Політика

Життя за колючим дротом

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Півтисячі «утриманців»

Потрапивши у тюрму, людина першим ділом проходить медогляд. На неї заводиться медична картка, робиться аналіз крові, флюорографія. Якщо людина переводиться в інший заклад, картка мандрує в особовій справі за нею. Якщо в’язень засуджений до господарських робіт, то по освіті та спеціалізації новоприбулого одразу визначається, чим він буде займатись під час свого перебування в ізоляторі. Загалом в Івано-Франківському слідчому ізоляторі утримуються більше п’ятсот чоловік. З них — двадцять шість жінок, десять неповнолітніх (для неповнолітніх, до слова, у тюрмі діє вечірня школа). Тридцять чоловік — засуджені до господарських робіт, їх часто так і називають «господарські». Нещодавно з’явилась ще одна категорія — засуджені до арешту. Це люди, які засуджені до невеликих термінів позбавлення волі, але коли вони відбувають покарання, то не мають права на передачі та зустрічі з відвідувачами. Тому попри термін, це теж дуже суворе покарання. Таких у ізоляторі — двадцять чотири. Глобально ж всі «утриманці» поділяються на засуджених, які відбувають покарання, та на осіб, взятих під варту, відносно яких ще йде слідство. У ізольованому блоці перебувають три засуджених до довічного ув’язнення та засуджені другої категорії. У цей блок навіть елементарного права доступу мають не всі.

 

Читають навіть Сталіна

Кожного дня усі в’язні протягом години можуть вийти на вулицю освіжитись. Прогулянка відбувається в аналогічних камерах, просто вони не мають даху. Тут можна просто посидіти або позайматись на брусах та перекладинах, встановлених у кожній такій камері.

Людей, що регулярно читають бібліотечну літературу, — близько чотирьохсот тридцяти чоловік. Коли у закладі з’явилась психологічна служба і почалась робота із засудженими, то особливо популярною стала психологічна література. А загалом читають те саме, що і на волі — пригодницьку, фантастичну літературу, детективи. Щоправда, щоб отримати ту саму літературу, ув’язнений має написати на ім’я начальника СІЗО заяву з проханням видати літературу певного змісту чи певного автора.

Зараз планується створити у закладі навіть радіогазету. Засуджені будуть давати запитання, а через радіогазету будуть отримувати на них відповіді, або будуть просто транслюватись бесіди на психологічну чи юридичну тематику. Готувати цю газету будуть ті ж бібліотекарі у співпраці з тюремними психологами.

 

«Господарські»

В окремому блоці живуть так звані «господарські». Це люди, засуджені за неважкі злочини, які мають право вільно пересуватися у своєму блоці. Господарським відділом займається начальник відділення соціально-психологічної служби Юрій Грицик. Він вирішує побутові, особисті проблеми засуджених, організовує побачення з рідними.

Побачення поділяються на два види — короткострокові та довгострокові. Перші можна робити раз на місяць, а другі — раз на три місяці. Під час довгострокових побачень до ув’язнених приїжджають їхні дружини, буває, що навіть з дітьми. Вони живуть разом у спеціально обладнаних для цього кімнатах протягом трьох діб. Це фактично маленька квартира з кухнею, ванною з бойлером, та двома кімнатами.

Вдень камери господарських не закриваються, ув’язнені зранку йдуть на роботи, вдень приходять на обід, а потім знову відправляються працювати. У цій ділянці туалети вже не всередині камер, а в окремій кімнаті. Вони вільно пересуваються у своєму блоці, навіть коли хочуть, можуть піти на кухню, випити чай?каву. Щоправда о 22:00, коли за тюремним розкладом починається сон, всі вони вже у камерах. Аж до підйому о шостій ранку наступного дня.

Таких засуджених є тридцять і живуть вони у трьох камерах. Тут підлога застелена ковроліном, на вікнах штори, є телевізор, в одній камері є навіть акваріум. Ув’язнені навіть запровадили змінне взуття.

Засуджений Сергій розповів, що всі з їхнього блоку мають свою роботу: на кухні, на пекарні печуть хліб, на овочевому складі, кладуть бруківку у внутрішньому дворі, білять, фарбують, є навіть електрики і зварники. Сам він робить ремонт у капличці, що буде розташована у їхньому ж блоці.

Тюремна медицина

У ізоляторі працюють терапевт, дерматолог, стоматолог, лаборант, клінічний лаборант, рентгенолог, фтизіатр. Крім того, чотири фельдшери цілодобово надають медичну допомогу. Хірургічне втручання тюремні медики не роблять. Якщо є така необхідність, засуджений під конвоєм відвозиться до лікарні, де проводиться операція.

