«Центр Помпіду» — це не тільки музей, це і архів, відео-аудіо?склад, бібліотека, творчі майстерні… Все, що стосується сучасного мистецтва, має тут пристанок. В 1969 році в конкурсі 680?ми проектів з 49 країн право проектувати «Центр» отримали італієць Ренцо Піано і англієць Річард Роджерс.
Концепт проекту будівлі — «в наш швидкоплинний час комунікації будівлі застарівають швидше за саму будівлю, тому їх треба винести назовні». Комунікації (сині труби — кондиціонування повітря, зелені — водопровід, жовті — електрика, червоні — грузопідйомники, ескалатори и пасажирські ліфти) обвивають будівлю центру ззовні.
900 мільйонів франків, 5 років будівельних робіт — і Париж підтверджує свій статус одного із центрів світової культури. Тепер і в постмодернізмі. Серед картин Пікассо, Кандінського, Малевича (знамениті «Чорний квадрат» і «Чорний хрест»), Матіса, Далі, Шагала і багатьох інших постмодерні ідеї-коструктиви, химерні меблі, посуд, предмети побуту…
Модерний д’Орсе теж має близький аналог у нас. Музей д’Орсе на набережній Сени розмістився в приміщенні колишнього залізничного вокзалу зовні дуже подібного на наш («типовий проект») франківський вокзал. Базовий музей імпресіоністів (бунтівників проти «академізму» в мистецтві кінця ХІХ — початку ХХ століття) Франції. 4000 картин паризьких імпресіоністів в той час були фактично «під забороною». Скандал дійшов до імператора Наполеона ІІІ. Він виділив тоді куценьке приміщення для експозиції. Журналісти і відвідувачі експозиції сміялися над їхнім стилем, а найбільш агресивні закликали розстріляти або відправити на каторгу цих «мазіл-імпресіоністів». Їх не купували…
…А зараз імпресіоністи вартують сотні мільйонів (у.о.). Скульптури Родена, Бурделя, Майоля, картини Сезанна, Ван Гога, Моне, Мане, Дега, Ренуара. Все це у великих кількостях зібране і представлене в д’Орсе. Чи не найбільш популярна в музеї (не тільки серед дітей) картина Курбе «Походження світу» — фронтальний вигляд гігантських жіночих геніталій «крупним планом» між широко розчепіреними ногами. Вона ніби і є квінтесенцією, символом протесту імпресіоністів проти тогочасного традиційного мистецтва… Хотів подати фото того «шедевру» до цієї статті, але колеги в редакції відрадили: «Це ж можуть побачити діти». «Не мона» нашим дітям те, що дозволено дітям французьким…
Про Лувр знають всі. Тільки перелік наявних артефактів вражає: скульптури Венери Мілоської, Ніки Самофракійської, камінь з клинописними законами Хамурапі, єгипетські та вавилонські кам’яні скульптури?символи, Ель Греко, Мікеланжело, Рубенс, Рембрандт, Вермеєр, Тіціан, Рафаель, Ботічеллі, і… найрозпіареніша Джоконда Леонардо да Вінчі.
Звичайно нічого подібного до паризьких музеїв в Івано-Франківську (і в Україні) ніколи не буде. Але… хоча б щось! Хоча б якусь гідну галерею чи виставковий зальчик. Наразі в наявності тільки виставковий зал облорганізації Спілки художників України розмірами «коморки» (як по мірках середнього європейського музею). Ну і новостворений меморіал Степана Бандери з «артефактами» сумнівної якості… Душа не співає.
На фото:
1. Будівля Центру Помпіду дуже подібна на ямницький цементно-шиферний комбінат Миколи Круця.
2. Пост-модерний експонат Центру Помпіду.
3. «Безрука» Венера Мілоська.
4. Музей Лувр.
5. Музей модерного мистецтва д’Орсе розмістився в будівлі колишнього вокзалу.
