Ще за часів СРСР, коли авіаційна техніка досягла такого рівня, що пілоту вже стало важко самому контролювати політ, виникла необхідність створення помічника. Того, хто підказуватиме льотчикові, що робити в аварійних випадках. Посадити в кабіну ще одного пілота було неможливо. Тоді й вирішили, що підказувати пілоту в критичних ситуаціях має… сам літак. Науковці розробили речовий інформатор, який отримав промислову назву «РИ-65», і одразу ж — «народне» ім’я Ріта. До речі, прізвисько виявилось більш ніж влучним. Адже в індійській філософії так називається універсальний космічний закон. Якщо перекласти дослівно, Ріта — це хід речей.
Нині важко повірити, але декілька потужних дослідницьких інститутів вивчали питання: хто ж має озвучувати «Ріту» чоловік чи жінка? І виявилося, що пілоти (переважно чоловіки) краще і швидше реагують саме на жіночий голос. А до підбору жінок, тобто, жіночих голосів в армії завжди виставлялися високі вимоги. Адже всі команди потрібно промовляти чітко, зрозуміло та спокійно. Отже, наразі в Україні таких жінок менше десятка. Крім власного ім’я, кожна з них має і службове прізвисько — Ріта.
В Івано-Франківську літаки розмовляють голосом старшого солдата військової служби за контрактом Тетяни Швирьової. Невисокої, енергійної жінки із запальним веселим норовом. Льотчики стверджують, що Таня завжди у доброму гуморі, незалежно від того, які проблеми вирують навколо.
В армію Тетяна потрапила майже випадково. Були сумні дев’яності роки, пост-перебудовна криза, масове безробіття. Молодому спеціалістові з освітою інженера контрольно-вимірювальних приладів просто не було куди подітись. На жоден завод чи підприємство не брали, а якщо і пропонували роботу, то хіба на місяць-два, без гарантованої оплати. Тоді її батько, на той час — майор, начальник групи авіаційних двигунів, запросив її до себе в частину. «Він мене не змушував, просто сказав: побудеш тут рік-два, не сподобається — підеш, — розповідає Тетяна. — Так той рік на сімнадцять і розтягнувся…».
Зараз Таня — механік групи регламенту та ремонту авіаційного обладнання. В її обов’язки входить чи не найважливіший етап діагностування. Саме вона зводить у так звані таріровочні графіки усі показники, які виявили під час тестів спеціалісти її групи. І саме від неї залежить висновок про справність або похибку того чи іншого приладу, що відповідає, скажімо, за те, як літак набирає висоту, швидкість. Крім цього, Тетяна озвучує «Ріту». Її робоче місце — це невеличкий стіл зі спеціальним магнітофоном та студійним операторським мікрофоном. Тут вона прослуховує команди з інформатора, який знімають з літака, і виправляє ті, що звучать не надто чітко. У кожного літака своя кількість команд і свій набір повідомлень. Під час роботи старшого солдата Швирьової в її кімнаті панує суцільна тиша, заходити сюди заборонено.
«Насправді, я би взагалі не хотіла, щоб пілоти чули мій голос при виконанні польоту, адже він сповіщає про негаразди, — каже Тетяна. — Втім, якщо мені вдасться допомогти льотчикові, попередити його про небезпеку, то це означає, що свою роботу я зробила якісно».
На її думку, серед найгірших повідомлень, які може почути в польоті військовий льотчик, це «пожежа в двигуні» або «стружка в маслі». І те й інше означає, що літак у будь-який момент може стати некерованим і небезпечним. Та кожного разу, сідаючи за мікрофон, Тетяна по кілька годин, фраза за фразою, як зразковий співак-початківець на занятті з артикуляції, начитує фрази, які можливо врятують не лише літак, а й життя пілота чи інших людей.
Сьогодні в родині Швирьових підростають два сини: Олексій (13 років) і Костянтин (7 років). Вони час від часу заходять до мами на роботу, дивляться на ремонт потужних металевих птахів — винищувачів. І хтозна, можливо, згодом хлопці продовжать дідову та мамину династію — військових. А в небо ще довго здійматимуться літаки з голосом Тетяни Швирьової.
