В одній із кімнат своєї оселі 50-річний франківець Ярослав Доміна облаштував незвичайний музей. На 16 квадратних метрах вмістилися тисячі пивних банок з понад 100 країн. Проте смаку пива чоловік не пам’ятає — він уже 26 років принципово не вживає алкоголь.
Зміна пріоритетів
Усе почалось у 1990 році. Ярослав Доміна тоді вирішив розпрощатися з шкідливими звичками й перестав вживати алкоголь. З’явилося більше вільного часу, який треба було чимось зайняти.
«По телевізору друзі побачили сюжет про колекціонування пивних банок і розповіли про це, — розповідає чоловік. – Вирішив спробувати й собі. Тепер це захоплення вимагає часу та грошей, але мені подобається».
У ті роки у Франківську пива у жерстянках майже не було. Ярослав розповідає, що колекцію почав збирати по друзях, тоді у кожного на кухні було кілька банок.
З часом Ярослав уперше поїхав до Одеси на збори однодумців. Після того — на заробітки до Словаччини. Випадково познайомився з тамтешнім колекціонером, став членом їхнього клубу. Продовжував збагачувати свою колекцію — обмінювався банками, цікавився новинками.
«Спочатку зробив одну поличку, потім іншу — усміхається Ярослав. — Переніс те все в окрему кімнату, додав ще одну поличку. Поволі заліпив тими експонатами всі стіни. Коли вже не було місця, почав складати в ящики».
Потім франківець поїхав на роботу в Іспанію. Став членом клубу колекціонерів ще й там. Іспанців цікавили українські банки, українця — іспанські. Почав купувати пиво, пересилати його додому. Звідси отримував посилки — теж пивні.
Ярослав каже, що його захоплення дуже затратне. Пересилка посилок — справа вартісна, а пиво в ящиках треба дуже акуратно запаковувати.
«Ті, хто возить посилки, поводяться з ним не надто обережно, — говорить колекціонер. — Хлопці кидають ящики, інколи аж серце кров’ю обливається».
Збирає чоловік усе, що пов’язане з пивом. Має 17 тисяч банок, 20 тисяч пивних етикеток, 3000 корків, 600 бокалів… Крім цього, ще зі школи Ярослав збирає нагрудні значки — переважно з гербами міст. Уже має таких 10 тисяч. Звісно, що всі цифри приблизні, бо колекція постійно поповнюється.
Маленький світ
У кімнаті-музеї є банки з понад 100 країн.
«Ось тут у мене Польща, тут — Україна, — показує Ярослав Доміна. — Далі Іспанія, США, Росія, Югославія, Велика Британія, Японія, Франція, Голландія — і все. На більше країн не вистачило місця, решта в ящиках».
Є в колекції зо 200 пивних діжок, але вони займають багато місця. Банки зберігати легше, але й до цього є свої вимоги. Наприклад, верх має бути неушкодженим. Щоб випустити пиво, у дні жерстянки роблять дві дірки. Старіші банки, які відкриті зверху, заліплюють скотчем — аби туди не залізли комахи.
Вік банок різноманітний — від кінця 1970-х і аж дотепер. Вражають банки, на яких є серії малюнків, їх випускали конкретно до якихось подій. Таких комплектів Ярослав зібрав півсотні. Звісно, хоче зібрати всі серії. Але задоволення не з дешевих — старі банки коштують тисячі доларів. Франківець же за найдорожчий екземпляр для колекції заплатив 25 євро. Це стара мексиканська банка, яку важко знайти.
Гордість колекції — чи не найбільше зібрання банок українського виробництва. З 1991 року Ярослав Доміна зібрав 550 експонатів, які мало відрізняються одна від одної. В цьому допоміг друг — купує нові сорти пива, випиває його, а банки зберігає.
Аби урізноманітнювати надбання, колекціонер спілкується з колегами чи не з усього світу. Використовує Skype, Facebook. У друзях має 1000 людей, 800 із них збирають банки. Чи займається хтось подібною справою у рідному місті, Ярослав не знає. Щоб завжди мати свою колекцію «під руками», чоловік пофотографував усі банки з різних боків, возить з собою жорсткий диск.
Гостям завжди раді
Банки в квартирі — ніби пам’ятник тисячам літрів випитого пива. Проте Ярослав Доміна жодного разу не куштував пива з банки, навіть безалкогольного.
«Коштує пиво по-різному — від 20 центів до двох євро, — розповідає колекціонер. — Якщо банка потрібна, грошей не шкодую. Друзі стверджують, що англійське пиво погане, іспанське — на любителя. Як і українське».
Коли він вкотре їде за кордон, колекцією займаються батьки. Мати Ярослава, пані Мирослава каже, що вони схвалюють захоплення сина.
«Я завжди слухала про твої банки, а тепер ти послухай мої вірші», — несподівано жінка спирається на плечі сина й читає авторський вірш «Дзвіночки» про любов. А після того розповідає, як на вулиці підходить до незнайомих людей і просить не викидати банку з-під пива, бо такої її син ще не має.
Тим часом обличчя Ярослава розпливається у посмішці.
«Це не музей, це колекція для себе, — каже він. — Люблю сідати й дивитись на ці банки, пригадуючи історію кожної».
До будинку сім’ї Доміно приходить багато друзів. Їх завжди радо приймають, але колекціонер мріє про велике приміщення, в якому зможе обладнати стелажі та викласти всі банки на огляд для екскурсійних груп чи туристів. Розуміє, що винаймати зал він не зможе, бо дорого. Та й навряд охочі роздивитись колекцію платитимуть за це великі гроші.
Але мрії мають властивість здійснюватися. На горищі будинку Ярослав тримає ще 5 тисяч банок — на обмін. Або може обладнати банками якийсь із місцевих пабів. Щоправда, ніхто з підприємців до колекціонера ще не звертався.
Серед тисяч порожніх пивних банок у кімнаті на столику є й повні. Це на той випадок, якщо несподівано прийдуть гості. Ховати від людських очей своє багатство Ярослав Доміна не хоче.
Фото
Comments are closed.