Фотоманія

З розвитком технологій і здешевленням фотоапаратури на світ (і на Україну також) «накинулася» нова мода. Нині чи не кожен знимкує, а дехто навіть примудряється на цьому заробляти. Не знаючи при цьому азів фотомистецтва. Невже справді так легко стати професійним фотографом?

---

Профі, псевдо, аматори

Нині усіх фотографів можна розбити на три категорії. Перша – профі. Це майстри, які роками працювали, щоб досягти високого рівня. За свою роботу вони отримують відповідну платню. Як то кажуть, усе чесно.

Друга – аматори, котрі собі придумали, що тут можна заробити без зайвих зусиль. Такі люди, як правило, не знають елементарних правил фотографування, але примудряються отримувати гонорари за «послуги». Те, що хтось таки погоджується, свідчить лише про низький рівень фотоосвіти клієнтури. Цей ринок більше працює в Інтернеті, зокрема серед «мешканців» соціальних мереж на кшталт «ВКонтакте». Таких псевдофотографів розхвалюють друзі, потім друзі друзів, кожен щось прифантазовує. І ось уже новоспечений фотограф має клієнтів…

Третя категорія – найширша. Це, можна сказати, всі решта фотолюбителів. Знимкуємо самі, для себе, у своє задоволення. Без претензій, але щиро.

Свій світ

«Немає хорошого чи поганого фото. Все залежить від смаку замов-ника, – стверджує відомий прикарпатський фотограф Мирослав Кушніренко. – Хороші фото – це індивідуальне сприйняття кожного. І що більше фото ти бачив, то вимогливішим ти стаєш. Усе приходить з досвідом».

Те саме і з фотографами. За словами Кушніренка, їх не можна порівнювати. Бо якщо дати двом фотографам зробити світлину одного краєвиду, то вийдуть два різні фото. Фотографія – це бачення людиною світу. І, як каже Мирослав, світ повинен приймати будь-яке бачення того чи іншого митця. А щодо навчання, то він відзначив: в Україні немає вишів зі спеціальностями «фотограф», «фотомитець» чи «фоторекламіст». Тому дипломи або будь-які інші папери не є показником професіоналізму, вони – лише папірці.

«Головне – не інструмент, який є в руках, а відчуття моменту, вміння бачити кадр і реалізувати його, – каже закарпатський фотограф Петро Ковальчук. – Звісно, ще треба мати талант, аби зробити креативне фото, яке б витягувало світло і виділяло ідею кадру. А знання?.. Усе геніальне – просте. Тому необхідно знати основи: фокус, композиція, баланс білого, лінія горизонту, інше».

За словами Ковальчука, усе залежить від того, чого очікують від фотографа. Кожен має свій почерк. Хтось бере технікою фотографування, хтось витягує апаратурою, а хтось просто ловить неповторні моменти.

Кількість – якість…

Фотоапарати нині подешевшали. І нині майже кожен може придбати таке щастя собі чи своїй дитині: «Нехай бавиться». Для більшості підлітків це стає варіантом самореалізації, адже вони завжди прагнуть у чомусь себе проявити і часто вважають фотомистецтво найлегшим способом. Але при цьому в них найчастіше виходять, як каже львівський фотограф Мирослав Максимович, «фото для сімейних альбомів». Тому що навіть хороша апаратура не зробить з людини фотографа.

Натомість, кількість все одно тішить. Адже більшість молодих фотографів не задумуються над тим, чи є вони професіоналами. Вони просто займаються тим, що їм подобається. Є, звісно, й ті, що досягли певного успіху. Серед перспективної «фотомолоді» в Івано-Франківську можна назвати команду «Nicelook». Їхні фотороботи виходять дуже емоційними та вже мають певні ознаки професіоналізму.

Отже, будемо сподіватися, що, за законами філософії, кількість таки переросте в якість, а доля посміхатиметься лише справді достойним. Хай аматори і надалі залишаються аматорами, а в профі потрапляють лише ті, хто заробив таке звання своїм талантом і нелегкою працею.