Відкрита туристична віза в США, квиток у два боки, багато родини й друзів за океаном, яких хочеться відвідати – це все, що треба, аби при зустрічі з прикордонником у нью-йоркському аеропорті тобі дали дозвіл гостювати в Америці аж цілих півроку. Насправді лише стільки часу треба на те, аби більш-менш адаптуватися, звикнути до того американського ритму життя. До мови, яка спершу здавалась суцільним потоком звуків, до їжі, часу, усміхнених безпосередніх американців, які просто на вулиці, в магазині вітаються і питають про твої справи. До речі, цілком щиро.
Бруклінський міст – найстаріший підвісний міст в США. Серед туристів є прикмета: кажуть, якщо його не перейшов – в Америці не був.
Нова домівка – Ферфілд, штат Коннектикут. Невеличке тихе містечко на узбережжі протоки Лонг-Айленд. Лише півтори години їзди від столиці світу – Нью-Йорка. Милі затишні будиночки і чи не на кожному майорить американський прапор. В американцях чи не найбільше вражає, як вони пишаються своєю країною – впевнено, спокійно, якось без жодного пафосу.
Міф. Гамбургерами тут не запихаються, відрами кока-колу не п’ють. Насправді, більшість веде здоровий спосіб життя – бігають, ходять у спортивні зали, правильно харчуються. Дуже популярні магазини з органічною продукцією. Ціни там не набагато вищі, ніж у звичайних супермаркетах. Взагалі дуже вже слідкують за собою. Інколи навіть важко визначити вік. От стоїть стильна жіночка під 50, а їй насправді може бути 70! То ж треба було поїхати туди і правильно харчуватися!?
Вид на острів Мангеттен з його хмарочосами
Час – гроші. То таке святе правило, закон. Якщо, наприклад, з’являються дві вільні години, то типовий американець не тішиться, не відпочиває, а одразу думає – значить, я щось недопрацював, щось іще не зробив. Усе тут рахують і прораховують до найменших дрібниць, хвилин, центів. Інакше не можна, бо треба сплачувати страховки, кредити, оренду житла та ще купу інших витрат. Десь пробайдикував – все, катастрофа, ніхто не поможе. Невчасно сплатив – на другий місяць платиш ще більше.
Хоча ціни – вражають. Наприклад, середня зарплата американця – три тисячі доларів на місяць, і він може купити фірмові джинси за знижками – за сім доларів! Або забити холодильник різноманітною продукцією від риби до м’яса, овочів, фруктів, йогуртів, соків на родину з шести чоловік – за 100 доларів!
Штрафи. Їх американці бояться найбільше. Тому тут так усі намагаються бути чемними та ввічливими. Розмовляєш за кермом по телефону, перевищив швидкість, поставив авто не в тому місці, поскаржились сусіди – отримуєш платіжку. А це ой як псує твою страхову історію, репутацію і т.д.
Знайома розповідала, як припаркувала авто й пішла у справах. Приходить, а на двірниках візитка і записка: «Вибачте, зачепив ваше авто, ось телефонуйте, аби вирішити це питання без страховиків».
Славнозвісний Центральний парк – гектари зелені та спокою серед мегаполісу
Авто. От уже точно – не розкіш, а засіб пересування. Мабуть, їздити після українських доріг тут було б простіше простого, бо водії чемні, дороги гладенькі. Якщо і є якась яма, то її швидко латають. До речі, українські права тут дійсні лише півроку. От з ким, з ким, а з пішоходами – халепа. Вони тут завжди праві, і деякі недобросовісні часто тим користають, ледь не кидаються під автівки і так собі заробляють, розводячи інших, чемніших американців.
Львівське пиво і київський торт. Скучити за українською продукцією не встигла. У Коннектикуті є мережа польських та українських магазинів під назвою «Буковинка» чи «Слов’янка». Тут тобі і пиво «Львівське» – за два долари, «Київський торт» – 14, «Живчик» – за два і свіжоспечений «Львівський хліб» – за чотири долари. Щойно з печі. У магазині багато російськомовного та українськомовного люду, штовханина, непривітні продавці. Як вдома.
Хай-Лайн (англ. The High Line) – чудовий парк на колишній залізничній колії
Наші. У Коннектикуті та в Нью-Йорку мешкає досить велика українська громада. І здається, чи не всі з Тернопільщини, бо з ким не познайомишся – усі звідти. Наших так багато, що є люди, які живуть тут уже з десяток років, і досі не знають мови – не мають потреби.
Нью-Йорк. Якби місто мало свій знак Зодіаку, то цей мегаполіс однозначно був би Близнюком. Воно всяке. Місто водночас захоплює і відлякує. Той звук поліцейських сирен, безперервне бібікання «фірмових» жовтих таксі на хмару пішоходів, що переходять вулицю, незважаючи на те, чи горить там зелене, чи червоне. Сморід вихлопних газів, парування з каналізаційних люків, запах вуличної їжі, який так пробуджує апетит, що аж у голові крутиться. А ще – мистецькі галереї, театри, музеї, парки, затишні закапелки…
Туристи з фотоапаратами, безхатьки, солідні дядьки в костюмах, мабуть, десь з Уолл-стрит – усі тримають один скажений ритм. Якщо хочеш тут жити, треба вклинюватись і звикати. Тоді тобі може бути добре. І це щось неймовірне – розуміти як тобі комфортно за тисячі кілометрів від дому, серед мільйонного натовпу!
