «Виходжу вниз і по телефону кажу чоловікові, щоб, коли будуть «вилітати лелеки», не реагував, — пригадує жінка. — Бо вже чула про ці історії. Проте медсестра не віддає мені речі, поки я не зайду у цю кімнату. Бо там, як мені здалося, усе пов’язано. Бачу в маленьке віконце, як чоловікові щось надиктовують. Врешті виходжу та одразу відмовляюся: нам цього не треба. Але вони не зупинилися, продовжували фотографувати, затримуючи нас на виході».
Оксана каже, довелося сваритися, бо замість піти до рідних мусила пройти через нав’язливе фотографування. «Мене питали, як звати, телефон, адресу, — пригадує чоловік Оксани Дмитро Мельникович, — відповідав, бо думав, що так має бути. Обернувся і побачив Оксану, а збоку — санітарка, як жандарм… Питання не в тих грошах, а в тому, що нав’язують послугу. До речі, потім мені ще дзвонили і питали, чи я точно не хочу забрати відео».
А от Роман (просив не називати прізвища) розповідає, що три роки тому його розмова із працівниками виписної кімнати почалася ввічливо, а закінчилася скандалом. «Мені розказали про послуги, — пригадує чоловік. — Але я відмовився. Тоді запитали: як ви будете дивитися дружині в очі, якщо її виписуватимуть у коридорі? Запропонували мінімум — ну хоч на 60 грн… Пояснював, що це наша особиста частина життя, а вони чинять психологічний тиск. Не допомогло. Врешті розповів їм усе доволі грубо. А дружина, щоб не псувати собі нерви, просто вийшла іншим шляхом. Вона просто медик і знає ці коридори».
А Мар’яна Краснова, яка народила дитину в середині січня, розповідає, що їй вдалося оминути цю кімнату. «Мене почала припрошувати до урочистої виписки ще медсестра у палаті, — каже жінка. — Я відмовилася. Але це не допомогло, мовляв, лише 500 грн., а пам’ятка на все життя. Коли ж вони зрозуміли, що я не погоджуся, то пішли питати, як мене виводити. Бо медсестра знає тільки один вихід — через кімнату».
Медики заперечують, але…
Отже, мова — про ПП «Престиж-центр», місцеву філію столичного підприємства. Адміністратор, яка назвалася Оленою Смольковою, заперечує геть усе.
Перше: каже, такої ціни як 60 грн. у них нема. Акцентує, що поруч із дверима висить перелік послуг і цін. Друге: вони завжди питають дозволу, навіть видають документ, де треба поставити підпис. Третє: є книга скарг і пропозицій. Жодних скарг не зафіксовано. Четверте: є фірма-конкурент, яка конче хоче посісти місце «Престиж-центру»…
Зараз список клієнтів зменшився, говорить Смолькова. «Шість років тому, коли ми починали працювати, — каже вона, — то всім було цікаво, не знали що це є. В селі хтось сфотографувався, а інший теж таке хоче».
Головний лікар перинатального центру Ігор Вакалюк погоджується із «Репортером»: послуга має бути на вибір, не нав’язаною і поза їхньою структурою. Зізнається, що коли народжувала його дружина, то він користувався цими послугами. Мовляв, так зручніше. Бо він щасливий батько і йому не було як думати про фотоапарат. «Якщо ця послуга має попит, — говорить Вакалюк, — то хай буде. І якщо вона не є обов’язковою, то за неї треба платити. Але погоджуюся, що лікарня не має брати в цьому участь».
Ігор Вакалюк обіцяє порадитися з юристом та розробити анкету для мам — аби вони самі дали оцінку такій кімнаті. А щоб переконати журналіста в тому, що працівники центру тут ні до чого, кличе до кабінету заввідділом фізіологічного відділення № 1 Андрія Урбася.
«Я навіть не знаю, хто працює у виписній кімнаті, — переконує Урбась. — І з наших працівників, думаю, теж ніхто не знає. Але можемо зібрати збори і сказати ще раз, і «дитячим» теж скажу. Хоча я вже сказав».
Далі лікарі у два голоси переконують, що може бути всяке. Особливо із санітарками. Мовляв, ті, щоб заробити в односельчан авторитет, можуть спілкуватися із ким хочуть і говорити що хочуть.
Дякуємо, прощаємося і прямуємо у ту ж кімнату, де наштовхуємося на… старшу медсестру дитячого відділення. Вона переконує, що значно краще виходити із перинатального центру через білу гарну кімнату, ніж через сірі коридори. А скаржники, каже вона, є скрізь. І, як правило, скаржаться ті, хто не користувався цими послугами.
Виселення затягується
У грудні минулого року депутат міськради Оксана Савчук написала депутатське звернення у прокуратуру. Воно стосувалося як міського, так і обласного пологового. Обидві виписні кімнати мають одного власника, підкреслює вона, та нав’язують послуги.
«Прокуратура перевірила, — каже депутат, — і мені надіслали відповідь, що з 1 січня 2013 року головному лікарю рекомендовано не продовжувати дію оренди. Я зі свого боку звернулася усно у Фонд комунального майна, які підтвердили, що договір оренди з 1 січня не продовжено».
Чому ж вони й досі працюють? Саме з таким запитанням ми пішли до в.о. керівника Фонду комунального майна Ігоря Гринька. «Кажуть, що Фонд комунального майна все вирішує, — відповідає той. — Насправді ж він здійснює організаційну підготовку щодо укладення чи продовження договорів оренди. А приймає рішення орендодавець — виконавчий комітет міської ради».
Як каже Ігор Гринько, Фонд направив у «Престиж-центр» два листи. Перший — про припинення оренди. Другий — якщо вони добровільно не виселяться, то платитимуть вдвічі більшу орендну плату. Якщо не буде реакції, каже він, то матеріали направляються в суд. А от наскільки це затягнеться, Гринько сказати не може. Врешті, як і те, чи виграє суд влада.
P. S. «Репортер» звернувся із проханням до Ігоря Вакалюка — заборонити працівникам пологового агітувати за виписну кімнату. Він обіцяв зробити все, що від нього залежить. Отже, мами й татусі, якщо повториться — повідомляйте.
Comments are closed.