Політика

Війна з пам’ятниками. Ленініана

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

 

Парк Шевченка

У квітні 1949 року Станіславський міськвиконком прийняв рішення, за яким у парку Шевченка повстав пам’ятник Леніну. Та не один, а у парі зі Сталіним. Бо у тому ж році генералісимус святкував свій 70?річний ювілей. А в ті часи вшанувати мертвого вождя і забувати про живого було небезпечно. Коли ж Сталіна демонтували, Ілліча пересунули на його місце (раніше він стояв попереду генералісимуса).

Скульптором тої залізобетонної фігури був Олександр Здіховський. Пізніше скульптуру покрили бронзовою фарбою, що надало їй більш презентабельного вигляду. Висота фігури становила 2?м, постаменту — 2,5?м.

Майже 35 років стояв Ленін, «стискаючи лівою рукою вилогу пальто і замислено вдивляючись у далечінь». Напевно, виглядав свого близнюка — у Верховині. В 1987 році пам’ятник перевезли до Тисмениці. Згодом сліди скульптури загубились у вирі «буремних дев’яностих».

 

Грюнвальдська, 11

На честь 33-ї річниці Великого Жовтня біля Станіславського обкому відкрили ще два пам’ятники. На площі перед будинком 6 листопада 1950 року повстали статуї Леніна і Сталіна, відповідно, ліворуч і праворуч від головного входу. Після зникнення соратника Ленін перебрався у центр площі, а місця по боках прикрасили блакитними ялинками.

Скульптором виявився вже знайомий нам Здіховський, а ось архітектором (особою, яка відповідає за гармонійне вписування пам’ятника у ландшафт) став Іван Боднарук. Робочим матеріалом знову слугував бетон, який дещо вкрили бронзовим покриттям. Скульптура була заввишки 2 мет­ри, постамент — 1,2?м.

У 1990 році, коли виявилося, що товариш Ленін ніякий не геній, а «творець жахливої совєтської імперії та натхненник підступ­ної колонізації України», монумент оперативно демонтували та вивезли у невідомому напрямку.

 

Піонерський парк

Також 6 листопада, але на два роки пізніше, в місті з’явився третій пам’ятник Леніну. Його відкриття було приурочено до 35-ї річниці Революції. Скульптура Ілліча стояла у Піонерському парку — білий цементний Ленін із якоюсь підозрілою купою позаду. Загальна висота пам’ятника становила 3,95 метра, авторами стали вже майже культові Здіховський та Боднарук. Виглядає на те, що ці митці «клепали» вождів майже у промислових масштабах. Так, наприклад, у 1951 році в Калуші відкрили такий самий монумент Леніну (із такою ж самою незрозумілою купою чогось).

Оскільки пам’ятник стояв у Піо­нерському парку, зрозуміло, що саме піонери найчастіше покладали квіти до його підніжжя. Тут же відбувались і урочисті прийняття у піонерську організацію, під час яких цементний Ілліч чув десятки дитячих «Клянемось». Можливо, така іділія тривала б і досі, але почалася «перебудова».

Вже наприкінці 1980?х років до міста надійшла напівтаємна директива ЦК КПУ про суттєве змен­шення загальної кількості пам’ятників Леніну. Віднині у містах та селах мало бути не більше одного монумента вождю. Напевно, далися взнаки симптоми хронічного дефіциту із сакраментальним «більше штуки в одні руки не давати». Втім, для Франківська зробили виняток і залишили двох Леніних — головного і «горкомівського». А Іллічу з Піонерського парку не пощастило.

На початку 1990?х автор особисто бачив велику білу скульптуру, що лежала на подвір’ї одного з промислових підприємств міста.

 

Лісокомбінат

У 1970 році Леніну б виповнилось 100. Зрозуміло, що така дата не могла пройти непоміченою у країні розвинутого соціалізму. Саме тоді у Франківську повстало цілих три пам’ятники вождю світового пролетаріату.

Рахунок відкрив лісокомбінат, що по вулиці Шота Руставелі, 1. Працівники підприємства справедливо порахували, що дерев’яний Ленін довго не про­стоїть, і тому замовили цементного. При чому вирішили обмежитися бюстом — зекономили.

