Політика

Теоретично маємо право

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

 

Загальноосвітні заклади

В Конституції України говориться про те, що батьки мають право на вибір будь-якої школи для своєї дитини. Тобто мають право обирати гімназію, спеціалізовану школу чи будь-яку школу, яка їм подобається. Втім, поряд з тим є наказ Міністерства освіти, який говорить, що в такі навчальні заклади, як гімназія чи спеціалізована школа, набір в перші класи здійснюється на конкурсній основі. Решта ж шкіл жодних конкурсів не повинні проводити.

Отже, в Івано-Франківську спеціалізованими є такі школи, як перша, п’ята та одинадцята, гімназії — перша, друга та третя (навчання в гімназіях починається вже з 5 класу). Також на конкурсній основі здійснюється набір у ліцейні класи (це вже з 8 класу). Але все це лише теорія, спробуємо перейти до практики.

Як розповідає начальник управління освіти міськвиконкому Михайло Верес, щоб якось регулювати цим процесом і щоб не було так, що в одну школу є забагато бажаючих, а поруч знаходиться порожня школа, то існує поділ на мікрорайони. Це все «тягнеться», до речі, ще з радянських часів, коли директор школи брав з ЖЕО список дітей відповідного віку, які проживають на його території.

Якщо батьків нашого міста це потішить, то можемо зазначити, що так робиться на території всієї України з метою врегулювання, але це начебто ще нічого не означає. Тобто якщо батьки бажають, то вони все одно мають право дати дитину в іншу школу. Звідки ж тоді беруться проблеми? «Єдине, з чим можуть виникнути проблеми — це те, що школи набирають один клас, і це лише діти з їхнього мікрорайону, а можливості набирати інших дітей просто нема», — каже Михайло Верес.

 

Дошкільні заклади

Навіть попри те, що за два роки збільшено на 2500 кількість дітей у садочках (з 4500 до 7000 дітей), проблема все одно існує. «В садках ситуація гірша, ніж в школах, — розповідає начальник управління освіти МВК, — бо вона пов’язана не так з мікрорайонним принципом, як з тим, що сьогодні на 100 місць, які є у садочках, припадає 129 дітей. У нас сьогодні понад 85?% дітей дошкільного віку охоплені садками».

Тому знову ж таки міськвиконком вирішив собі, що для дитячих садочків має бути свого роду визначеність і зробив так званий поділ. Відтак завідувач садочку має в перчу чергу брати тих дітей, які до них відносяться. Тут можемо лише зауважити, що скільки б ми не стверджувати, що теоретично батьки мають право водити дитину у садочок, який ближчий їм до роботи, ніж до хати — нічого не змінить, бо влада наша вирішує усе за нас. Щоправда, є санаторні садочки (№№ 5, 6, 12 та 34), в які ходять діти, схильні до певних захворювань, з усього міста.

Михайло Верес зауважує, що категоричності не існує, бо, наприклад, у шістнадцятий садочок, який знаходиться по вул. Короля Данила, нині є місця і беруть туди всіх бажаючих, але батьки відмовляються, тому що їм туди складно водити своїх дітей. «Справедливо та ідеально було б так: є достатня кількість садочків, і всюди є місця», — каже він. Шкода, що так нема. Щоправда, наша влада, яка не будувала садочки з 1991 року, начебто вирішила звернути на цю проблему увагу. Повіримо?

Відтак попри те, що у мікрорайоні «Позитрон» розміщені такі садочки як №№ 10, 33, 27, 28 нещодавно через реальну потребу було відкрито ще й 18 садочок. Разом з тим вирішується питання з відкриттям садочку в Крихівцях, Хриплині, Микитинцях та Вовчинцях.

У нас, до речі, жодне приміське село до сьогодні так і не має дошкільного навчального закладу. Звісно, наразі мова йде про кілька груп, але ж який плюс сільським дітям та їх матерям! Окрім цього, починається будівництво садочку у районі Хіміків?Тролейбусна та виготовлення документації на садочок по вулиці 24 вересня (район «Позитрон»).

Що ж робити з цими так званими розподілами, поки що залишається загадкою. Тому нині можемо тільки сумно констатувати, що, маючи право, не всі знають, що мають це право, бо живуть ще совдепівськими часами, а коли навіть знають про нього, наштовхуються на непорушну стіну наших буденних проблем. З якими, на жаль, батькам приходиться миритися.