Бувають і зовсім непередбачувані ситуації. Днями у одного з засуджених буквально за чотири доби різко погіршився стан здоров’я, розповідає лікар-фтизіатр Богдан Качур. Хлопець дійшов майже до передсмертного стану. Довелось везти хворого на консультацію, бо він є наркоманом і ті медикаменти, що були у розпорядженні медперсоналу, йому не можна було вводити. Медики буквально відкачували хлопця і фактично врятували йому життя.

Медики відзначають, що останнім часом на медикаменти вже почали виділяти кошти централізовано з Києва. Проблемою є і туберкульоз. На обліку в Івано-Франківському СІЗО — двадцять сім хворих на туберкульоз. З них — тільки двоє не курять.

Якщо людина нормальна, то медики лікують їй будь-яку хворобу. Головне, щоб хворий виконував те, що йому кажуть. А бувають випадки, коли в’язень свідомо сідає, притуляється голою спиною до холодної стіни і у нього починається пневмонія, а ще через деякий час може дійти і до туберкульозу. Приходять матері і звинувачують медиків, що вони вбивають засуджених і в той же час самі матері передають цим хворим цигарки. На застереження медиків люблячі мами відповідають, що «він тільки трішки курить» і передають по двадцять-тридцять пачок…
Деякі засуджені свідомо викликають лікаря і просять: «Доктор, полікуйте мене тут, бо на волі буде не до того». На волі у багатьох знову починаються алкоголь, наркотики і тому подібне.

 

У тюрмі — як за склом

Невідомо, що неприємніше для в’язня, саме перебування у тюрмі, чи те, як ти там перебуваєш. А перебуває людина під цілодобовим наглядом. У кожному секторі ізолятора працює черговий. Він здійснює обхід камер, заглядає у оглядові вічка камер, прислухається, чи немає в камерах шуму чи криків. Таке чергування триває аж дванадцять годин. Під час нього черговий відповідає за порядок у камерах. Якщо є конфлікти, то черговий наказує припинити його, якщо ж не припиняють, є кнопка тривоги. У такій ситуації прибуває резервна група з числа службовців, що перебувають у кабінетах адміністративного блоку, не залежно від їхніх військових звань. Проте заступник начальника ізолятора з соціально-виховної та психологічної роботи, підполковник внутрішньої служби Роман Дроздюк, що супроводжував журналіста «Репортера», спльовує через ліве плече і каже, що таких ситуацій, слава Богу, не пам’ятає.

 

Психолог, що не боїться

Психолог ізолятору Вероніка Марунчак працює зі всіма категоріями людей, що перебувають тут. Проводяться тренінги, бесіди, тестування. Основні проблеми, з якими звертаються до психолога, — це адаптація до тюрми, вирішення проблемних ситуацій зі співкамерниками. Найважче тим, хто потрапляє сюди вперше. Розмовляє Вероніка з засудженими сам на сам у кімнаті емоційного розвантаження. Це доволі затишне приміщення з диваном та м’якими кріслами, де людина може розслабитись.

У ізолятор приходять на семитижневу практику студенти-психологи п’ятого курсу Прикарпатського національного університету.

Вероніка Марунчак розповідає, що найбільше відрив від сім’ї, від дітей переживають жінки. Це для них болісніше, ніж для чоловіків. Неповнолітні ж засуджені у більшості ховають свої хвилювання всередині та рідше звертаються до психолога. На запитання, чи не боїться перебувати із засудженими тет-а-тет, Вероніка відповідає заперечно. «Як ти відносишся до людей, так і вони відносяться до тебе», — переконана вона.

Одразу подумалося, було б дуже добре, щоб цю істину засвоювало якомога більше людей, що проходять через ці камери, щоб вони більше ніколи через свої вчинки не поверталися у місця, «не столь отдалённые».

Микола Волков

 

До теми

«Дороги» тюрми

В основному в Івано-Франківському СІЗО довго не сидять. Якщо людину засуджують до великого терміну ув’язнення, переважно її відправляють у колонію. Проте і в нашій тюрмі у засуджених є свої хитрощі. Своєрідним спецзасобом зв’язку часто стають нитки. Це скоріше невеличкі мотузочки, до кінця яких прив’язується вантаж і записка. З камери, що знаходиться поверхом вище, така нитка звішується до вікна поверхом нижче. Так люди, що місяцями один одного не бачать, можуть спілкуватися. Такі інформаційні нитки називаються «дорогами». Водночас часто ввечері можна почути цілком нормальні розмови, коли в’язні стають до вікон і перекрикуються між камерами.