Поки одні прикарпатці кинулися до «культурної» столиці на найбільшу книжкову подію року – львівський Форум видавців, а разом з тим й на театральний «Золотий Лев», інші рушили на концентрат більшості напрямків сучасного мистецтва – «Гогольfest» у Києві. Для франківців він став продовженням близького знайомства тримісячної давнини – фестивалю «Порто Франко Гогольfest».
Для киян цей фест – уже традиційний та звичний. Вони ж бо мають можливість відвідувати його, починаючи з 2007-го хоч і не щороку, та все ж періодично. Свого часу цікавість до події вимірювалася сотнями тисяч відвідувачів. Цьогоріч – лише десятками тих самих тисяч. Принаймні поки що…
У 2016 році фестиваль сучасного мистецтва анонсували як потужну добірку подій щовікенду впродовж усього вересня. Потім дещо переграли. Стартував він посеред першого місяця осені прологом, яким стала вистава «Остання стрічка Креппа». Як і решта 6 спектаклів у рамках «Литовського фокусу», вона – від мешканців цієї прибалтійської країни. А саме від Вільнюського міського театру режисера Оскараса Коршуноваса.
В єдиній ролі – актор Юозас Будрайтіс. Якому, між іншим, уже 75 років. Але п’єса ірландського драматурга Семюела Беккета – класика абсурдизму, що досліджує болісну тему старіння людини, – просто не потерпіла би виконавця з меншим життєвим досвідом та інтелектом.
Драма за драмою
Уже наступного вечора той самий режисер із Вільнюсу – один із найзнаменитіших і найвпливовіших у Європі – запрезентував фестивальній публіці кращий литовський спектакль 2010-го року. «На дні» – вистава за однойменною п’єсою Максима Горького. Та крім характерних імен, у ній мало що нагадувало про походження драматургії. Адже грали актори своєю рідною мовою.
Проектор майже синхронно транслював субтитри англійською та українською. Поруч ще й стрічка, що ретранслює окремі гучні фрази та слогани зі спектаклю. Декорації вистави нагадували типову прес-конференцію. Щоправда, на столах, вздовж яких порозсідалися актори з Прибалтики, було підозріло багато пляшок. Як виявилося згодом, у них – не вода.
Попри те, що актори за сценарієм завзято хлебтали вміст тари, бутафорією тут і не пахло… Зате в ніздрі глядачам добряче вдарив аромат міцного самогону. Ним актори й пригощали майже всіх охочих – здебільшого тих, кому пощастило зайняти місця в перших рядах партеру.
Глядацька зала специфічна – як і весь інший простір, який опанував цьогорічний «Гогольfest». Його проводять на арт-заводі «Платформа», що є адаптованим до мистецького життя індустріальним минулим київської околиці. До речі, колись тут також «виготовляли мистецтво», щоправда, масове – створювали іграшки, гобелени та багато іншого.
Фестиваль, організований Владом Троїцьким, у перші ж дні вмістив одразу три нових проекти режисера. Наймасовішим заходом вікенду, як стверджують організатори фесту, стало «Шоу Б.» – відкриття, що шокувало добіркою учасників. Дівчачий хор, який виконав акапельно не менше 5 пісень у самісінькому натовпі, супроводжував своїм співом промокампанію певної книжкової серії – дуже якісної і недешевої. Глядачі встигли занудьгувати, коли на сцену врешті вийшли чоловіки у вечірньому дрес-коді. Публіка пожвавішала, та коли зрозуміла, що це гурт «ТІК», почала нервувати.
Нова опера
Після межевої з цензурою «Тихої» пісні Віктор Бронюк очікував підтримки на приспівах у своїй найвідомішій «Олені». Та коли її не отримав, зовсім поруч пролунала сакраментальна фраза: «а чого ви хотіли? публіка не та»… Після третього, геть нового хіта про «Робота», місце музикантів із «Тверезості І Культури» якось непомітно зайняли інші – саме на них, як виявилося, й завітала вся «та» публіка. Багатьом видасться дивним, але це не гурт – альтернативний чи роковий.
Це – команда людей, які зробили оперу культовою. Колектив Нової опери, на рахунку якої – «Коріолан» і «Йов», відкрив завісу таємничості, презентувавши фрагменти опери-цирку «Вавилон». Ще одна відома біблійна історія стала не лише сюжетом нового твору, але й маніфестом усього фестивалю.
Режисура Влада Троїцького, музика композиторського дуету Іллі Разумейка та Романа Григоріва. Перший динамічно акомпанує за роялем. У другого на озброєнні – віолончель, а також диригування. До речі, без звичної для його колег палички.
Поки вокалісти з музикантами виконували свої партії, ві-джеї вимальовували нову реальність, артисти цирку демонстрували дива гнучкості та еквілібристики, виправдовуючи додаток «цирк» до нової опери, в певний момент двоє композиторів на сцені несподівано оголились, залишившись топлес.
Відкриття та перформенс «Шоу Б.» підхопили й завершили «DakhDaughters». Як завжди, гучно та яскраво.
За підрахунками тих самих організаторів фестивалю, перший його вікенд зібрав 25 тисяч відвідувачів. Багато дитячих атракцій залучили сюди цілі родини поціновувачів відпочинку, змістовнішого за звичний похід у кінотеатр і прогулянку до піцерії.
Тут кіно теж показували – але не те. Стандарною комерційністю в доборі матеріалу для будь-якої зі складових фестивалю «Гогольfest. Вавилон» і не пахло – хіба персоналій учасників, які приваблюють інтерес. Загалом програма охопила понад десяток «сучартівських» напрямків.