Відливали погруддя у Івано-Франківських художньо-виробничих майстернях Худфонду УРСР під наглядом скульптора Николишина. Напевно, через тую економію бюст Леніна вийшов досить скромним (загальна висота — 2,75?м).

20 квітня 1970 року відбулось урочисте відкриття пам’ятника. Коли зірвали покривало, робочий колектив побачив не звичного дідуся Леніна, а якогось… туркменського аксакала у краватці.

Напевно, скульпторові навіяло щось монголоїдне. Втім, деревообробники не надто переживали через неподібність вождя, і бюст благополучно достояв до кінця 1980?х.

 

Шкірфірма

Не відставали від лісокомбінату і працівники шкірфірми, яка тоді носила горду назву «Шкіряне об’єднання імені 40?річчя Великого Жовтня». На відміну від своїх конкурентів, кушніри відкрили пам’ятник точно до 100?річчя Леніна — 22 квітня 1970 року. В цей день на вулиці Соцзмагання (тепер Романа Левицького) пов­став цілий меморіальний комплекс. На викладеному плиткою майдані стояв пам’ятник Іллічу, а за ним розкинула крила 12?метрова стела. На ній зліва направо містились зображення Леніна і Маркса (чомусь без Енгельса), чаша з вогнем і написом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», а також профільна фігура робочого, що тримав у руці предмет, дуже схожий на сучасну відеокамеру.

Сам пам’ятник являв собою скульптуру (2,2?м), що стояла на постаменті (1,6?м), який, у свою чергу, базувався на подіумі (0,3?м). Скульптор Островський нестандартно підійшов до вирішення завдання і виконав Леніна не з бронзи, бетону чи цементу, а… з органічного скла. Демонтували пам’ятник вже у присмерках перебудови.

 

Меблева фабрика

Весь березень і початок квітня робочі меблевої фабрики з ентузіазмом «вкалували» на комуністичних суботниках. Такий незвичний ентузіазм пояснювався просто — керівництво вирішило закласти сквер і встановити там пам’ятник Леніну. 22 квітня 1970 року у Івано-Франківську з’явилась ще одна скульптура вождя, а суботників на меблевій фабриці, сподіваємось, поменшало.

 

Педінститут

100?річчя Леніна благополучно минуло, але приводів для вшанування його пам’яті не меншало. Науковці Івано-Франківського державного педагогічного інституту надумали увіковічнити ХХІV з’їзд КПРС і для цього замовили у скульптора Якуніна голову Леніна. Так, саме голову, тому що бюстом чи погруддям кінцевий результат роботи митця назвати важко. Замість інтелігента Ульянова науковці побачили якогось громилу з бичачою шиєю та виступаючою нижньою щелепою, якій би позаздрив сам Арнольд Шварценеґґер.

Голова, виконана із червоного каменю, мала висоту 1?м, а разом із постаментом — 2,5?м. Внизу містилася табличка із написом: «Встановлено на честь ХХІV з’їзду КПРС 25 березня 1971 р. Автор скульптури І. В.?Якунін». Але насправді скульптуру відкрили 28 березня. У неділю. І сотні студентів через це не поїхали додому! Можна собі уявити, як вони поминали і свого ректора, і скульптора І. В.?Якуніна, і Леніна також. Може тому скульптурі дали прізвисько — голова професора Доуеля.

Через 20 років тую голову знесли, а в 1995?му на тому ж самому місті, встановили пам’ятник Василю Стефанику. Тільки дивиться письменник вже не на схід, як колишній вождь, а на захід. Напевно далася взнаки євроінтеграція України.

 

Бродяче хлопченя

Дата встановлення цього пам’ятника мені точно не відома, тому восьме місце він посідає умовно. Але це точно не останній пам’ятник вождю в Івано-Франківську.

Колись на місці Облавтодору, що на сучасній вулиці Грушевського, був невеличкий скверик. В ньому маленька статуя маленького Володі Ульянова. На невеличкому постаменті, спираючись на стопку книг, стояв кам’яний хлопчик у нічній сорочці. Обличчя малечі було знайоме кожному, адже воно прикрашало мільйони зірочок, що сяяли на грудях жовтенят.

