В івано-франківській обласній клінічній лікарні ще з 1999 року працює відділення торакальної хірургії. Профіль тутешніх лікарів — операції на органах грудної клітки. Із чим найчастіше звертаються сюди прикарпатці та чи існує хоча б найменша можливість вберегти себе від операційного столу — в розмові з завідувачем відділення.
— Пане Богдане, з чим найчастіше стикаєтеся?
— Для початку треба сказати, що наше відділення надає як ургентну, так і планову допомогу. Зараз воно має 25 ліжок. Ургентна допомога — це, для прикладу, травми після ДТП, ножові поранення, падіння. Планові ж операції проводимо з легеневих хвороб — нагнійні захворювання, абсцеси легень, пухлини — доброякісні та злоякісні. Ті ж операції на стравоході, і навіть на серці. В середньому за рік — 550‑580 оперативних втручань.
— Від «непланових», напевно, вберегтись нереально…
— Так, це життя. Та буває, що люди самі погіршують ситуацію. От візьмемо найбанальніше — падіння з дерева. Людина має того ж дня звернутися до лікаря, а не думати, що все минеться просто так. Бо больовий синдром може бути незначним, а насправді — є пошкоджені внутрішні органи, потрібна термінова хірургічна допомога.
— Буває, що люди чогось вичікують після такого?
— Звісно, людина впала, болить не сильно. Вона чекає день, два, три, деколи й до тижня, а тоді приходить до нас, а то вже запущений випадок. Тоді операція потрібна складніша, триваліша, перебування в стаціонарі – довше.
— А як щодо планових операцій, що переважає?
— Зараз дуже зросли злоякісні хвороби легень. Уже вкотре хочу наголосити, що тим, кому виповнилося 45 років, треба проходити профілактичний огляд як мінімум раз на рік. При найменших ознаках потрібно звертатися до пульмонолога або хірурга за місцем проживання, за потребою ті вже скеровують до нас. Бо нині дуже багато злоякісних захворювань легень діагностують у занедбаних стадіях — тобто 3‑4 стадія, де щось зробити уже практично не можливо.
— Помолодшали пацієнти?
— Так. Якщо раніше онкологію легень діагностували переважно у 50‑60 років, то зараз є ріст захворювань у молодшому віці — і в 40 років, і в 30 років.
— Якого наймолодшого пацієнта оперували?
— Хлопцю було 20 років.
— Що змінилося за час вашої практики?
— Коли я починав працювати, при колишньому СРСР, всі люди проходили профілактичний огляд раз на рік, без нього просто не було допуску до роботи. Зараз примусити людину, яка не має ніяких скарг, пройти профогляд практично не можливо. А суть онкологічних захворювань така, що вони перший час протікають безсимптомно, людина не відчуває якогось дискомфорту. А коли уже з’являються скарги — болі, кровохаркання, то це означає, що випадок дуже запущений.
— Крім онкології, можете виокремити ще якусь загальну проблему?
— Це нагнійні захворювання легень. Запізніле звернення хворих із пневмоніями, що у свою чергу призводять до абсцесів легень, їх прориву у плевральну порожнину. На жаль, у нас зараз дуже популярним стає самолікування — якісь примочки, припарки — а потім це все вилазить боком. Далі — зараз нас це зачіпає дотично, зростає не лише на Прикарпатті, а й в Україні — захворюваність на туберкульоз. Тож тут знову стоїть питання вчасного звернення до лікарів і того ж рентгену раз на рік.
— А як щодо ножових поранень, багато таких випадків стається?
— Я б не сказав, що вони є звичними для Прикарпаття, в інших областях показники значно вищі. Але десь так 2‑3 випадки на місяць маємо, особливо влітку, коли починаються дискотеки, вечірки і так далі. Буквально не так давно наші лікарі робили операцію на серці — хворий отримав проникаюче ножове поранення грудної клітки зліва. Оперували у Богородчанській центральній районній лікарні, операція складна — по суті на відкритому серці. Та закінчилася успішно, хворий вижив.
— То це лікарі вашого відділення їхали у район?
— Так, у нашому відділенні працюють 10 лікарів, маємо цілодобове чергування по лікарні. Крім того, лікарі з вищою кваліфікаційною категорією, а у нас їх п’ятеро, чергують і як ургентні по області. Тобто у будь-який час дня й ночі, за викликом екстреної медицини, вони готові та виїжджають у район. За рік маємо приблизно 90 таких виїздів. Хочу сказати, що наші фахівці володіють усіма методиками оперативних втручань. Так само володіють ендоскопічними методами лікування — операції при допомозі відеоторакоскопа. До речі, такі операції роблять далеко не в усіх областях України.
— Які їхні переваги?
— Менший травматичний ризик, бо операції проводяться без великих розрізів, хворий швидше відновлюється, менше перебуває в стаціонарі. У середньому робимо 150‑170 таких операцій на рік. Ми працюємо з цим обладнанням уже близько 10 років і маємо добрі здобутки. От зараз запровадили у себе операції на перикарді – це навколосерцева сорочка, при появі там якихось гнійних вмістів видаляємо частину перикарду, забираємо на гістологічне обстеження.
— Часто буває, що треба відправити хворого кудись «вище» — наприклад, до столиці?
— За останні 10 років жодного разу не було потреби відправляти людину далі — до Києва чи ще кудись. Ми можемо усі оперативні втручання робити тут, а це зручно і хворим, і їхнім сім’ям.