Коли наприкінці 1970?х років почали будувати Облавтодор, пам’ятник перенесли у дитячий садочок №?21 (ну а куди ж іще!), по вулиці Панфіловців (тепер Василіянок).

Протягом десяти років малюки чудово уживались із кам’яним однолітком. Ще при переїзді йому пошкодили ліву руку, ту саму, що спиралася на книжки. Зроблена з цементу, вона відвалилась та загубилась по дорозі. Завгосп оперативно виліпив нову руку, проте навесні вона знов відвалилася. Ця процедура пов­торювалась декілька разів, і міськком партії вже почав підоз­рювати керівництво садочка у вандалізмі. Але повіяв вітер змін, і за огорожею дитячого закладу почали активно зносити монумен­тальні втілення Ілліча.

У 1991 році маленькій Ульянов залишився останнім Леніним міста. Пильна завідувачка неодноразово благала комунальні служби забрати кудись цей привид комунізму. Але стійкі комунальники зберігали олімпійський спокій. Нарешті, напевно, сам Володя не витримав вирування пристрастей довкола і кудись тихо пішов уночі. Зранку працівники садочка побачили лише порожній постамент, який зберігся до сьогодення.

 

Центровий

Наймодернішим став пам’ятник Іллічу на вулиці Радянській, на майдані перед готелем «Україна».

Задум встановити цей монумент виник ще у 1968 році. Він мав стати головним пам’ятником міста, та що там міста — цілої області! Відповідно коштів на його спорудження не шкодували. Над обласним замовленням працювала ціла група митців: скульп­тори Кальченко, Білостоцький, Супрун, архітектори Довженко і Попиченко. Безпосереднім спорудженням займалось Українське спеціалізоване науково?реставраційне виробниче управління Держбуду УРСР.

У процесі будівництва використовувались тільки найкращі матеріали. Так, фігуру відлили з бронзи. Цікаво, але в Івано-Франківську така честь випала Леніну вперше і в останнє. Постамент облицьовували плитами з червоного граніту, які видобувались лише у Ємельянівському родовищі на Житомирщині.

Висота скульптури становила 7?м, а загальна висота всього пам’ятника — 11,1?м. Майже триповерховий будинок. Це був найбільший Ленін області.

Урочисте відкриття відбулось 25 грудня 1975 року. Батьків міста зовсім не засмутив той факт, що заслужені скульптори і архітектори створили у Франківську майже точну копію Кам’янець-Подільського Леніна.

15 років біля пам’ятника «відбувалися демонстрації і мітинги трудящих міста в дні державних і революційних свят, різноманітні торжества, зустрічі молоді з ветеранами революційного руху, війни та праці». Остання зустріч відбулась 9 жовтня 1990 року… з підйомним краном.

Напередодні, 6 жовтня, голова міста Ярослав Тайліх підписав ухвалу міськради «Про демонтаж пам’ятників В.?Ульянову в м. Івано-Франківську». Через три дні натовп людей оточив бронзового вождя. Нечисленні комуністи намагались боронити Леніна, але їх, м’яко кажучи, «не послухали». Ось скульптуру вже обмотали тросом і намагаються зірвати краном. Але Ілліч міцно тримається за п’єдестал. З великими потугами фігуру все ж таки відірвали та загрузили у вантажівку. Леніна відвезли на територію комунального підприємства «Житло», а постамент ще довго розбивали бульдозером.

Як не дивно, «ленінську» брон­зу не вкрали і не продали. Її пустили на переплавку. Кажуть, що пам’ятник Іванові Франку відлито саме з неї.

 

У світі існує так званий «закон бумеранга», за яким усі твої вчин­ки повертаються до тебе і впливають з подвійною силою. Звісно, якщо творив добро, то боятись нічого. А якщо гадив усім?..

12 квітня 1918 року Володимир Ілліч Ленін підписав декрет «Про зняття пам’ятників, споруджених для возвеличення царів і їх прислужників…».

 

P.?S. Шановні читачі! Може у когось із вас є фотографія пам’ятника Леніна на території меблевої фабрики. Автор пропонує винагороду за її копію. Телефон є в редакції.